Головний тренер "Діназу" Володимир Бондаренко розповів клубній пресслужбі про свою травму та карантин у команді.
- Коли стало відомо, що уряд країни продовжив карантин на тридцять днів, то які почуття виникли – ступор, шок чи прикрість?
- Виходячи з тієї ситуації, що складається, то подібного треба було й чекати. Все йшло до цього. Спорт, футбол нерозривно пов’язаний з тим, що відбувається в Україні. Готовий був до всього. Звичайно, прикро, що все так складається і доведеться чекати кращих часів, щоб знову повернутися до улюбленої гри.
- Виходить, що закордонні збори в Туреччині виявилися безрезультатними? Так би мовити, "без вихлопу"?
- Я про це багато думав, аналізував. Тут з якого боку подивитися. В плані фізичної готовності загалом, то ми однозначно програли, бо тепер те, що було закладено взимку тут в Києві, а потім зацементовано в Анталії, поступово знизиться. Але ось щодо колективу, його згуртування в одне ціле, то однозначно турецький збір виявився дуже корисним.
Ми щодня, щогодини бачили, як команда працювала, як кожен з футболістів ставився до завдань, до індивідуальної роботи. Хлопці зуміли відчути, що таке постійно відчувати плече друга, бути відповідальним за себе і за партнера.
Навіть коли у нас були короткі години відпочинку, то багато хто намагався їх не розтринькувати, працював індивідуально. Це тішить і додає впевненості. Бо саме з таких штрихів і складається бойовий колектив.
- У першому варіанті виходу з карантину "Діназ" планував вже в кінці березня чи на початку квітня відновити заняття.
- Так, такі плани були. Хотіли спочатку десь на тому тижні зібратися та карантинне життя внесло свої корективи. Тепер все залежить не від нас. Хлопці пишуть, рвуться на поле, але варто зачекати поки схлине епідемія. Зараз головне вберегти здоров’я всіх футболістів, їх рідних та близьких.
- Футболісти вдома працюють самостійно. Контролюєте чи просто на довіри?
- А як же їх проконтролювати? Може хтось це робить якимось чином онлайн чи тренуються по кілька чоловік, але в нас все на особистій довірі. Повторюся, за дванадцять днів у Туреччині ми побачили й оцінили старання кожного індивідуально. Думаю, що тепер вони працюють з такою ж відповідальністю. Перш за все, перед собою.
- Індивідуальні плани роботи роздали?
- Звичайно, ні. З посмішкою читаю деякі інтерв’ю, коли розповідають, що розробили індивідуальний план підготовки. На нашому рівні це просто неможливо. Ми ж не провідний європейський клуб, де багато помічників тренера, а обслуговуючого персоналу стільки, що вистачає на кожного футболіста по одному.
Там можуть розробити комп’ютерні якісь програми, дозувати навантаження на кожного футболіста окремо, але тільки не у нас таке. Дати завдання робити пробіжки по 30 хвилин, ривки та займатися фізичними вправами – хіба це індивідуальне завдання?
Сьогодні хтось встав з температурою, хтось себе почуває не так і тоді все треба коригувати. Ось це є копітка індивідуальна робота. Ми до цього ще не доросли. Тому кожен з футболістів займається сам, як вважає за краще. Вони ж професіонали. А ми згодом дамо цьому оцінку.
- Якщо оцінити за десятибальною шкалою, то на скільки кроків назад опуститься команда?
- Уже сам факт такої паузи означає, що ми втратимо багато. Три, п’ять, шість кроків… Тут вже не так важливо. Головне, щоб не було у футболістів провалів, щоб вони повернулися десь приблизно всі на одному рівні.
Тоді ми попрацюємо й приведемо їх до одного загального знаменника. Нехай це буде сім-вісім балів, але щоб однаково. Звичайно, будемо дивитися на стан гравців, дозувати навантаження в тренуваннях та офіційних матчах.
- Що найнебезпечніше для футболістів на карантині?
- Не зациклюватися на поганих думках. Поменше думати негативного, рідше читати новини. Ще краще взагалі відключитися, хоча, звичайно, зробити це непросто. Бо нині практично всі у вільний час сидять в телефонах. Ось тут треба проявити силу волі.
- Враховуючи те, що чемпіонат відновиться не раніше початку травня, то календар матчів, напевно, буде досить щільним – матчі через три-чотири дні. Чи вплине це на турнірне завдання команди?
- З якого це дива? Всі ж будуть в однакових умовах. Ніхто перед нами не зніматиме завдання перемагати в кожному матчі, набирати очки й боротися за високі місця. Нічого страшного в тому, що футболісти гратимуть так часто нема. Це для них добре, вони зобов’язані постійно грати. Важливо буле в тій ситуації швидко й оперативно вирішувати безліч організаційних питань.
- В цьому випадку важливо, щоб була довга лава запасних.
- Взимку до нас прийшло поповнення і зараз у нас по два футболісти на кожну позицію. Це великий плюс для нас. Тепер кожен матиме достатньо ігрової практики і шанс проявити себе.
- Після повернення з Туреччини ви самі несподівано отримали важку травму?
- Та вже сталося таке. Зламав ліву руку і ходжу в гіпсі. Ми прилетіли в ніч з 13 на 14 березня, а вже рано вранці я на запрошення мого друга, тренера "Десни" (Погреби) Андрія Воробея поїхав зіграти за них в турнірі. Забив швидкий гол, а на 15-й хвилині невдало впав на ліву руку і отримав перелом.
Наклали гіпс, сказали, що проведу в ньому три-чотири тижні. Та вже ось пройшло майже два тижні, а я ледве витримую. Трішки підрізав його (сміється) і думаю, що зніму скоріше. У мене в футбольній кар’єрі було щось подібне. Коли грав за "Оболонь", то зламав праву руку.
Казали, що потрібне хірургічне втручання, але нічого, зрослася тоді. Та й сама нинішня травма не завадить мені повноцінно готувати команду до відновлення сезону. Головне, чим швидше повернутися в звичний ритм життя.
