Зустріч читачів газети «Волинь-нова» з Віталієм Кварцяним планувалась ще перед початком нинішнього чемпіонату України (влітку 2014-го), коли команда завершила свій останній передсезонний збір у Туреччині. Та не складалось у Віталія Кварцяного. Головного тренера можна було зрозуміти, адже його щоденний робочий день ледве вкладався у 20 годин. Ми, а разом з нами і вболівальники, терпляче відкладали діалог. І ось із клубу надійшов дзвінок: «У понеділок, 15-го грудня, можемо поспілкуватися по «прямій лінії». Віталій Володимирович у призначений час прибув у редакцію і, як він заявив, готовий відверто відповідати на будь-які запитання читачів.
Рівно о 15-ій пролунав перший дзвінок. Людина коротко представилась:
- Це Леонід із Луцька. Віталію Володимировичу, десь півроку тому в обласній клінічній лікарні вам зробили надскладну операцію на серце. Як себе почуваєте? Чи збираєтесь десь відпочивати у теплих краях після напруженого сезону?
- Дякую вам за турботу. Зараз ще триває процес реабілітації. Коли мине рік, сподіваюсь, стан ще більш стабілізується. Але, як ви знаєте, я уже приступив до роботи з командою, намагаюсь окремі вправи виконувати разом із футболістами. Крім того, раз на тиждень граю у футбол, стараюсь бути активним, швидко рухатись. Щодо відпочинку, то лікарі не рекомендують тривалий час перебувати на сонці. Тому візит на Мальдіви, Південь Африки чи в Іспанію поки що не планується.
- Вибачте, у такому випадку ще одне запитання: чим будете до Нового року займатись?
- Справ є досить багато. Це і питання, пов'язані з командою, відправка гравців у відпустку, селекційна робота, вирішення проблем в обласній федерації футболу, ФФУ, різноманітні конференції, наради, організація урочистостей з нагоди 25-річчя перемоги «Волині» у 6-ій зоні другої ліги чемпіонату колишнього СРСР і ще маса різноманітних питань.
- Доброго дня, Віталію Володимировичу, не дивуйтесь, що до вас звертається жінка. Я — лучанка, звуть мене Ірина. У мене росте 6-річний син, який дуже хоче десь тренуватись. Що б ви йому порадили б?
- До нас у клуб приходять хлопчики із 7-8 років і займаються з ними Микола Кльоц та Володимир Байсарович. Якщо ваша дитина рухлива, непосидюча, енергійна, а головне — здорова, то зверніться у наш клуб на стадіон «Авангард», там з вами поспілкуються і усе вирішать. Цілком можливо, що з хлопчика колись виросте такий талант, як Толя Тимощук.
- Пане Віталію, це вас турбує вболівальник з Нововолинська. Скажіть, яке покарання може очікувати клуб за зрив фанатами кінцівки матчу «Волинь» - «Металіст»?
- Дякую вам за це запитання, яке сьогодні і мене надзвичайно турбує. Санкції, наскільки мені відомо, мають оголосити уже в наступному році, після того, як опитають суддів, делегатів, інспекторів, тренерів, учасників інциденту. Що можна очікувати? Звичайно, штрафних санкцій. Можуть оштрафувати клуб, можуть умовно дискваліфікувати стадіон. Але будемо добиватись і того, щоб був дискваліфікований арбітр зустрічі Дмитро Кутаков, який, власне, своїми необ'єктивними, упередженими діями спровокував безлад на полі. Ми також вимагатимемо переграти цей поєдинок.
- Віталію Володимировичу, це вас турбує вболівальник з багаторічним стажем Василь Панасович Жипа із Шацька. Я інвалід І групи, вдівець. За мною доглядає дочка, бо я прикутий до ліжка. Живу у надзвичайно складних умовах. Чи не міг би мені ваш клуб хоч трішки матеріально допомогти?
- Василь Панасович, я обіцяю, що ваше прохання ми не залишимо без уваги. Повідомте в редакції свою домашню адресу. Ми вам допоможемо. Доброго вам здоров'я і залишайтесь вірним шанувальником «Волині».
- Це телефонує Олексій Артамонов, ваш багаторічний шанувальник. Так ось, хочу запитати: чи передбачається, що учбово-тренувальна база у селі Дачному Ківерцівського району повернеться ФК «Волинь»?
- Здрастуй, Олексій. Ти підняв важливе питання. Так, колись команда майстрів готувалась у Дачному до сезону, проводила тренування, контрольні матчі. Ми сподіваємось, що вона і після реконструкції функціонуватиме для клубу. Тут можна збудувати футбольний комплекс з усією інфраструктурою, як у Конче- Заспі під Києвом. Але зараз у нашого інвестора є цілий ряд інших важливих питань. Він — людина серйозна, солідна, і я вірю, як тільки в Україні настане спокій, стабільність, візьметься за вирішення цих питань, і «Волинь» матиме чудову базу для тренувань, підготовки висококласних молодих футболістів.
- Віталію Володимировичу, мене теж звуть Віталієм, живу я у Луцькому районі. Скажіть, чи не чекає нашу «Волинь» доля львівських «Карпат», коли через заборгованість футболістам з команди почнуть знімати очки?
- Мене теж тривожить це питання. Пригадуєте, у минулому чемпіонаті ми в підсумку з 11-го місця опустились на 12-е саме через те, що клуб позбавили трьох очок. І нині існує така сама загроза. Але ми усе робимо, щоб цього не сталося. Ми звертались до Федерації футболу України, у Палату спорів, до дисциплінарних комітетів, щоб у складний час, зважаючи на економічну і фінансову скруту, увійшли у наше становище і відтермінували розрахунки. З цих питань ми ведемо перемовини і з тими гравцями, перед якими маємо заборгованості. Хочу сказати, що борги утворились у клубі не сьогодні і не вчора, а раніше у зв'язку із слабким менеджментом клубу. Треба було їх «гасити» тоді, а не відкладати. Усі судові інстанції ми програли. Становище складне. Дуже сподіваємось, що нам допоможуть врегулювати ці проблеми наші інвестори, з якими я хотів би зустрітись найближчим часом особисто, без посередників.
- Відразу у такому випадку хотів би ще запитати: а, можливо, за рахунок проданих деяких гравців «Волинь» змогла б хоч частково розрахуватись із боргами?
- Ерік на сьогодні є найкращим бомбардиром чемпіонату України у Прем'єр-лізі. Ми хотіли б, щоб він залишався у «Волині». Але не ми вирішуємо ці питання. Я раджу Еріку переходити в «Дніпро», але ним керують його агенти, він їм чомусь більше довіряє. Цілком імовірно, що може перейти у «Дніпро» ще один наш гравець - Флорентін Матей. Усі фінансові питання щодо цих переходів будуть врегульовувати не тренери, а власники клубів, інвестори.
- Вам телефонує Микола Романчук з Луцька. Віталію Володимировичу, на півроку ви були відлучені від тренерської діяльності і працювали у цей час футбольним експертом на телеканалі «2+2». Після закінчення дискваліфікації вам не пропонували залишитись у цьому ж амплуа?
- Там було цікаво, але це не моє. Мені ближчий практичний футбол. Я навіть спочатку відмовлявся від цієї пропозиції, бо коментувати, давати об'єктивну оцінку у прямому ефірі надто складно психологічно. Але я радий, що у моєму житті був такий період. Я познайомився з молодими талановитими журналістами, які бачать футбол по-новому. Я на собі відчув складність цієї професії і вдячний за набутий досвід.
- А дозвольте ще одне запитання. Ви написали і видали книжку «Футбол — це не лише перемоги». Пригадую, на її презентації ви обіцяли продовжити письменницьку роботу...
- Ви знаєте, ще не почав — бракує вільного часу. Але вже роблю певні нотатки, зізнаюсь відверто, після великих перевантажень, пам'ять моя освіжіла. Я тепер краще запам'ятовую. Я роблю помітки, дещо нотую в Інтернеті. Не приховую, що освоюю новітні технології, мене підучують колеги по роботі. А щодо матеріалу, то його вистачає, необхідно тільки усі факти, події, роздуми, аналізи творчо оформляти.
- Вас турбує Микола з Ківерець. Віталію Володимировичу, у кого б з відомих футбольних метрів Європи ви хотіли побувати на тренуваннях? Чи відомі вам якісь секрети роботи Мирона Маркевича?
- Розпочну із другого запитання. Я з Мироном Богдановичем пропрацював три роки. Був його помічником, асистентом. Зізнаюсь щиро, це були мої чи не найкращі роки тренерського життя, тому я приблизно знаю головні напрямки його роботи. Але не забувайте, що кожен тренер постійно вчиться, удосконалюється, а тим більше такий, як Мирон Маркевич.
Я ніколи не задумувався, у кого хотів би побути на тренуванні. Але для мене завжди прикладом серйозного, відповідального підходу до тренерської роботи був наставник англійського клубу «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюссон. Ця людина — фанат своєї професії. Він, наприклад, на базу приїжджав на світанку, дивився за полем, за усіма комунікаціями, навіть як працює каналізація, чи всюди лампочки включені.. І я намагаюся цікавитись усім футбольним господарством клубу...
- Ви колись розповідали в одному інтерв'ю, що навіть футбольні поєдинки по телевізору дивитесь із ручкою і блокнотом...
- Під час матчів я не пишу і не ставлю ніяких фішок, як нинішній тренер «Манчестера» Луї ван Галь. Попередньо, маючи розклад усіх ігор на тиждень, що будуть транслюватись по телебаченню, я беру аркуш паперу і роблю необхідні помітки, які використовую під час тренувань, установок на ігри. Ми часто обговорюємо з гравцями занотовані мною комбінації, дії захисників, форвардів.
- Віталію Володимировичу, я вважаю вас одним із найкращих селекціонерів у світі. Якщо ви зі скромності не погоджуєтесь з такою думкою, то назвіть більш успішних. Це вам дзвонив Володимир із Прилуцького Ківерцівського району.
- Насамперед я вам дякую за таку високу оцінку моєї скромної праці. А ви придивіться, як працюють селекційно служби наших провідних клубів, особливо донецького «Шахтаря», і усе зрозумієте. Щодо мене особисто, то за 37 років життя у футболі, я, безумовно, набув величезного досвіду, щоб у гравцеві розгледіти здібності і талант, іншими словами, — поставити діагноз. Я далеко не найкращий селекціонер, але багатьма своїми вихованцями можу пишатись.
- Вибачте, чи можете ви пригадати тих закордонних зірок, які засвітились саме у вас у «Волині»?
- Ось так відразу усіх і не згадаєш, але скажу, що саме у Луцьку стали відомими далеко за межами України Майкон Олівейра, В`ячеслав Шевчук, Марко Девіч, Євген Хачеріді, Броніслав Круніч, Олександр Тришович, Папа Гуйє, Майкл Алозі, Арманд Зейберліньш, Міодраг Джудович...
- Віталію Володимировичу, я, мабуть, надокучив вам своїми запитаннями, але скажіть, ще ким ви пишаєтесь із своїх вихованців?
-У моїй практиці були, мабуть, тисячі хороших футболістів, про яких я згадую з теплотою і приємністю. І виділити когось з них можу лише за принципом рейтингу клубу, в якому він грав, і досягнень, здобутих цією командою. Так ось: найбільш кваліфікований гравець, з яким мені будь-коли доводилось працювати, це наш земляк лучанин Анатолій Тимощук, який досяг максимальних успіхів і в українському, і в європейському футболі. Він тримав у своїх руках золоті медалі чемпіонів України, Росії, Німеччини, кубки цих країн, а також Кубки європейських чемпіонів, УЄФА, Суперкубок Європи. Не можу не згадати і Олега Лужного, становлення якого як футболіста, відбувалось саме у Луцьку. Потім він багато років грав за київське «Динамо», збірну України, а ще виступав за славетний англійський «Арсенал».
- Це вас турбує Василь з Горохова. Віталію Володимировичу, скажіть, будь ласка, коли нарешті «Волинь» спокійно поїде на Донбас і зустрінеться з донецьким «Шахтарем»?
- Я був би радий відповісти, що найближчим часом. Але точно вам навіть не скаже ні Президент України, ні міністр оборони. Але давайте в майбутнє дивитись з оптимізмом. Вірю, що лучани ще не тільки гратимуть на «Донбас-Арені», але й перемагатимуть клуб Мірчи Луческу.
- Пане Віталію, щось останнім часом рідко бачу вас на засіданнях Луцької міської сесії. Це ваш колега Микола.
- Ви точно підмітили. Коли є час, коли я в Луцьку, то намагаюсь відвідувати усі сесійні засідання, але не завжди виходить. Ось завтра збирається група «Новий Луцьк». Я постараюсь бути присутнім. Дехто каже, що я поганий депутат. Погоджуюсь, бо я не вмію лицемірити, так, як дехто. Але більшість приймає розумні, зважені рішення, зокрема ті, що пов'язані з розвитком спорту у місті.
- Доброго дня, Це Ігор Лісовий з Нововолинська. Крім того, що ви президент ФК «Волинь», ви ще й очолюєте федерацію футболу «Волині». Як, на вашу думку, «гра мільйонів» в області не занепадає?
- Я впевнений — ні. Ми розробили програму розвитку футболу в області і успішно її виконуємо. Незважаючи на те, що не маємо обіцяної фінансової підтримки від спонсорів, з нами тісно співпрацює обласна адміністрація, тому федерація провела усі заплановані заходи. Насамперед — ми повернули до участі в чемпіонаті області молодіжні склади, так звані дублери дорослих команд. Організовано пройшла першість області серед 48 дитячих команд. У нас на Волині розвивається пляжний, жіночий футбол, ми проводимо турніри з міні-футболу, серед ветеранів, інвалідів. Про розвиток аматорського футболу в області я міг би ще довго розповідати.
- Пане Кварцяний, я Сергій Ковальчук із Локач. Скажіть відверто, чи стоїть перед «Волинню» завдання виступати в єврокубках?
- Мені, як і усім прихильникам команди дуже хотілося б, щоб у Луцьк приїхала, наприклад, «Бенфіка» з Португалії. Уявляєте, яке б це свято було на Волині...
- Я — Олег. Хочу запитати у вас, чи не планує футбольний клуб відкрити у Луцьку фаншоп, я б хотів у ньому працювати, рекламувати продукцію клубу?
- У нас була така ідея. Ми планували відкрити свій фірмовий магазин на території стадіону «Авангард». Згодом мали намір розширити наше кафе «Волинь» на вулиці Гулака-Артемовського і створити невеличкий музей, влаштовувати у ньому зустрічі із футбольними шанувальниками, перегляди матчів різних рангів. Але, як бачите, поки що руки не дійшли. Та я вірю, що з часом подібний заклад ми відкриємо.
- Віталію Володимировичу, це телефонує вам Олександр з Маневич. Колись у газеті прочитав, що ви у «Волинь» мали намір запросити Златана Ібрагімовича. Я розумію, що це був жарт. А кого б сьогодні ви хотіли бачити з відомих футболістів у своєму клубі?
- Так, то був жарт. Але хорошого гравця, особливо класного бомбардира, я б запросив. Та він, я сподіваюсь, у нас вже є. Я маю на увазі 17-річного Сергія Петрова. Сьогодні він поки що тільки доростає до Ібрагімовича (ріст Сергія — 198 сантиметрів). Юнак досить агресивний, злий (у хорошому розумінні цього слова), фізично здоровий, але поки що, як кажуть, сирий. З ним зараз працюють тренери з карате і кікбоксінгу. Ми тимчасово перекваліфікували його, щоб сформувати в ньому бійцівський характер. Через 2-3 роки згадаєте це прізвище. До речі, є і ще ряд здібних волинських хлопців. Олексій Зінкевич, Ярослав Деда, Роман і Андрій Нікітюк. Вони - майбутнє нашої «Волині».
- Пане Віталію, розкажіть, будь ласка, як «Волинь» готуватиметься до другого кола чемпіонату України? Це вам дзвонить Богдан із Локач.
- Команда збереться у Луцьку 12 січня. Кілька днів триватиме медичний огляд і перший втягувальний тренувальний цикл. Із 18 січня розпочнеться перший зимовий закордонний збір. Заплановано, що «Волинь» до 1 лютого готуватиметься до сезону у Туреччині. Із 2 по 8 лютого ми будемо вдома, а з 9 по 22 лютого пройде заключний збір знову в Туреччині. Під час першого етапу ми плануємо зіграти 4 товариські зустрічі, під час другого — 5.
- Я телефоную вам із Володимир-Волинського району. Скажіть, як ви знімаєте стреси після напружених матчів?
- Як був молодшим - були одні методи, тепер — інші. Зараз дійсно після гри важко заспокоїтись, зосередитись. В основному «дістають» журналісти. То флеш-інтерв'ю, то прес-конференція, а ще треба до футболістів у роздягальню зайти. Добре, коли результат гри позитивний... Нині врегулювання психологічного стану відбувається повільніше, ніж раніше. Повернувшись додому, ще довго переглядаю футбольні передачі. Вночі можу встати і включити запис нашого матчу, який мені готують оператори. А якщо чесно, то повністю від поєдинку я ніколи не відходжу, напруга не спадає до наступної гри. Але без футболу ні дня себе не уявляю. Мабуть, помру на футбольному полі...
