Традиційно наприкінці сезону ПФЛ України шляхом опитування серед клубів визначає кращих. Цього року переважна більшість клубів віддала перевагу у номінації «Кращий тренер першої ліги» наставнику чемпіона - кіровоградської «Зірки» - Сергію Лавриненку.
— Для мене таке визнання стало приємною несподіванкою, - сказав у коментарі прес-службі ПФЛ Сергій Дмитрович. - Удвічі приємно, що робота, яку провели впродовж сезону, була справедливо оцінена в номінації.
— У чому секрет успіху «Зірки» цього сезону?
— Наш секрет у згуртованості колективу. Успіх здобувався спільними зусиллями як тренерського штабу, так і всієї команди. Будь-то перемоги чи поразки, завжди ці моменти переживали разом. Головне, що нам все-таки вдалося згуртувати всіх хлопців і об’єднати їх єдиною метою. Багато гравців проводять кар’єри, й не у кожного в житті бувають моменти, коли вдається щось виграти. У нас випала нагода здобути золоті медалі першої ліги. Ми задалися цією метою і, зрештою, досягли її.
— Із таким амбіційним президентом як Максим Березкін, на менше мабуть і не доводилося розраховувати…
— Упродовж чотирьох сезонів президент ставив максимальні завдання. Команді, на жаль, не вдавалося його виконати, хоча зі свого боку очільник робив все можливе, аби хлопці були всим забезпечені. Гадаю, що президент дещо ризикував, коли довірив мені право очолити команду, оскільки в мене не було досвіду роботи в професіональному клубі. Раніше працював переважно з юнаками. Але я в цьому клубі виріс як футболіст, тож не потрібно зайвий раз говорити, що отримавши посаду тренера, працював з подвійною самовіддачею. Не мав морального права давати слабину чи в якихось моментах виконувати свою роботу не якісно.
— Вам, як тренеру-початківцю не важко було знайти спільну мову з підопічними. Часто саме цей аспект в роботі наставника грає чи не найважливішу роль.
— Спочатку було важко. Я не знав межі між тренером і футболістом. Як згодом показав час, у нас ця межа виявилася незначною, якщо так можна висловитися. Я не відчуваю себе жорстким суворим наставником. У нас свої традиції, які будуються на порозумінні. У будь-який момент можемо поговорити та знайти спільну мову. Скажу навіть більше: відчуваю себе футболістом серед гравців. У мене не така вже й велика різниця у віці з хлопцями. Тож спочатку хоча й було важко, але в той же час і легко.
— Що для вас, як для молодого тренера означають золоті металі цього сезону?
— У першу чергу, гадаю, це показник, що я знаходжуся на своєму місці. Кожний футболіст коли закінчує кар’єру, мабуть, ще не може відповісти на питання: тренерська роботи це його чи ні. Зараз, досягши якогось результату, усвідомлюю, що мене це стимулює рухатися вперед, ще більше працювати, навчати й рости як фахівець.
— Попереду на вас чекає прем’єр-ліга, а це означає і нові виклики. Усвідомлюєте відповідальність?
— Переживання звісно є. Ми розуміємо, що прем’єр-ліга, це новий етап у нашій історії, де зовсім інший рівень змагань. Перед собою ставитимемо завдання закріпитися в прем’єр-лізі та набратися досвіду. Ми хочемо стати маленькою сенсацією наступного сезону. Вийде це чи ні, покаже підсумок наступного чемпіонату. Але те, що ми цього прагнутиме, факт беззаперечний.
— Що ж, чекатимемо від вас нових перемог уже в еліті…
— Дякую за підтримку. Мені приємно, що мою роботу так високо оцінили. Старалися впродовж всього сезону демонструвати якісну та видовищну гру. Десь це виходило, десь – ні. Але ж і світовий грант «Барселона», як і будь-яка інша команда, далеко не безгрішна.