Мирон Маркевич розповів про команди, які тренував, розвиток дитячого футболу, улюблені команди та гравців.
У нас не з’явилось великої кількості сильних молодих футболістів. Це серйозна проблема. Я сам це бачу, тому що в мене своя школа. Багато дітей займаються, але такої дитини, щоб сказати – це буде топ-футболіст – я не бачу. І так по всіх школах та інтернатах.
Раніше багато футболістів були вихідцями з сіл. А зараз в маленьких містечках та селах взагалі немає баз, де діти можуть тренуватись. Я вже не кажу за тренерів. Наприклад, візьмемо клуб Карпати. Там представники Стрия, Дрогобича та інших міст грали, а з самого Львова мало людей було. Така ж ситуація в Динамо Київ. Хто там грав з тих, що народилися в Києві? Блохін тільки. Всі гравці були з інших регіонів. Зараз нажаль того немає. Немає масовості. Раніше всі грали влітку в футбол, а зимою – в хокей. Не було ніякого телебачення та інтернету. А зараз багато людей в комп’ютерах – це велика проблема.
В Україні – низький рівень дитячих тренерів. Вони мають більше працювати над собою, їздити по світу, дивитися як працюють в Іспанії, Франції, Німеччині, там де є серйозний футбол. Всі ті знання накопичувати, додавати своє і працювати з дітьми на зовсім іншому рівні. Нажаль, більшість тренерів працюють по старинці і це не дає результату.
Безкоштовні легіонери великої користі не принесуть. Карпати вирішили їх масово запросити. Але легіонер від легіонера відрізняється. Безкоштовні мають відповідний фах. Рівень їхньої підготовки дуже відрізняється – тому, щоб зліпити з них команду, потрібен час. А якщо брати дійсно хороших, молодих легіонерів, як ми робили в Металісті, за них потрібно платити. Нажаль, українські клуби зараз навіть 2-3 мільйони не можуть заплатити за сильного гравця. Тому залишається один шлях – брати молодих, розкручувати і продавати – як роблять в Голландії та інших країнах.
Рівень молодих футболістів Карпат – дуже низький. Я не хочу нікого образити, але це вже давно видно. Не просто так кожного року команда на вильоті. Постійно грали молоді і майстерності їм не вистачало. Щоб йти по такому шляху потрібне терпіння. Можна навіть вилетіти з Вищої Ліги.
У всіх вікових збірних України однакові проблеми. Абсолютно. Я подивився майже всі збірні. Тренери дійсно хочуть працювати і мають знання, але вибір у них дуже невеликий. То там не вистачає правого захисника, то там нападника. Взагалі у нас дуже велика проблема з нападниками. Це і в першій збірній, і в усіх юнацьких. Якщо в центрі поля ще можна щось знайти, то дуже мало якісних флангових захисників та нападників.
У світовому футболі зараз проблема з центральними нападниками. Найважче в футболі – забити м’яч. Таких футболістів в цілому світі на одній руці можна перерахувати. Справжні нападники, бомбардири коштують шалені суми. То Неймара більше ніж за 200 мільйонів купили, то Суарес в Барселону за космічні кошти перейшов. У нас в Україні були Зозуля, Кравець, Селезньов. Бєсєдін з’явився. На жаль, ніхто з них не грає. Це головний біль для тренера збірної.
222 мільйони за Неймара ПСЖ відіб’є на маркетингу за один рік. А на наступний ще й зароблять на ньому. Вони лише за тиждень продали футболок Неймара на десятки мільйонів євро. Там люди все рахують. Тільки на сувенірах та футболках і комерційних контрактах вони цю суму відіб’ють. Інша справа – чи потрібно Неймару було йти з Барселони? Я думаю – ні. Зі всією повагою до ПСЖ, Барселона – це інший рівень.
Ідеальний форвард? Далеко йти не потрібно: Роналду, Мессі, Неймар, Суарес. У них усіх різні характеристики. Мессі грає з глибини, другим темпом, але забиває у кожному матчі. Суарес: для нього готує зони та моменти, він бере на себе кілька футболістів, бореться за всі м’ячі, а Мессі чи Неймар встигають вриватись у вільні зони і забивати. Для мене значення немає, це високий, потужний форвард чи маленький, швидкий з технікою та спритністю.
Динамо – моя улюблена команда в Україні. За Динамо я вболіваю з 6 років. Вперше мене батьки привезли на футбол в Київ у 1957 році. Динамо грало проти Васку да Гама з Бразилії. Люди їхали з усієї України, щоби подивитись на бразильців. Вся Україна в Радянському Союзі вболівала за Динамо Київ, і я також. Це в мене залишилось до сьогоднішнього дня.
Зараз у Динамо – незрозуміла політика, комплектація команди не витримує ніякої критики. Я би хотів, щоб у Хацкевича вийшло, ми з ним працювали свого часу в збірній. Толковий тренер і класний футболіст був. Але тренер повинен вирішувати кого брати в команду, а не президент, чи ще хтось. А коли футболістів обирає не тренер – то толку не буде.
Шахтар зараз сильніший за Динамо. Шахтар зберіг склад. 5-6 років тому у них взагалі була топ-команда в Європі. Але і зараз залишились Срна, Фред, Тайсон, Марлос. Я не можу сказати, що Шахтар на 3 голови сильніший, але він просто сильніший. Хочеться, щоб Динамо було сильним. При всій повазі до Шахтаря, візитівка України – це Динамо
Шевченко зі своїм штабом працюють досить непогано. Видно, що серйозно готуються до кожного матчу. У них є проблема, що не всі футболісти грають. Немає відчуття, що всі футболісти приїжджають у тонусі. Як тренери вийдуть із ситуації – покаже час. Хочеться, щоби все в них вийшло.
Я би сміявся, якби 4 роки тому хтось сказав, що Металіст та Дніпро будуть грати в Другій Лізі. Але такі реалії, що ми мали і маємо таких господарів клубів, які довели до цього. Шкода вболівальників, тому що в Харкові та Дніпрі – це дуже серйозна сила. Я знаю цих людей, і мені їх найбільше шкода. Не вірю до сих пір, що таке могло відбутись.
На жаль, у тренерів УПЛ малувато думки на полі. Я би не хотів їх сильно критикувати, але хочеться більше цікавих рішень. Напевно, також над собою працювати потрібно. Треба їздити. Я можу за себе сказати. Я багато їздив, як тільки починав працювати. І в 60 років їздив і дивився, як працює Анчелотті, Капелло, Кройф. Вчитися потрібно і своє, звичайно, мати в голові.
Сачко, Вернидуб та Санжар стараються щось зліпити. Але кожен рік у них йдуть футболісти. То у них одна команда, а через рік друга. Зараз уже третя. Не так просто, коли кожен рік у тебе висмикують гравців. На жаль, футболісти, які приходять в команди, вони по колу ходять. Нові обличчя не з’являються.
Тренерській магії та інтуїції не навчишся. Це приходить із досвідом. Мені важко пояснити, чому я поставив Селезньова з Наполі, а не Калінича. Хоча Калінич на той момент був кращим. Але Селезньов вийшов і вирішив той матч. Коли перед грою міркуєш – останній момент приходить рішення. Я на тренуванні збоку дивлюсь, а помічники проводять заняття. Важливо помічати деталі. Як футболіст перед грою поводить себе, як їсть у столовій, посміхається чи зосереджений. Селезньова я добре знав. Якщо Женя приїхав на базу веселий, багато говорить, значить потрібно його притримати. А якщо він мовчить, ходить зосереджений, то можна з ним щось робити. Але це все з досвідом.
Вихід Безуса на заміну в фіналі Ліги Європи – моя помилка. У кожного тренера таке було. Не можна сказати, що я все вгадував. У фіналі Ліги Європи за рахунку 2:2 я думав кого випустити на заміну: Лучкевича чи Безуса? Я бачив, що Севілья підсіла, і потрібен був свіжий гравець в атаці. Перед цим ми обіграли Шахтар 4:1, і Безус був найкращим на полі. От в тому епізоді я не вгадав. Безус вийшов, загубив два м’ячі в центрі поля, і з того почався третій гол в наші ворота. Я не кажу, що винен один Безус. Ні. Але то була моя помилка. Не вгадав. Хоча рішення було логічним і правильним.
У футболі існує закрита каста топ-тренерів. Вони їздять по колу і змінюють топ-клуби. В Італії та Німеччині працює багато серйозних тренерів і вони мають результат, але їх не запрошують в найкращі команди. Наприклад, у Хоффенхаймі тренеру 30 років, а команда грає в дуже цікавий футбол. Дай Бог, щоб він потрапив у ту закриту касту. Найдивніше, що ці топ-тренери не завжди навіть дають результат, але вони все одно залишаються в еліті.
Сьогодні дуже багато закритого футболу. Багато команд грають від оборони. Чому мені імпонує англійська та іспанська Ліги? Вони грають відкрито. Там дуже рідко команда стає в штрафний і тільки відбивається. Як правило, там грають на зустрічних курсах, і це захоплює. Хоча можна зрозуміти і тренерів: грати в відкритий футбол проти Реала – це марна справа. Тобі заб’ють п’ять голів, і все. Це все пов’язано із тим, що топ-клуби збирають найкращих футболістів, і з ними грати у відкритий футбол на рівних важко. Але в Англії та Іспанії хоча б намагаються.
Все йде до того, що буде якась закрита елітна ліга багатіїв. Але з іншої сторони – як розвиватись іншим клубам? Наприклад, БАТЕ білоруський. У них єдина надія добре заробити – потрапити в групу Ліги Чемпіонів. І таких клубів дуже багато. Навіть у нас в Україні для всіх клубів ось ці виплати від УЄФА стали дуже великою частиною бюджету.
Рівно 26 років йде інформаційна війна між Динамо та Шахтарем. Скільки існує чемпіонат України, стільки і вони воюють між собою. Вони навіть не звертають уваги, хто йде за ними. То гегемонія Динамо, то гегемонія Шахтаря. Цю інформаційну війну виграє той, хто сьогодні при владі. Зараз між ними нічия, тому що при владі – нейтральна людина.
Моя футбольна база в Винниках коштує дуже дорого. Такі бази мають будувати меценати, які люблять футбол. Інакше нічого не буде. Тому я завжди закликаю всіх бінесменів: вкладайте гроші в дітей, в дитячі академії – і тоді ви після себе щось залишите. Іншої системи у нас немає. Україна дуже велика, і потрібно щоб у кожному містечку та селі була футбольна школа. Хоча б одна школа на кілька сіл. Особливо це стосується синтетичних полів. У Федерації таких коштів немає, тому меценати повинні вкладати. Не батьки, а меценати. Школи мають бути безкоштовні, тому що люди не мають коштів.
Читайте также: Мирон Маркевич: "Хотелось бы продолжить тренерскую карьеру в Украине"
