Головний тренер Олександрії Юрій Гура розповів, чим зараз займається, як дізнався про початок війни, а також оцінив санкції наших Західних партнерів і прокоментував дії Вороніна та Ракицького та поділився своєю думкою щодо Тимощука.
– Юрій Володимирович, розкажіть, як ви себе почуваєте та чим зараз займаєтеся?
– Почуваю себе нормально, наскільки це можливо в таких умовах. Зосередились на допомозі біженцям і територіальній обороні, займаємось волонтерством.
В Олександрії перебуває зараз дуже багато біженців – був серйозний наплив із Харківської області. Ми їх розміщували на базі клубу, вони приїжджали, ночували та їхали далі. Кожного дня було чимало людей. На базі зараз живуть футболісти з першої команди та дублю. Ввечері хтось може приїхати, зупинитися в нас, а далі вже рухаються на Західну Україну. Тому займаємось і розміщенням усіх, хто цього потребує.
– Яка ситуація в Олександрії на даний момент?
– Поки спокійно, лише сирени нагадують про те, що відбувається в Україні. Вони доволі часто лунають – кожного дня, ввечері та зранку.
– Як ви дізналися про початок війни та якими були перші емоції?
– Було страшно. Дізнався, як більшість людей – прокинувся та побачив новини про те, що розпочалася війна, бомблять міста. Одним з перших рішень з керівництвом клубу було питання, що робити з футболістами. Ми у швидкому режимі вирішили, що деяким гравцям краще поїхати до своїх сімей, а також швидко відправили легіонерів додому.
Каспарс Дубра поїхав до Латвії та підписав контракт із футбольним клубом РФШ. Я думаю, що він вже не повернеться в Олександрію. Керівництво клубу вирішило попрощатися з ним за обопільною згодою. Клаудіо Спінеллі теж поїхав, але по ньому наразі нічого невідомо. А ті, хто не зміг виїхати, то залишилися в Олександрії.
– Як думаєте, коли завершиться війна?
Читайте также: З Днем українського добровольця: орки привітали козаків чудовим подарунком (Фото)– Хотілося би, щоб завершилася якомога швидше, але я ж не можу залізти в голову керівникам Росії.
– Чому росіяни не можуть зробити майдан, як це робили українці?
– Ну ви ж бачите, що їм не дають навіть стояти на мітингах, а відразу розганяють і все.
– Як думаєте, чи наважиться хтось з близького оточення Путіна його забрати?
– Я не можу за них вирішувати. Однак на мою думку цього ніхто не зможе зробити в Росії.
– Як думаєте, санкції діють на владу Росії чи їм все одно?
– Санкції санкціями, але нас же бомблять… Якби закрили небо, то це я розумію. Мені здається, що це найкраща санкція, яка має бути першочерговою. А потім вже з ними розбиратися. У нас гинуть мирні люди, а ті санкції, що вони вводять до одного місця.
– Гвардіола нещодавно розкритикував НАТО, ЄС і США через слабку підтримку України, він правий?
– Я вважаю, що так. Найперше, що потрібно було зробити – це закрити небо. Потрібно це все швидше робити, аби вберегти людей.
– Зараз вже більше двох тижнів триває війна, якось відволікаєтесь від неї, дивитесь футбол?
– Так, стараюся якось відволікатися. Дивився матч Аталанти проти Баєра. Іноді приходиш додому втомлений, вмикаєш футбол і прокидаєшся вже о третій ночі та вже дивишся результати матчів.
– Чим зараз займається команда?
– Футболісти, які на базі, то займаються в спортивному залі. У нас ще залишився тренер з фізпідготовки. Загалом всі вдома. Зараз важко комусь десь проводити тренування.
– Що буде з сезоном УПЛ, будуть догравати чи вже все?
– Тут все залежить від того, коли завершиться війна.
– Що скажете про Анатолія Тимощука? Як можна було опуститися на таке дно?
– Кожен коваль свого щастя. Якщо він це вибрав, то… це вже його справа. Просто прикро за те, що коли він виступав за збірну України, то розфарбовував обличчя жовто-блакитним кольором, а зараз нічого не може сказати і ніяк не діє. Ось це прикро.
– Ракицького та Вороніна можна пробачити тепер чи ні?
– Завжди потрібно людей пробачати. Бог пробачить і ми пробачимо. Краще пізно, ніж ніколи.
– З клубу хтось пішов у територіальну оборону?
– У територіальну оборону пішов водій клубного автобусу. Інші люди займаються волонтерством. Просто ніхто не піариться, не фотографується.
Я думаю, що краще спокійно та тихо робити все, що ти робиш від серця та нікому це не показувати, а головне – робити.
