Олександр Головко: "Український футбол – не про доходи. Це іграшка, пустощі багатих людей"

Олександр Головко дав розгорнуте інтерв'ю виданню Трибуна.

"Зараз коментатори чудово готуються до матчів, і ти розумієш, що ти дилетант"

– Як відбувся ваш перехід у коментатори?

– Це не перший мій подібний досвід. Дебют відбувся ще кілька років тому, але це був разовий коментар. Дивишся на те, що може бути, що відбувається, і намагаєшся простою мовою донести до людей, що є. Так, є питання щодо тону, голосу, але я не коментатор – це точно. Я можу бути десь поруч.

Спочатку мене запросили в студію MEGOGO. Для мене це знайоме, бо до цього я працював експертом на каналах "Футбол". А потім MEGOGO вийшли з пропозицією коментувати матчі.

Я живу у футболі і я люблю футбол. Тренер – це така робота, де якраз треба багато розмовляти та доносити до людей інформацію. Тому якщо потрібно говорити про футбол, то я готовий. Для мене це природньо. Якщо це комусь заходить, то це непогано.

– Ви коментуєте в парі. Вам комфортно так працювати?

– Як мені сказали професійні коментатори, ми повинні працювати для домогосподарок, які стоять на кухні і щось нарізають. А коли забивають гол, то нам треба змусити їх повернути голову на екран. Я маю спокійно розмовляти про футбол, а емоційну базу дають інші коментатори. Футбол – це емоції. Але інколи, мабуть, повинні бути такі як я, які в середньому тембрі, розповідають, як воно є насправді.

Зараз коментатори чудово готуються до матчів, і ти розумієш, що ти прийшов – і ти дилетант. Так, ти щось знаєш про футбол і непогано знаєш, як мені здається. Але на медіаресурсі інші правила гри, і ти повинен підлаштовуватись під це. Я розумію, хто знаходиться поряд зі мною. Якщо він веде гру, то я йому підігрую. Якщо він дає мені вести гру, то трохи відповідальність на мені.

– Хто вам подобається як коментатор?

– У мене такий характер, що я можу слухати все. Хтось на 100% зациклений на футболі, хтось розповідає історії. Говорити, хто кому віддав пас – це теж треба. Коли розповідають історії одна за одною і не звертають уваги на матч – це не те. Не заважати глядачам – так. Емоційно підняти тонус матчу – теж так.

А прізвища коментаторів називати не буду, бо не хочу нікого іншого образити. Багато хлопців працюють так, що приємно слухати.

– А якщо брати експертів?

– Дивлячись, яка студія. Якщо брати MEGOGO, то там приходять всі достойні хлопці, хто у футболі. Коли приходять зірки не з футболу, то інколи дивишся і думаєш: "Вау! Як чудово!" Але теж без прізвищ, ви мене на цьому не впіймаєте.

Коли працювали на каналах "Футбол", то 100% це був Олександр Сопко. Топчик! Мені дуже була цікава його думка. Там взагалі були професійні та футбольні студії і з точки зору сьогоднішнього футболу.

"Ми повинні вийти на те, щоб жінки грали разом з чоловіками. А чому ні? Хай буде 5 жінок і 5 хлопців в одній команді"

– Віктор Вацко висловився щодо студії MEGOGO, де були коміки Трембовецький та Маслюк. Яким на вашу думку має бути баланс гостей у студії?

– Це точно питання не до мене. Це конкуренція людей, прізвищ, медіаресурсів. І є люди, які за це отримують гроші. Це продюсери, які бачать контент для людей таким. Зараз бродкастером є MEGOGO, і вони роблять цей продукт, а я чи ви вже вирішуємо купувати його чи ні.

Футбол – це частина MEGOGO. Так, непогана частина, яка приносить гроші та підписки. Якщо вам щось не подобається, то ви не будете платити гроші. Але ж ви бажаєте дивитись матч на MEGOGO, щоб його коментували фахівці. Тоді пишіть свій відгук. Вони все читають та моніторять – це 100%. Були деякі питання щодо фрази, сказаної в ефірі. Через декілька годин дзвінок з дуже великих трибун і розмова про те, що недопустимо це казати.

А я просто можу сказати: якщо є матч і є коментарі фахівців футболу, коміків чи супермізків, які сидять і по цифрах розраховують, як працює xG, геген-пресинг і так далі… Це теж повинно бути. Я можу слухати і тих, і тих.

Це думка Вацка, не більше. Гарно чи ні – на це реагують підписники. Якщо буде менше підписників заради спорту – значить, не заходить. Наприклад, якщо ви випили кави чи віскі, то є післясмак. Гарна гра, є коментарі, і після завершення ти хочеш ще раз цю гру посмакувати. Міг би поговорити про це з вами, але я не спеціаліст. Буду говорити про те, що я розумію.

– А як щодо жінок у студії? Олександру Кучеренко цікаво слухати і вона цілком органічно виглядає на своєму місці.

– Вона розуміє, в чому вона сильна. Їй не треба казати. Це ж інтелект людини незалежно від статі. Це розуміння контексту, розуміння, де ти знаходишся, на які поля ти повинна заходити, а на які – ні. Це від неї залежить, а не стільки від продюсерів. У цій роботі, де 90% все ж таки чоловіки, ти повинна бути такою родзинкою.

– Перша частина сезону запам’яталась зокрема скандалом, коли тренер "Оболоні" Валерій Іващенко сказав: "Жінки-арбітри не встигають за ритмом чоловічого футболу".

– Якщо людина на футбольному полі, то це не чоловік і не жінка. Це арбітр. Якщо вона приймає рішення, то воно не залежить від того, якої ти статі. Але якщо хтось дарує арбітрині квіти, то чому хлопцям не виносять віскі? Якщо чоловік судитиме матч жіночих команд, то винесіть йому віскі чи горілки.

Хоча від природи ми нікуди не дінемося. Але не хочу залазити у фізіологію. Колись цю думку розвинув – і мені прилетіло. У мене запитали – я відповів. Зараз я розумію, що не на всі запитання треба відповідати. Є сьогоднішній контекст, де рівні права у будь-якій діяльності.

Але інше питання в тому, що тоді ми повинні вийти на те, щоб жінки грали разом з чоловіками. А чому ні? Тоді хай буде 5 жінок і 5 хлопців в одній команді. Ніхто ж ці питання не підіймає. Думаю, що через деякий час так, може, і буде. Воно до цього йде. Це така еволюція.

"Треную команду першої ліги, і цього недостатньо. Я повинен бути там, куди рухається футбол"

– Для вас робота коментатора – це більше хобі, розвиток чи фінансовий аспект також має значення?

– Добре, що ви сказали про розвиток. Ти занурений у футбол як тренер, й іноді твої думки та рішення замилюються. Дякую центру ліцензування УАФ, що мене іноді запрошують, щоб ми спілкувалися з тренерами. Ми повинні захищати той футбол, який є. Це гра емоцій та характерів, а потім все інше. Зараз дуже важко відокремлювати збірну однієї країни від іншої. Методики всі однакові. Тренуються всі однаково. Футболки їм перевдягнеш – і все буде однаково. Це не погано. Просто є уніфікація тренувального процесу.

Що стосується телебачення, то це можливість висловити свою думку, бути на 100% в темі та в тренді сьогоднішнього футболу, не випадати. Бо зараз три дні – і тебе нема. Інформаційний потік йде постійно. З тренерами те ж саме. Щоб ти був на ринку, був у темі, ти повинен бути у сучасному футболі. Зараз я треную команду першої ліги, і цього недостатньо. Я повинен бути там, куди рухається футбол. Щоб встигати за ним, треба розмовляти про це: в студіях, на тренерських курсах, передавати хлопцям знання, як тренер.

Я був як механізм, коли грав у футбол. Зараз я є керівником таких механізмів, і повинен давати якусь візію, куди ми будемо рухатись. З іншого боку, я слухаю, що кажуть інші фахівці, які працюють на іншому рівні і стикаються з проблемами іншого рівня.

Коли ти опускаєшся до рівня першої чи другої ліги, ти розумієш, що головне. Наприклад, це молоді хлопці, які з різних причин відсутні на уроках фізкультури. Вони не всі можуть 20 разів відтиснутись від підлоги, але приходять і кажуть, що вони футболісти. Добре, коли у тебе є підготовлена людина, і з нею можна чогось досягати.

Зараз є багато дитячих шкіл. Три роки – і ти вже футболіст. Я все це розумію, це нормальна тема для родичів та для тренерів, які працюють. Але ми не повинні забувати, що футбол це, перш за все, люди, характери та емоції. Це не PlayStation, не сфера послуг, де можна прийти і сказати, що мені потрібно так і так.

Тренер буде діставати з людини те, чого вона не хоче. Для того, щоб кимось стати, треба дістати те, чого ти не хочеш. Для цього є тренер, а не мама і тато. І це якщо ти одного тренуєш, а якщо таких 24?

– Чи є серед молодих тренерів, з якими ви працюєте в центрі ліцензування, хтось, хто може дорости до рівня Реброва, Скрипника чи Вернидуба?

– Прізвищ я вам не назву. Що таке тренер? Це людина, яка постійно працює над собою та мислить. Це дві категорії, які будуть визначати тренера. Якщо ця людина здатна на це і робить висновки – це тренер. А який тренер – залежить не на 100% від нього. Як він може конфліктувати чи не конфліктувати, наскільки є довіра у керівництва, наскільки є можливість впливати на багато моментів.

Тренер – залежна фігура. Так, у нього повинні бути знання. Але в українських клубах, коли запрошують на роботу, кажуть: "Давай візьмемо, подивимось". Це так працює. А на що вони будуть дивитись – не знають. Вони приходять і хочуть, щоб всіх молодих я одразу за три місяці підготував і продав.

Хтось розуміє, а хтось не розуміє, що сучасний український футбол – це не про доходи. Це просто іграшка, пустощі багатих людей. А ми просто артисти, режисери цього театру під назвою "футбол". Я спокійно до цього ставлюсь. Людина бере тебе на роботу. Питання в тому, що ти хочеш. Тобі потрібна драма чи комедія – ти замовляєш.

"Давайте візьмемо Головка, а що він може – давайте почнемо, а там подивимось". Але щоб почати, треба розуміти, з ким починати. Як я можу з хлопцями познайомитись? Тільки тоді, коли буде тяжко. А тяжко вже почнеться, коли підуть офіційні матчі. Але в чемпіонаті вже треба 3 очки.

У мене був непоганий відрізок роботи з дуже гарними підготовленими молодими футболістами. Це збірна U-17 - U-21. Дуже приємно було працювати, тому що вони багато чого вміють. І ти поряд з ними непоганий тренер. В збірній це так працює. Є талант ваш, талант хлопців, і тоді буде результат.

Не буду залізати у те, хто кого підготував. Але збірна не готує футболістів. Моя точка зору, що збірна – це держслужба. Ти кожен матч граєш з прапором і кожен матч лунає гімн. Якщо кажуть, що ти не повинен вигравати з U-15 чи U-16, я сміюсь. Як це не повинен вигравати? Кожна команда, яка виходить на поле, повинна вигравати. Все.

Я заходжу у будь-яку ДЮСШ – і там на першому місці в залах стоять кубки. Заходжу в УАФ – і там те ж саме. Не стоїть, куди ми когось підготували, а трофеї.

Ще раз. Збірна – це держслужба. Зібрали найкращих, видали на-гора все що є від U-15 до першої команди. Це повинен бути еталон на сьогоднішній момент. А коли хтось каже "Я у збірній підготував", ти сидиш і думаєш, а що там можна підготувати за тиждень? Я 12 років працював зі збірними і розумію, що я можу додати, а що не можу.

Зараз, мабуть, буде зміна президента УАФ. Український футбол – це політичний футбол. Скільки він є – це чиста політика. Коли починають казати, що спорт поза політикою, я ще раз сміюсь.

"Наступне питання з обранням нового голови УАФ – відкриття кордонів для українських футболістів"

– Читали слова Зозулі, який сказав, що хотів би йти на вибори президента УАФ, але йому дали зрозуміти, що там вже все вирішено?

– Так. Він має власну думку. Він живе в Іспанії? Welcome до нас. Попрацюйте, зайдіть в систему, і все буде. Це так працює.

Я є частиною нинішньої футбольної системи на певному рівні. Розумію, де я працюю, в якій країні, в яких умовах і скільки ще є тренерів, які не працюють. Це перенасичений ринок. Але ми, тренери, самодостатні – і можемо казати те, що думаємо. Таких небагато. Це лякає президентів, фахівців, які не можуть тобою керувати.

– Який дій очікуєте від Андрія Шевченка, як президента УАФ?

– Президент УАФ – це політична постать. Тому природно, що Андрій туди заходить. Він впізнаваний і має вплив. Розуміє, що таке великий бізнес і великі гроші. Я про футбол не кажу, бо це інша річ. Але він має вчитися бути керівником. І це нормально. Його перші кроки будуть говорити про те, для чого він тут, якщо стане президентом. Буду тільки радий за нього.

Наступне питання з обранням нового голови УАФ – відкриття кордонів для українських футболістів. Мені здається, якщо новий президент зробить нам європейський паспорт, то йому можна щось ставити і казати: "Все! Ти можеш іти".

Інше питання, яка має бути стратегія. Для збірної – це одне, а для популяризації футболу – інше. Назвіть у Києві ще один манеж, крім "Динамо".

– "Лівий Берег".

– Він побудований минулого року. 30 з чимось років розвиваємо футбол, а де манежі у країні, де з листопада вже сніг? Це ж не важко. Якщо команда першої ліги не може поїхати кудись, бо немає трактора, щоб хтось вивіз сніг, то про що ми взагалі говоримо?

В УАФ, в академіях, ДЮСШ в приватних клубах вважають, що треба по-різному розуміти футбол. Бо є футбол, коли треба забрати дітей з вулиць, щоб не пили й не палили. Є футбол ДЮСШ. А є професійний футбол. Він починається з 13 років, коли вже дивишся на хлопця як на футболіста.

Дитячі тренери не виховують футболіста, вони виховують людину. Тому я кажу, що головний – це дитячий тренер. Зараз йде війна, а яка до війни була стратегія? Ми повинні обов'язково ділитись думками, щоб переважав розвиток. Ти повинен сам створити свою систему, але у тебе має бути якесь бачення майбутнього, куди ми йдемо, що ми робимо і для чого.

Ми можемо наздогнати АПЛ, Францію, Німеччину? Ні. Треба заспокоїтись. Є окремий світ, який каже, що ви в другому дивізіоні у Лізі націй незалежно від того, що ви хочете. Це реалії. Моя команда знаходиться на останньому місці у першій лізі. Те, що я хочу – це така справа. Це бізнес, і ти коштуєш стільки, скільки зараз тобі платять. По-іншому це не працює.

"Зараз телевізійний пул – це головне, але немає системи"

– Як вважаєте, реально домовитися про єдиний телепул в УПЛ?

– Я тренер. Я завжди був за те, щоб кожен займався своїми справами і працював добре. Тому коли мені кажуть: "Ви повинні грати о 2-й годині дня, тому що це принесе кошти вам, родині, хлопцям, клубу", ти сидиш і кажеш "окей". Як тренер, ти повинен працювати, щоб люди купили продукт.

Треба буде о 9-й ранку грати – будемо грати. Значить, я, як тренер, маю готувати гравців до 9-ї ранку. Це фізіологія і все інше – коли поїсти, коли приїхати. Але після цього мені дадуть гроші за те, що продукт продали, коли ми грали о 9-й ранку.

Зараз телевізійний пул – це головне, але немає системи. "Про-TV", "Шахтар-TV", "Карпати-TV"… Клуб – це приватна організація. Наприклад, медіа хоче купити "Динамо". А "Динамо" каже: "Я хочу продати права тому, в кого це буде дорожче".

Я розумію, що знаю тільки свою роботу. Вона дуже вузька, дуже конкретна, і коли в команді гарно, а в клубі – так собі, то команда буде так собі. Якщо керівництво хороше, а команда так собі, то через деякий час команда буде хорошою. Не навпаки. На першому місці не футболісти. Тільки керівництво. Якщо там все гаразд, то через півроку-рік при хорошому керівництві буде хороша команда. А там о 17-й ви граєте чи о 9-й – це вже другорядне питання.

– Не можу не запитати про "Динамо". Як вам робота Шовковського на посаді головного тренера команди?

– Якщо команда набирає 3 очки, то це гарний тренер. З Шовковським я не спілкуюсь і не зідзвонююсь кожен день, щоб запитати, як у нього справи на роботі. Для нього це нова історія. А оскільки він ще й воротарем був, то розуміє, що таке відповідальність. Він був останнім. За ним мінні поля, він не повинен був помилятись. А зараз він головний тренер, і розуміє, що це не питання для нього – стрес і все таке.

Зараз, як мені здається, важлива довіра президентів та менеджменту. Там повинно бути все дуже гарно. А далі це творча робота. Я вважаю, що головне у команді – це відносини. Не кожен день буде перемога. Коли перемог немає, треба дивитись, хто поруч з тобою. Це головне для тренера – команда, яка з тобою.

Хочу тільки побажати йому терпіння. Він працює у клубі, де кожного дня треба викладатися на максимум з тим ресурсом, що зараз є… Це нормально, криза буває у всіх. З тими хлопцями вони працюють і є одними з претендентів на золото.

Зараз чемпіонат більш-менш середнього рівня, бо пішли легіонери. Ми працюємо на тих хлопцях, які академії, ДЮСШ підготували за ці роки, коли були іноземці. Зараз ми дивимось на продукти українського футболу, підготовленого за 3-4 роки до війни.

– Кого з наших футболістів у Європі дивитесь?

– Та всіх. Зрозуміло, що АПЛ на першому місці. Це вітрина, там все найкраще – швидкість, ставлення до всього. Це топчик. Це гроші, але це й фахівці в усіх галузях. Приємно, що ти з цими гравцями працював. Не виховував, бо виховували їх ті тренери, які з ними працювали з раннього дитинства до 15 років. Я був поряд з ними.

І мене тішить, що я щось дав їм як тренер, і це працює. Зараз дивишся на них, як на хлопців, які прославляють Україну. Звісно, і за гроші для себе. Це нормально, нічого в цьому поганого немає. Вони актори, які працюють в інших театрах під керівництвом інших режисерів.