Помічник головного тренера дніпропетровського «Дніпра» та перекладач Максим Афанасьєв погодився відверто поспілкуватися з FootBoom.com.
- Максиме, розкажіть, як футбол потрапив у ваше життя.
- Безболісно прошло це вливання. Найголовніше було – правильно розуміти своє місце, свою роль, своє значення у футбольній команді. Для мене шлях у футбол у якості перекладача почався ще декілька років тому – у 2006 році, коли я почав працювати в донецькому «Металурзі». Досвід був невеликим, лише півроку. А повернувся у так би мовити великий футбол уже безпосередньо в 2010 році, коли з задоволенням відгукнувся на запрошення «Дніпра» попрацювати з Хуанде Рамосом. Не можна сказати, що був якийсь етап адаптації. Усе прошло досить безболісно. Я знав, що вимагається від мене, я розумів, що треба було робити в тій чи іншій ситуації, я прийшов на роботу, знаючи свої завдання.
- Перекладач – досить складна професія, хоча люди цього не помічають, думаючи що перекладачу досить просто знати іноземну мову. Які особливості та складності у вашій професії?
- Складностей дуже багато. Вони зав’язані навколо того, що перекладач має бути підкованим практично, фактично, лексично, граматично та лінгвістично в цілому, мати певний теоретичний набір відомостей про мову. Крім того, варто розуміти, за якими законами ти перекладаєш. Адже переклад має такі ж закони, такі ж правила, як і будь-яка інша діяльність, будь-яка інша робота. Складність у тому, що ти маєш видати готовий результат, і нікого на даний момент не цікавить, які складності, які бар’єри, які перепони, які перешкоди, яке сміття стоїть на твоєму шляху до кінцевого, готового, чистого та правильного результату – перекладу. Цього й не треба знати непрофесіоналам, але за цим стоїть усвідомлення перекладача всієї теоретичної бази. Складностей може бути багато. Ти маєш розуміти, в якій ситуації ти перекладаєш. Переклад на прес-конференції, вірогідно, не те ж саме, що переклад на установці для футболістів, не те ж саме, що інтерв’ю, скажімо, головного тренера тренера в інших умовах – тоді, коли часу більше, тоді, коли напруги менше, тоді, коли менше аудиторія, коли журналістів не двадцять, а два чи один. Все це треба розуміти. Більше того, варто розуміти, з ким ти працюєш – це ще одна зі складностей. Ти маєш знати особистість людини, чиє мовлення ти перекладаєш. Це досить важливо. Ти маєш розуміти не лише те, що він гововрить, а й підтекст, котрий несуть його слова. І в тому випадку, коли ця людина в той чи інший момент не повністю висловлює буквально те, що він хоче висловити, ти навіть можеш в певній мірі вгадувати істинне значення його слів. Переклад уважається вдалим у тому випадку, якщо слово, яке ти підбираєш у тій мові, з якої ти перекладаєш справляєш те ж враження, що й у мові якою ти перекладаєш. Отже, перекладачі мають цілий набір складностей, і говорити про них можно нескінченно. Крім того, варто усвідомлювати, для кого ти перекладаєш. Перекладати для футбольної команди це не цілком те ж саме, що перекладати для будь-якої іншої аудиторії, на кшталт студентської, бізнес-аудиторії чи якоїсь іншої. У різному оточенні – різні вимоги. У футболі не до мовної естетики – треба бути оперативним, чітким і доступним.
- «Говерла» свого часу лише з сьомої спроби нашла нормального перекладача собі до команди. До вас хтось був у «Дніпрі» як перекладач?
- Наскільки я знаю, на постійній основі – ні. Хіба що працювали на прес-конференціях тоді, коли було потрібно перекласти слова тренера для іноземних журналістів, коли команда грала в Європі. Але зрозуміло, що це не робота в структурі «Дніпра».
- Себто, у Дніпропетровську з першої спроби вгадали з вами?
- Хочеться думати так. Розумієте, тут така справа, що сьогодні ти затребуваний, а завтра – ні. Хоча попри те, що іспанська мова – міжнародна, в нашій країні вона є досить екзотичною. З одного боку, якщо з’явиться пропозиції отримати цікаву роботу, ти можна бути впевненим, що конкуренція буде менше, хоча конкуренції я не боюсь. А з іншого боку, варто розуміти, що така робота може не так часто з’являтися на ринку праці, бо, певна річ, попит на іспанську нижчий за попит на англійську.
- Багато людей відзначають, що у вас акторська вимова. Чи погоджуєтесь із таким судженням?
- Я вважаю, що це не стільки артистично поставлена вимова, скільки правильна вимова. Якщо ми говоримо російською мовою, то російською мовою треба говорити правильно. З тими інтонаціями, які їй притаманні, попри те, що ми живемо в Україні. Дуже часто ми забуваємо, як треба говорити, інколи не слідкуємо за нашою вимовою, впускаємо українізми як у лексику, так і в фонетику. Вірогідно, це через моє переважно російське походження, а також робота над собою. Якщо перекладач говорить неправильно чи нечисто своєю рідною мовою, то про що можна казати, коли ми звертаємося до іноземної мови? Я ніколи не зустрічав людину, яка би добре володіла іноземною мовою, при цьому погано володіючи рідною. Так не буває. Коли я бачу людину, яка правильно говорить своєю мовою, я бачу в ній усі задатки стати гарним перекладачем. Мало хто може зрозуміти, як я говорю іспанською, хоча я готовий до будь-якої перевірки. Те, що люди бачать та сприймають – це твоя рідна мова. Над цим аспектом перекладач теж має працювати. Іноземна мова – це те, що не видно, те, що лишається у майстернях перекладача. А твоя рідна мова – завжди на публіці, її завжди видно, і переважно вона слугує перекладачу візитною карткою.
- Хуанде Рамос має дефект мови чи це така класична іспанська (кастильська) вимови – із шипінням?
- Кастильська вимова має місце бути у вимові Хуанде Рамоса. Ні, він не шипилявить. Просто ми маємо розуміти, що іспанська – найшвидша європейська мова за ритмом та за швидкість вимовляння слів. Часто може скластися таке враження, що він щось десь проковтує, десь говорить нечітко. Але найчастіше журналісти бачать його на прес-конференції, що не є зовсім нормальною середою для головного тренера з точки зору емоцій, з точки зору його мовної манери. У житті він говорить куди спокійніше. А Хуанде Рамос сам безпосередньо з Кастилії, а області, близької до Мадрида. Він звідти ж, звідки родом відомий Дон Кіхот. Іспанці взагалі за вимовою можуть визначити, хто з якого регіону, з якої частини країни.
- Хуанде Рамос та його помічник Маркос Альварез абсолютно по-різному вимовляють звук [с]…
- Маркос Альварез майже ніколи той [с] не вимовляє. У кінці слова він цей звук сто відсотків не вимовить. Точніше, він-то промовить, але майже непомітно, із легким придихом. А Хуанде Рамос більш свистяче вимовляє звук [с], що чимось нагадує португальску вимову. Щось середнє між [ш] та [с], але більше тяжіння до першого варінта. Хоча справжня іспанська вимова і є такою. Тут головне не впасти в офранцужування та не вимовити цей звук як винятково [с].
- З ким ви найбільше спілкуєтесь чи товаришуєте з гравців «Дніпра»?
- Зі всіма маю рівні стосунки, не можу сказати, що маю з кимось особливо гарні стосунки. Так само не можу сказати, що маю з кимось натягнуті стосунки. Хіба що інколи в побуті більше спілкуюсь з португаломовними гравцями [Максим досконало володіє не лише іспанською, а й португальскою мовою – авт.]. Хоч теж не можу сказати, що приділяю їм набагато більше уваги, ніж іншим. Вони всі – самостійні люди, мають друзів російськомовних. Можу лише відзначити, що на виїздах в готелі за мовними ознаками я майже завжди сідаю з бразильцями: їх троє [Джуліано, Дуглас, Матеус – авт.], я четвертий, таким чином, займаємо столик на чотирьох.
- Як людина, яка працювала у структурі донецього «Металурга», напевно знаєте, хто вболіває за цей клуб. Це ті, хто «відмовились» від «Шахтря»?
- Має свою аудиторію «Металург». Я би з великою повагою відгукнувся про цю команду, і не тому, що я там працював. Клуб дуже молодий, і за цей короткий період існування було зроблено багато роботи. Скажімо, інфраструктурі, яку має донецький «Металург», могло б позаздрити багато клубів Прем’єр-Ліги. База, матеріальна забезпеченість команди – все знаходиться на досить високому рівні. Дуже важко бути другою командою в місті, в котрому перша команда – безумовний лідер українського футболу. Я думаю, що все ще в «Металурга» попереду. Не сумніваюся, що за 10-15 років матиме набагато більше вболівальників ця команда. Можу сказати, що якщо людина вболіває за «Металург», це не означає, що вона не вболіває за «Шахтар». Є в Донецьку район, де населення переважно металургійне, там поряд і завод металургійний. Вірогідно, аудиторія з цього району є стержнем армії вболівальників «Металурга».
- Жозу Моуріньо теж починав перекладачем, і бачимо, хто він є зараз. Не проводять між вами паралелі?
- Можливо, жартома. Такі паралелі, крім жартівливих, не можуть бути ніякими. Кожен має провадити свої справи. Дуже не хотілося б розмірковувати про якісь паралелі серйозно. Це лише жарти, і тут не повинно бути жодного дилетанства, жодних емоцій, жодних амбіцій на порожнім місці, без спецільної підготовки, без колосальної праці, без кар’єри футболіста на професійному рівні, хай і в невеличкій команді, хай протягом короткого відрізку часу. На даний момент я не маю прагнення стати тренером, не маю таких думок. Як розвиватиметься життя – покаже час, але прямо зараз говорити про це – передчасно, зарано, і таке можливе тільки у жартівливому контексті.
- Тобто фрази «Я ніколи не тренуватиму» з ваших вуст не почути?
- Звісно, навіщо ж зарікатися. Ні в якому разі зарікатися не можна. Завжди треба бути відкритим до нових експериментів, до нових можливостей. Загадувати важко, бо ніхто не знає, що буде за 5 років, ніхто не знає, що буде за 3-4 роки. Все має приходити поступово, ми не можемо перескочувати через події, які передують тій точці, про котру ми думаємо. Тому я не скажу, що не буду тренером. А раптом за 15 років, пройшови ще якийсь шлях, чомусь навчусь, отримаю якийсь диплом, з кимось поспілкуюсь, кудись поїду, і тоді виявиться, що я маю певний багаж, аби стати тренером. А, вірогідно, й ні. Швидше за все, такого не буде. Але зарікатися... Чому б мені зарікатися? Треба все спробувати, треба крокувати далі.
