35-річний капітан "Дніпро-1" Сергій Кравченко дав веливе інтерв’ю, в якому розповів про актуальні, болючі теми сьогодення, а також згадав про стосунки з Маркевичем та Газзаєвим.
– Ви задоволені, що стали футболістом?
– Звичайно. Це моя мрія з дитинства. Присвячував футболу 90 відсотків вільного часу. Навіть коли з тренування приходив, йшов у двір грати, мене тато навіть зупиняв. Каже: "Занадто багато ти граєш". І навіть коли вже старшим став, у 19 років за Шахтар-2 виступав, то на вихідних або у відпустці постійно грав у міні-футбол. Це навіть перебір. У професіональній команді цього вже не можна робити, але настільки я хотів грати, любив цю справу...
Коли кажуть, що мріяли про інше, а потім пішли у футбол, то у мене не так. Була мета, мрія – стати футболістом. Я ним став.
– Рустам Худжамов казав, що футболісти заробляють гроші під час кар'єри, а потім їх витрачають на своє здоров'я. Робота футболіста не така легка, як може здатися? Наслідки є?
– Футболісти розуміють, як це важко. Ризик не стати футболістом дуже високий – лише 5 відсотків стають професіоналами. Якби я не пробився нагору, десь там копирсався, образно кажучи, у Другій лізі, в області, то це складно. Це фінансово не дуже добре для твоєї родини, для тебе особисто, плюс умови, рівень. Слава Богу, що я грав на хорошому рівні.
Багато хто розповідає, що мріє грати у Шахтарі, Динамо. У мене такого не було, чесно скажу, хоч і виріс в Донецьку, займався у Шахтарі, але ніколи не мріяв грати там. У Динамо також. Завжди дивився чемпіонати Італії, Іспанії. І у мене була мрія – Барселона, Реал, Мілан, Ювентус. Не хочу скаржитися, але у мене було багато травм. Це теж дуже важко психологічно. Останні 5-7 років я граю і тренуюся на таблетках – "Вольтарені". Потрібно заглушити біль і справді бути готовим на 100 відсотків. Цього ніхто не бачить і не розуміє. Але воно здоров'я не додає.
– Біль відчувається, коли граєте?
– Та вже буває, нічого не робиш – вихідні, і просто болять пах, м'яз, таз. У кожного свої проблеми, у когось коліна, у когось гомілкостоп, спина. Я ось з 20 років займаюся своєю спиною. Плаваю, займаюся собою, відновлююся правильно. Все роблю, але не знаю, що було б, якби я ще й цього не робив. Напевно, не грав би до такого віку. Вже зараз я не можу дозволити собі на вихідних пограти в теніс або побігати з друзями на штучному полі. Я бережу здоров'я, щоб продовжити кар'єру.
Але вважаю, воно того варте. Тому що я все одно отримую задоволення від футболу, пограв на хорошому рівні. Заробляю і заробляв нормальні гроші. Гроші – не головне. Я упродовж всього життя не працюю, а отримую задоволення від будь-якого тренування. Кожен день їду туди з усмішкою. Це круто.
– Футболісту потрібно вчитися, чи достатньо просто грати у футбол?
– Треба вчитися. Батьки і тренери повинні скеровувати. Припустимо, мені батьки завжди говорили про навчання. Я вчився добре, відповідально, старанно і мови знав. Мама винайняла мені репетитора з англійської. У моїх батьків була така можливість. Ті, хто думає, мовляв, стану футболістом і навіщо мені вчитися, глибоко помиляються. Навіть якщо ти станеш футболістом, тобі потрібна освіта. У будь-якій нормальній академії в першу чергу треба зробити людину хорошу, а потім вже, дасть Бог, футболіста.
– Більшість футболістів – обмежені люди?
– Є й такі, але я не думаю, що тільки футболісти. Є люди – не футбольні, і з ними також нема про що поговорити. Я не можу сказати, що з друзями спілкуюся тільки про футбол. Можемо говорити на будь-яку тему. Мені важко про це міркувати, тому що я і вчився добре, і не був в інтернаті, а ходив у звичайну школу, спілкувався зі звичайними хлопцями.
– Чим ви займаєтеся, крім футболу? Які у вас захоплення?
– Коли здоров'я було і не так все боліло, у теніс дуже любив грати. Подорожі – хобі. Коли відпустка, з дружиною намагаємося кудись вибратися в нове місце, побачити світ.
– Несподівані зустрічі були?
– Пішли з дружиною на баскетбол у Нью-Йорку. У цей момент мені дуже подобалася гра Швайнштайгера. І ось ми сидимо на баскетболі, була перерва. Дружина каже: "Чуєш, Швайнштайгер йде". Я думав, що вона жартує – знає ж, що мені Швайнштайгер подобається. У мене навіть футболка його є. Я озираюся, дійсно йде Басті – нічого собі! Він у ВІП сидів – не пробитися. Після гри ми трохи прискорилися і сфоткались. У тій же відпустці я зустрічав Роберто Карлоса. Нещодавно на Ібіці бачив Верратті.
– Зараз запитання на загальну тему. Багато розмов, що футбол поза політикою. Ці речі потрібно відокремлювати?
– Не знаю, ситуація така. Складно. Війна, Росія. Футбол, в принципі, поза політикою повинен бути. Але я в Росію не поїхав би, швидше за все. Проте зараз мені легше говорити. У мене були варіанти в Росії, але я сказав "ні". Не хочу.
Однак, припустимо, була б у мене ситуація, що не було б команди, існували б проблеми з грошима і надійшла б хороша пропозиція з Росії... У мене такої ситуації не було, тому не можу сказати. Можу красиво сказати, що ні, ні в якому разі, але є ж футболісти, які грають. Важко мені за когось відповісти.
– Але гроші пропонували хороші?
– Так. Я ж кажу, якби у мене була проблема з грошима, і варіант тільки з Росії... Не знаю. Я не хочу засуджувати хлопців, які поїхали в Росію. А ті, хто грали в Росії, то взагалі там до них добре ставлення. Я більшою мірою вважаю, що футбол, спорт – поза політикою. Але, звичайно, така ситуація між країнами зараз... Просто знову ж ми говоримо за футболістів. Футболіст же нікого не вбиває... Про що говорити, якщо у Порошенка – заводи на території Росії, він з них гроші заробляє. Навіщо тоді футболістів чіпати?
– Гвардіолу оштрафували за стрічку на підтримку Каталонії. Чи повинні футболісти демонструвати всім свою думку?
– Не впевнений. Навіщо ми говоримо про футболістів, якщо верхівка і вся ця влада заробляють гроші на війні? У Порошенка заводи в Росії, він на цьому гроші заробляє. Тому я не хочу туди лізти, розбиратися. Футболістів змішувати, звинувачувати в чомусь. Це зайве.
"Футболісти з академії Шахтаря грають скрізь. Але реалії такі, що купують Бернарда за 20 мільйонів"
– У ваш час нереально було пробитися в Шахтар?
– Все реально. Ракицький і Коваленко пробилися ж. Але це одиниці – за 10 років 1-2 людини. Коли був у Шахтарі-2, то не потрібен був першій команді. Тоді я не тягнув той рівень. Але коли я 2-3 роки грав у Ворсклі і пішов у Динамо, то Шахтар також кликав. Отже, легше десь засвітитися, як той же Степаненко. Мені здається, був би він в академії Шахтаря, то не потрапив би в першу команду. Вони з Кривцовим дебютували у Вищій лізі в 16 років. Шахтар вже по-іншому на них дивиться – дивується, що в такому ранньому віці дебютували.
На той момент у мене була пропозиція Шахтаря, але я вже дав слово Динамо – вони раніше звернулися.
– Ви хоча б допускалися до тренувань з першою командою, спілкувалися з тренером?
– Ні. Кілька разів грали двосторонку. Коли збірники роз'їжджалися, ми грали. Для нас це було чудово, цікаво. Матузалем тоді був. Вважаю, один з найсильніших футболістів, який був у чемпіонаті України. Він ніколи не обирав неправильних рішень. Не було такого. Виходив з будь-якої ситуації.
– У вас не було мотивації потрапити в першу команду Шахтаря?
– Є мотивація, але життя не закінчується на першій команді Шахтаря. Я вважаю, що академія Шахтаря – дуже сильна. Футболісти з академії Шахтаря грають скрізь. Але реалії такі, що купують Бернарда за 20 мільйонів. То кого випускати: Бернарда чи Зубкова?
Той же Ребров став підпускати молодь. Це дало поштовх молодим, вони бачать, що будь-хто може потрапити до складу. І ось Реброва канал "Футбол", журналісти постійно критикували, але я не міг зрозуміти. Як при живому Шахтарі, при такому бюджеті він примудрився 2 рази виграти чемпіонат. При цьому зробивши 5-7 футболістів. І його так огульно критикували... Мені це дивно.
– Нереальні зарплати дивували?
– Ну не може футболіст в Україні заробляти більше, ніж в чемпіонатах Іспанії, Італії. Хоч і не в топових клубах. Але так воно було. Це неправильно, хоча ті, хто застали цей час, звичайно ж, раді.
– Вам голову не зносило?
– Ніколи. Не знаєш, що робити з грошима, віддай батькам, купи квартиру, поклади в банк. Це якось дивно звучить. У всіх свої інтереси – у когось казино, комусь телефон золотий потрібен. У мене такого не було.
– Це стало причиною нинішньої кризи?
– Занепад через війну, через економіку. Але зарплати були завищені, краще б гроші витрачалися на інфраструктуру. Потрібно було вкладати в стадіони, манежі, розвивати академії. І коли почалася війна, а економіка впала, у нас були б відмінні умови. Нас у Дніпрі манеж сильно рятує. Ось ми приїхали зі зборів в Туреччині, дивишся новини – командам ніде тренуватися, одні в лісі бігають, інші не тренуються.
Коли немає умов, манеж – відмінний варіант. Не кажучи вже про академію. У будь-який час року діти тренуються. А коли немає умов, то складно розвивати техніку.
– Чи не шкодуєте, що не вдалося пограти за кордоном? Наприклад, в Італії?
– Звичайно, ще з дитинства хотілося грати в Європі, але я не шкодую ні про що. Років 5 тому наш чемпіонат був сильним, на 6-7 місці в Європі. Я років 5-7 поспіль влітку упродовж місяця жив в Італії, добре знаю мову. Англійську теж знаю. Хотілося б пограти в Італії, Іспанії, але не склалося. У 16-17 років їздив на перегляд у Наполі, Шальке, Ов'єдо.
"Сьомін простіший і приємніший, ніж Газзаєв"
– Ходять легенди про тренування Миколи Павлова. Що було найскладніше пережити?
– Нічого такого легендарного сказати не можу. Найскладнішими було тести. Навіть більше психологічно – на час, покращити результат, пробігти. Ти готуєшся, переживаєш. Можу сказати, що у Рамоса було важче, інтенсивніше, все з м'ячами. Те, що знадобиться у грі.
У Газзаєва теж складніше, ніж у Павлова. Але не правильніше – ми не встигали відновлюватися. Заганяв він людей. Але Бог дав мені здоров'я. Я це все витримував.
– Після Ворскли вами цікавився і Шахтар також. Чому ви обрали Динамо?
– Інтерес Шахтаря був трохи пізніше. Я розмовляв із Сьоміним і Суркісом, дав їм слово. Потім вже багато чуток було – і Шахтар, і Рубін. Мене підкупляло, що Сьомін довіряв українцям. Якби я тоді був опорником, і одночасно надійшла б пропозиція, то засумнівався би.
– Динамо виявилося для вас занадто складним рубежем?
– Виходить, що так. Я мало там грав. На зборах був основним, з Валенсією зіграв. Першу гру Алієв пропускав, потім Нінковіч пропускав через травму. Потім Сьомін став випускати основний склад, який в Лізі чемпіонів грав. Я після Валенсії жодного матчу не зіграв у Лізі Європи, на заміні був. Позаяк ми дійшли до півфіналу. Зате грав у чемпіонаті.
За Газзаєва нормально починав, часто виходив на поле. Але після матчу з Металістом я вже не грав – тоді кепсько виглядав. Він зробив ставку на Гармаша. І спрацювало – Денис багато років вже грає. І я вирішив піти. Розумів, що починається футбольна депресія. Слава Богу, з'явився Дніпро.
– Були суперечки з Газзаєвим?
– З Газзаєвим не можна сперечатися. Ось за Блохіна говорять, що великий, а Газзаєв... З Блохіним у збірній попрацював. Блохін мені здався простішим. Думка була тільки одна – Газзаєв вирішив і все. Це не докір, я вважаю його хорошим тренером. Людина з характером. Були вправи, які я не розумів.
Але завдяки Газзаєву заграв Хачеріді, Гармаш, Ярмоленко. Але, знову-таки, розмовляв з ним, він каже: "Я тебе не проганяю. Ти можеш залишатися". Я сказав, що хочу грати.
На позиції опорника я почуваюся краще. Навіть Газзаєв мене пробував опорним півзахисником. Підбадьорював, казав, що ця позиція мені підходить більше. У Дніпрі розпочався чемпіонат, я зіграв погано під нападником. І Безсонов потихеньку почав мене награвати опорним. А Рамос навіть і не намагався ставити атакувальним півзахисником.
– Сьомін простіший, як людина, ніж Газзаєв?
– Так, він і простіший, і приємніший. Але у кожного свій стиль. Я його знаю добре. Він мене запрошував у Динамо. При ньому я достатньо зіграв. Мені подобався його футбол.
У Росії зараз більша конкуренція. У Шахтаря відібрати очки – диво, я вважаю. А в Росії Сьомін грає зі Спартаком, Зенітом, Рубіном, Краснодаром, ЦСКА. І став чемпіоном.
– У вас був конфлікт із Мироном Маркевичем. Що трапилося?
– Ні, конфлікту не було. Прийшовши в команду, він сказав, що я йому не потрібен. Причому, не він сказав, а Русол – мовляв, на збори ти не їдеш, Маркевичу не потрібен. Для мене це дивно – у минулому сезоні віце-капітаном був. Сказав би, що йому потрібні молоді гравці – тренер завжди може знайти причину. І я поїхав на збори з Волинню.
Потім виникла ситуація з переходом Ротаня в Рубін. Русол мені дзвонить: "Повертайся". Я сказав, що не хочу повертатися для кількості. Але мені приємно було повернутися в Дніпро.
У грі з Карабахом Маркевич звинуватив мене у поразці, хоча вся команда погано зіграла. Два матчі я не грав. Але потім важливий матч із Сент-Етьєном – я в складі. Дивно, але потім сам Маркевич запропонував продовжити контракт. Взимку я відчув, що ставлення змінилося – хотіли взяти інших гравців на цю позицію. Вчинили некрасиво.
Перед Лігою Європи повісили листок на стіну, на якому було написано, що я не їду з командою на збори. Начебто і не було конфліктів, але ставлення незрозуміле. Мені відразу зателефонував Кварцяний, запросив у Волинь, але я сказав, що потрібно підлікувати коліно. Зробив операцію – рік грав із хворим коліном. Якби Маркевич сказав, що я потрібен команді, то переніс би операцію. Весняну частину я пропустив, а в наступному чемпіонаті вже грав за Волинь.
– Чим сильний Кварцяний у футбольному плані?
– Він дуже любить футбол, віддається йому. Вважаю, що Віталій Володимирович добився добрих результатів, виховав багатьох футболістів. Він довіряв молодим гравцям. Кварцяний добре розуміє футбол, йому подобається швидкісна гра, коли футболісти йдуть в обіграш. У нас в Луцьку був хороший колектив, всі спілкувалися один з одним. Але Віталій Володимирович емоційна людина – йому шкодять свої ж емоції.
– Що ви подумали, коли запропонували перейти в СК Дніпро-1?
– Ніяких думок не було. Я шукав варіант пограти в Європі. Була пропозиція із Стандарда ще взимку, вже навіть зібрав речі, але не склалося. Потім отримав травму гомілкостопа і пропустив півроку. На той момент мені було 34 роки, але я все одно хотів пограти за кордоном. Дві мої улюблені країни – Італія та Іспанія. Просив, щоб мені підібрали варіанти в Сегунді або Серії Б. Напевно, не склалося через вік. Дмитро Михайленко очолив СК Дніпро-1 і я погодився виступати за цей клуб. Помітно, що проект амбітний.
– Для вас СК Дніпро-1 – друг чи ворог Дніпра?
– Для міста – це дербі. Класно, коли в місті грали дві команди. Неправильно, коли деякі фанати ображають один одного, чинять протиправні дії. Звичайні вболівальники поводяться культурно, нормально ставляться до футболістів. Вважаю, що для міста і уболівальників добре, коли є команда з амбіціями. Я завжди буду підтримувати Дніпро – в цьому плані розумію ультрас, які стоять горою за свою команду. Але в чому винен СК Дніпро-1?
– Назвіть три речі, які вас дратують в нашому футболі.
– Корупція, суддівство, деякі речі в дитячому футболі. Хочеться, щоб всі були в рівних умовах, тоді і виявиться майстерність тренерів та футболістів. Зараз багато хто грає на контору. Ми ще не вийшли в Першу лігу, а нас вже лякали поганим суддівством. Про що тоді взагалі можна говорити? Потрібно з'ясовувати все на футбольному полі, а не в кулуарах.
Читайте также: Сергей Кравченко: "Динамо" при живом "Шахтере" два раза выиграло УПЛ, но телеканалы "Футбол" критиковали Реброва"
