Головний тренер збірної України Сергій Ребров, який очоював "Динамо" і "Ференцварош", поділився думками з угорським виданням Nemzeti Sport про матч між цими командами у 4-му турі Ліги Європи (0:4).

– Ви планували бути на арені в Гамбурзі, але плани змінила завантаженість авіатрафіку. Де зараз перебуваєте?

– Останнім часом мені точно не доводиться нудьгувати. На початку тижня був ще в Києві, звідти вилетів до Іспанії, щоб побачити кількох своїх гравців, а зараз прямую до тренувального табору збірної. Планував бути на матчі у Гамбурзі, але програма виявилася настільки щільною, що навіть найменша затримка означала би пропуск матчу, тому вирішив не ризикувати.

– Та все ж ви подивилися матч?

– Звісно, я б ні за що не пропустив таку гру. Після жеребкування шкодував, що "Динамо" і "Ференцварош" не зустрінуться у Будапешті – у такому разі точно був би на трибунах, а так матч довелося дивитися у телевізорі в готельному номері.

– Що думаєте про побачене?

– Хто розуміється на футболі, той бачив, що сталося. Вилучення змінило сценарій гри для "Динамо". Головного тренера Олександра Шовковського я знаю давно, ми були товаришами по команді, і він хотів зіграти агресивніше та здобути перші очки в Лізі Європи. Однак більшу частину матчу команді довелося грати вдесятьох, що на європейському рівні – дуже важке завдання.

– Як гадаєте, якби не вилучення, "Ференцварош" все одно переміг би?

– Це неможливо сказати. Я не впевнений. У першому таймі "Ференцварош" не грав добре, я навіть здивувався, що після чисельної переваги "Динамо" мало чудові нагоди для голів. Граючи вдесятьох, кияни могли забити два-три м'ячі. Однак у другому таймі гра угорців покращилася, а перший гол психологічно змінив хід зустрічі.

– Що сталося з "Динамо" у другому таймі? Команда зовсім розвалилася…

– Гравці трималися, але перший гол – це прикра помилка, яка просто подарувала шанс "Ференцварошу". Після цього українські футболісти втратили впевненість, їм було важко знайти свою гру. "Фраді" опинився в комфортному положенні, особливо після другого гола.

– Чи погоджуєтеся, що нинішнє "Динамо" слабке?

– Це "Динамо" вже не те, що було багато років тому. Здебільшого складається з українських молодих гравців, а з іноземців у матчі грав лише один легіонер із Панами, який вийшов на заміну. В команді є здібні та талановиті гравці, але треба розуміти, що легіонери зараз неохоче їдуть до Києва. "Шахтар", у цьому плані, перебуває в кращій позиції – у команді залишилося одинадцять легіонерів, хоч свої матчі клуб грає у Львові, далеко від лінії фронту.

– Правда, що на матчах "Динамо" іноді вмикають сирену повітряної тривоги, і гравці знають, до якого укриття слід іти?

– На жаль, таке вже траплялося. Після вимушеної перерви гра продовжувалася. Це сумно. Дуже сумно…

– Ви з родиною досі живете в Києві? Чи не боїтеся небезпеки через ракети та війну?

– А що тут можна сказати? Ми сподіваємося на краще. Не скажу, що життя в Києві безпечне, але й не жахливе. Я і моя родина часто буваємо в українській столиці – Київ є нашим домом.

– Збори збірної України, однак, не проводяться там. Де зазвичай зустрічаєтеся з гравцями?

– Завжди поблизу місця наступного матчу. Наступного тижня у Лізі Націй ми граємо в гостях із Грузією та Албанією, тож цього разу збірна збирається біля Грузії. Так для футболістів і їхніх родин спокійніше, подалі від війни.

– Минуло вже понад три з половиною роки відтоді, як ви несподівано залишили "Ференцварош". Після розриву спілкувалися з кимось із керівництва клубу?

– Так, кілька разів я відвідував Будапешт після відходу, зустрічався з президентом клубу Габором Кубатовим, спокійно і як джентльмени обговорили все. "Ференцварош" і столиця Угорщини завжди залишаться мені близькими, стежу за матчами і результатами клубу.

– З вашого складу у команді залишилися лише два угорці – Дібуц Денеш і Ботка Ендре, а також боснієць Елдар Цивич.

– Так, перед матчем із "Динамо" я також звернув увагу на склад і порахував, хто досі у команді. Дібуц продовжує впевнено грати у воротах, Ботка, як завжди, був надійним у ролі запасного, а Цивич – старожил, недарма він досі в "Фраді".

– Коли ви знову приїдете до Будапешта?

– Ще не знаю, але завжди приїжджаю з радістю. Востаннє, коли був у Будапешті, мене впізнали на вулиці, вболівальники просили сфотографуватися. Я провів чудові роки у "Ференцвароші", і ніколи цього не забуду!