Наставник горностаївського «Миру» розповів про ситуацію в клубі та підбив підсумки сезону.
— Олександре Яковичу, цей сезон завершено. Чому «Мир» на старті показав феноменальну гру, здобувши п’ять перемог у п’яти матчах, а потім різко збавив оберти, в підсумку опинившись у кінці першої десятки?
— Розумієте, за підбором гравців ми найбільш вікова команда ліги, відтак за рахунок досвіду та зіграності дебют сезону нам вдалося провести дуже сильно. Але потім, на жаль, травми та перебір карток не дозволив нам зберегти цілісність переможного складу. Також почали позначатися фізичні кондиції деяких виконавців. Таким чином, це зразу відлунилося на результатах, адже гравці резерву більше розчаровували, ніж порадували. Вони не зіграли так, як я від них того вимагав. Що поробиш: коротка лава запасних зіграла ключову роль. Нам необхідно плідно попрацювати на трансферному ринку, щоби вирішити дану проблему.
— Можете сказати, хто виправдав ваші очікування, а хто ні?
— Серед тих, хто виправдав мої сподівання, воротар Осьмачко. Він доволі досвідчений виконавець, пройшов школу вищих українських дивізіонів. Попри свій солідний, за мірками футболу, вік (а йому вже 40 років), Олександр неодноразово виручав команду. Уміє добре обирати позицію, вміло керує обороною, впевнено діє на виходах і на лінії воріт. Також дуже задоволений грою Віталія Зайця. Йому дещо не вистачає індивідуальної майстерності, однак за рахунок шаленого бажання та бійцівських якостей Віталій проявляє себе тільки з найкращої сторони. Владислав Савченко у поєдинках, в котрих брав участь, грав на пристойному рівні, проте повноцінно розкритися йому завадили постійні травми. Аналогічна ситуація й з Андрієм Головком. Гадаю, якби не травми, він би нам значно допоміг.
— І все ж, хто не виправдав сподівань?
— Це, в першу чергу, Андрій Драголюк. Минулого чемпіонату він був найкращим бомбардиром нашої команди. Однак цього року через вік, побутові проблеми та інші моменти значно знизив до себе вимоги, відтак на тренуваннях не відпрацьовував на повну потужність. Що, зрештою, й позначилося на його грі. Більшого очікував од Івана Доценка, який зіграв нижче своїх можливостей. Якщо торік він чимало забивав, то нинішнього сезону у цьому компоненті він не так часто відзначається. Хоча на те є об’єктивні причини — часті травми.
— Цей сезон завершено. А що чекає на команду в майбутньому?
— Після домашньої гри з «Арсеналом-Київщиною» з Білої Церкви, наш президент Іван Іванович Доценко зайшов до роздягальні й подякував футболістам за здобуті результати та хороші виступи в першій частині чемпіонату. Однак потім приголомшив усіх своїми словами, сказавши, що надає всім футболістам статус вільних агентів. Мовляв, починайте, хлопці, шукати собі нове місце роботи. Не знаю, із чим це пов’язано, можливо, з емоціями, адже ми не змогли обіграти білоцерківців. До того ж, кінцівку першості команда закінчила на 8 сходинці, що також після багатообіцяючого старту додало розчарувань. Хоча Іван Іванович — людина досвідчена, відтак повинен розуміти, що рівно пройти щільний графік чемпіонату з досвідченими гравцями й обмеженою лавою запасних практично нереально. Тому наразі наше майбутнє невизначене.
— А перед початком чемпіонату озвучувалися конкретні завдання?
— Упродовж усього часу, коли ми грали серед аматорів і в другій лізі, завжди стояло одне завдання — перемагати в кожному матчі. По життю наш президент — максималіст, і я його у цьому підтримую.
— Які зустрічі запам’яталися найбільше?
— Найперше, дербі із херсонським «Кристалом». Я казав хлопцям, аби не зважали на те, що суперник перебував у підвалинах турнірної таблиці. Вони нам дали дуже серйозний бій. Чесно кажучи, ми не чекали від кристалівців настільки нахабної та самовідданої гри.
— Як гадаєте, чи можуть лідери другого дивізіону на рівних змагатися із представниками першої ліги?
— Гадаю, цілком можуть. Наприклад, ота ж «Сталь» із Дніпродзержинська вже зараз може пакувати валізи й переходити до першого дивізіону. У них доволі міцний, гарно збалансований колектив. Ми їм програли вдома, та переграли на виїзді. Також хотів би відзначити «Оболонь-Бровар», із яким ми зустрічалися й в чемпіонаті, й в Кубку країни. Свердловський «Шахтар» доволі зіграна команда, бойова. Узагалі всі колективи, котрі перебувають на верхівці турнірної таблиці, не будуть зайвими у сильнішій лізі.
— Чи задоволені злиттям команд другої ліги в одну групу?
— Однозначно. Минулого сезону були дві групи, потім на другому етапі взагалі аж чотири. Нічого не зрозуміло. Хто в підсумку як зіграв? Яке місце серед команд другої ліги посів? А зараз чемпіонат став значно цікавішим. Зустрічаються команди з різними футбольними школами. Всі грають одна з одною. Все об’єктивно, все видно, хто на що здатний. Хоча це потребує більшого фінансування.
— Упродовж сезону з фінансуванням команди все було гаразд?
— Так, ми своєчасно отримували заробітну платню, преміальні та інших фінансових проблем не виникало. За що вдячні президентові клубу Івану Доценку. Не кожна команда має таку солідну та надійну підтримку.
— Як ви вже зазначали, в першій половині чемпіонату команді не вистачало глибокої лави запасних. На які саме позиції планується підсилення?
— Найперше, хотілося би підсилити лінію нападу. Іноді навіть доводилося випускати попереду номінального півзахисника Євгена Білоусова, для якого гра в нападі далеко не найсильніший компонент. У зв’язку з тим, що Савченка частенько переслідують травми, потрібно для півзахисту пошукати ще виконавця. Хотілося б і опорну зону підсилити. Незважаючи на те, що Зайцев виглядає пристойно, потрібно бодай ще одного такого футболіста. На плечах одного Віталика сезон не витягнеш. Проблемна позиція в нас центрального захисника. На ній виступає Павло Чмеленко, 1994 року народження. Я завжди йому допомагаю порадою, щось підказую, однак йому бракує впевненості та досвіду. Отож якщо будуть закриті вищезазначені позиції, команда знову зможе вийти на свій високий рівень.
— Отже роботи непочатий край?
— Так, у тренерській роботі не буває вихідних.
