Руслан Мостовий: "У Кварцяного бігав з бронежилетами в перший же день"

3404 07.12 2016   10:22
Автор: Олег Барков
Фото - Михаил Козелко

Не часто побачиш, коли в команді, яка є одним з лідерів чемпіонату, по ходу сезону змінюється тренер. Отримавши лише влітку професійний статус «Рух» з Винників в листопаді під керівництвом Романа Гданського впевнено пройшов осінню частину сезону, та за два тури до фінішу президент клубу Григорій Козловський вирішив зробити заміну – Гданський «пішов у відпустку», а його місце посів маловідомий для широкого загалу фахівець Руслан Мостовий.

42-річний львів’янин лише починає робити свої перші кроки на тренерському шляху. Він попрацював з молоддю в «Зорі» (Городиславичі), займався селекцією в «Карпатах» з Віктором Вацко, та працював у ФК «Львів». А в кінці минулого сезону на декілька тижнів очолив «Буковину». Поки що у Мостового не так багато тренерського досвіду, але в нього за плечима цікава кар’єра гравця. Він пограв під керівництвом Анатолія Заяєва, Віталія Кварцяного, Юрія Красножана, та інших маститих фахівців. Руслану Івановичу є що пригадати, та є чим поділитися з молодими гравцями.

«Давати інтерв’ю – не для мене. Я вважаю, що людина може говорити, коли вона щось досягла. Це може говорити Фергюсон, Маркевич, ще хтось. Але не всі інші. Виграв одну гру – і все», - каже Руслан Мостовий. Але наша розмова вийшла дуже цікавою та довгою. За годину ми обговорили різні футбольні теми. В першій частині інтерв’ю Руслан Іванович пригадав свою кар’єру гравця, розповів про бронежилети Кварцяного, психологію Красножана, іванофранківську молодь та багато іншого.

- Як розпочиналась ваша кар’єра гравця?

- Я народився у селі Львівської області, а потім ми переїхали до міста. В селі треба було допомагати по господарству, а в місті була ДЮСШ, можна було відповідально займатися футболом. Мене забрали в спортінтернат, в 11-му класі потрапив у команду «Карпати» (Кам’янка-Бузька) (свого часу за цю команду пограли Андрій Гусін, Василь Кардаш та навіть Віктор Вацко. - Прим. авт.). Як раз тоді ця команда навела фурор у Кубку СРСР, грали з «Динамо» (Київ).

Паралельно я грав у міні-футбол, їздив на студентський чемпіонат світу навіть. Потім були «Карпати», це вже більш професійний рівень. Тут формувався характер. А в 1996 році став гравцем «Прикарпаття». Тоді наймолодшими в команді були я і Роман Максимюк. Там були леви – всім за 30! Попробував би ти щось сказати, приходилось виконувати чорнову роботу. Але я з задоволенням згадую той період.

- Як з’явився варіант з переїздом до Росії?

- Тут посприяв покійний Анатолій Миколайович Заяєв, царство небесне йому. Сталось так, що після «Прикарпаття» я опинився в «Поділлі» з Хмельницького, а потім в рогатинському «Техно-Центрі». Ця команда грала у другій лізі. Заяєв у той час тренував у Житомирі, в одній із ігор запропонував мені посприяти з переходом в команду більш високого рівня. Тоді розглядався варіант з астраханським «Газпромом», який ставив завдання вийти до еліти, але щось не склалося.

Допоміг випадок. У Крим на збори приїхав «Спартак» з Нальчику, в якого був новий тренер. Я йому сподобався, в мені він побачив якусь перспективу. Тоді я вже зрозумів, що таке футбол. Потім пограв в Томську, але там пробув всього рік, бо сім’я намучилася з тими перельотами. Дитина росла. Міг залишитися в «Томі», але розірвав контракт.

- Потім ви повернулися до України…

- Так, збирався вже закінчувати з футболом. Але подзвонив Степан Матвіїв, він тоді працював у «Прикарпатті». Клуб залишили в першій лізі, хоча він мав вилетіти за результатом, але команди як такої не було. Всі розбіглися, залишились лише діти. Потрібні були виконавців з досвідом. Степан Олексійович дзвонить і каже: «Давай рік потерпимо, може, щось вийде». Тоді, я вам скажу, в нас була непогана команда – Ігор Худобяк, який «Халк», воротар Олександр Мусієнко, ще декілька хлопців. Та й результати були непогані.

- Як працювалося з Віталієм Кварцяним у «Волині»?

- Це дуже цікавий період. Ми одразу з Володимировичем розставили крапки над і. В нього є своя категорія гравців, де він може щось собі дозволяти. В нас була одна конфліктна ситуація, коли я розвернувся та пішов, але він мені передзвонив і сказав, що завтра гра і я маю бути присутнім. Після цього він з розумінням поставився до того, що я не можу переступити через своє его, більше ми не конфліктували.

Але коли ми вишли до Прем’єр-ліги, я вже був не молодий. В мене були певні фінансові принципи, та і відверто на мене мабуть не розраховували. Хоча я ніколи не боявся конкуренції. Навіть зараз якби на мене не розраховував будь-який тренер, я б все одно старався доводити.

- Що найяскравіше запам’яталось з луцького періоду кар’єри?

- Був такий період, коли Володимирович почав довіряти молодим. Наша команда провела серію гарних матчів, та мала їхати в Київ, на гру з «Динамо-2», яку потрібно було обов’язково вигравати. Кварцяний підійшов та сказав: «Готуйся, з «Динамо-2» будеш грати». Я був здивований, тому що команда виграє, склад ніхто не міняє в таких випадках. Але наскільки він тонко бачить футбол! Ми перемогли в Києві, а я зі штрафного, метрів з 35-ти забив гол. Я потім питав його, чому він вирішив мене поставити у склад. А він сказав, що так часом буває.

- Щось від Кварцяного перейняли?

- Вважаю, що всі, хто колись працювали з Кварцяним, щось в нього перейняли. По-перше, це харизматична людина, дисциплінована, відповідальна. В нього нікому нема поблажок. Сьогодні ти можеш бути в нього королем, а завтра – ніким. До цього треба бути готовим. Щодо мотивації, в Кварцяного немає невмотивованих футболістів. Коли ти виходиш на поле, все забувається – друзі, тренери, все. Тому там можуть грати наймолодші з ветеранами. В цьому він не робить обмежень, це заслуга його досвіду.

Пам’ятаєте Майкона? Приїхав бразилець, з феноменальною технікою. Але в перший рік він не показував результату. Але Кварцяний терпів, та через рік Майкон став кращим бомбардиром чемпіонату України. Йому не давали поблажок, він також перетерпів багато від тренера гору критики. Уявіть, який тиск на нього відбувався кожен день! І це від Кварцяного, який ніколи не повторювався. Недарма кажуть, що в Луцьку може працювати тільки Кварцяний. Це його стихія.

- З бронежилетами бігали?

- В перший же день! Пробігли два кола. Після цього в нас були тести 7 по 50 на швидкісну витривалість. Потім ще 5 по 300. Треба було пробігти десять відрізків. Перед тим, як починати, Саня Піщур каже: «Після п’ятого падаємо і повземо». Ми впали після п’ятого відрізку, а Кварцяний над нами стоїть і каже: «Вставайте, все одно будете бігти». Ось так десь через жарт тренувалися. Я був до цього готовий.

Можливо, ці бронежилети більше для молодих. Кварцяний рахував, що якщо він сьогодні виживе, то з нього буде толк. Я розумію, що це неправильно, не по методиці, але подивіться на Карасюка, який зараз грає у «Сталі». Скільки його терпів Володимирович! Той же Кінаш, який зараз в «Руху» грає. Пацани бігали з «брониками» та не зламались.

- Легіонери були в здивовані підходом Кварцяного до тренувань?

- Ні, я думаю, вони знали, куди їдуть, та їм говорили, що їх чекатиме. Їх готували.

- Легіонерів було багато?

- Так, було багато. Якось летимо до Туреччини на збори, в літаку к нам приєднується легіонер з Сербії, зараз вже не пам’ятаю його прізвища. Відіграли матч, він зіграв на дуже високому рівні. А після гри Кварцяний подякував йому і відпустив. Всі були в шоці. Мабуть, тренер не побачив в ньому чогось.

- Якими були часи ваших виступів у «Спартаку» з Нальчика?

- Коли «Спартак» очолив Юрій Красножан, він з нами дуже намучився. Це катастрофа. Але поступово ми прогресували, та здобули путівку в Прем’єр-лигу. Дуже сильно грали в обороні. Колись сіли та один з одним почали розмовляти. Обговорювали, як нам можна забити гол. Красножан нам заклав психологію.

В нас була гра на кубок з «Динамо» Сьоміна. Ми, команда першої ліги, їх обіграли. Причому в «Спорт Експресі» наш воротар зовсім не отримав оцінки, бо з м’ячем не зустрічався.

Перед стартом в Прем’єр-лізі ми проводили збори в Сочі. Останню контрольну зустріч грали з «Зенітом», який розмазав нас – 7:1. Красножан прийшов і каже: «Може знімемось з чемпіонату»? Як так! Та я готов був получати по десять м’ячів, але грати з ЦСКА, «Зенітом», «Динамо». Ми сіли та кажемо, що такого не буде, закриємося «автобусом», «свинею», але не повторимо цього.

Перший матч ми програли ЦСКА, Березуцький забив зі штрафного на 90+4-й хвилині. А потім ми видали серію з шести матчів без поразок, нам важко було забити. І не через те, що були якісь фантастичні тренування, а через психологію. Дуже багато розмов, теоретичних занять, та розбору ігор суперників. Виявилось, що в нас є дуже непогані футболісти. Це Джудовіч, який також грав у Кварцяного. Пам’ятаєте, коли Україна програла дома Чорногорії? Тоді якраз Джудовіч заробив пенальті. Також в нас грав українець Роман Пилипчук, який «Локомотиву» забив гол в стилі Ван Бастена. Грав в нас Гогуа, грузинський «збірник». Також можна згадати Файзуліна, якого теж відкрив Красножан. Хлопець хотів вже закінчувати з футболом, а через півроку став гравцем збірної Росії.

- Все ж Красножан поки що не досяг тих тренерських висот, яких мав би досягнути…

- Я думаю, в нього ще все попереду. Я з ним спілкувався останній раз десь місяць тому. Він запросив мене до себе в гості. Я подякував, але сказав, що краще ви приїжджайте, бо мені їхати до Росії було б неправильно у зв’язку з тією ситуацією. В мене рідний брат був в зоні АТО. Мене всі розуміють, ми нормально спілкуємося з хлопцями з Росії та Криму. На Новий рік обіцяли приїхати в гості Саша Заруцький, Анатолій Скворцов. До нас швидше можна приїхати, в нас більше гостинності. А щодо Юрія Анатолійовича, то я думаю, скоро він буде працювати з серйозною командою.

- Як взагалі проходить спілкування з футбольними людьми з Росії?

- Ми телефонуємо один одному, та не зачіпаємо тему війни. Говоримо про футбол, сім’ю, ще щось. Нам важко говорити про політику, але вона нас стосується безпосередньо. Зараз буде чемпіонат світу в Росії, дай Бог, щоб збірна України туди потрапила. Я не знаю, чи потрібно бойкотувати ЧС-2018, але це все ж спорт. Я завжди притримуюсь спортивного принципу.

- Крім того, ви пограли у «Закарпатті» Ігоря Гамули. Теж такий одіозний персонаж.

- Тренер з характером, амбіціями. Але не склалося через відношення з президентом, тоді там був Мукомелов. Не буду вдаватися в деталі, але я прийняв рішення після місяця перебування в Ужгороді залишити команду та перейшов в «Енергетик» з Бурштину.

- Закінчували кар’єру ви в ФК «Львові». Не боїтеся, що нинішній «Рух» може піти стопами ФК «Львів» та теж стати таким себе «метеликом одноденкою»?

- Знаючи президента, а я його достатньо часу знаю, цей клуб таке не чекає. Скільки Григорій Козловський буде у керма клубу, стільки він буде ставити максимальні задачі. Він на червоний диплом закінчив університет. Це не просто так! Він з простої сім’ї, в нього були непогані задатки воротаря. Це дуже потужна людина. В нас є багато заможних людей, але футбольних заможніх людей одиниці.

Далi буде...

Популярні новини