Колишній гравець Ворскли Василь Сачко поділився своїми спогадами про фінал Кубка України-2009, коли полтавці сенсаційно обіграли "Шахтар" (1:0).
– Пам'ятаю Ваші неймовірні емоції, коли Ви головою відправили м'яч у ворота Андрія Пятова, а потім легендарне святкування з Миколою Павловим... Поділіться своїми спогадами, думаю, вболівальникам буде цікаво почитати.
– Спогади неймовірні, адже таких моментів у житті буває небагато. Підтримуємо спілкування з багатьма футболістами Ворскли, згадуємо ті часи і безпосередньо той матч.
Хотів би почати з того, що тоді завдяки Костянтину Жеваго та Олегу Мейдановичу Бабаєву керівництво ставило високі задачі, хотіло змінити клуб. У нас була класна, чудова команда – колектив не тільки на полі, а й поза ним. У нас були якісні, вже наші рідні "українські іноземці" – Арменд Даллку, Йован Маркоський, Філіп Деспотовський, Дебатік Цуррі. Ці хлопці дійсно професіонали, які давали нашому колективу свою родзинку.
Готуючись до фінального матчу з Шахтерем, тренерський штаб прорахував усе до дрібниць. На той час Шахтар був дуже потужною командою – поганяв пів Європи! Але ми підготувалися до цього матчу, і зі стартовим свистком, завдяки підтримці полтавських уболівальників, забули про все. Ми вірили, що порядок б'є клас. Якраз у цьому матчі це й спрацювало — грали дисципліновано, дуже сконцентровано, віддавалися на кожному клаптику поля і дочекалися свого моменту.
У тому голі, який ви згадали, я просто поставив крапку. Там було перехоплення в центрі поля, Йован Маркоський індивідуально розігнав атаку, пробив, а я зіграв на добиванні. Забивши цей м'яч, ми повірили, що можемо взагалі виграти матч. Коли пролунав фінальний свисток, ми ще не розуміли, що написали історію полтавського футболу, виграли Кубок України. Вже наступного дня ми про все прочитали в газетах.
Читай також: Іван Балан - про фінал Кубка України: "Один раз "Ворскла" може "стрельнути"
– Ви згадали про шалену підтримку фанатів. Пригадайте, як 15 років тому вас зустрічала Полтава.
– Коли виїхали з Дніпра, настало спустошення, адже дуже багато емоцій ми залишили на футбольному полі. В автобусі панувала тиша, яку переривали тільки дзвінки та SMS. Сідала батарейка, закінчувалася енергія. Але щойно ми заїхали в Полтаву, перед містом нас зустріла шалена колона автомібілів наших фанатів. Вони просили, щоб ми всі поїхали на стадіон, біля якого зібралися ще кілька тисяч людей. Це закарбувалося в пам'яті. Нас зустрічали як рідних полтавців, які створили історію для клубу та міста.
Потім ми зібралися в тісному колі, згадували дуже непростий шлях, який пройшли. Дорогою до фіналу ми обіграли донецький Металург, який на той час був дуже потужною командою. У півфіналі ми перемогли харківський Металіст – той Металіст Маркевича ого який був!
Сказати, що ми випадково виграли Кубок України не можна, адже пройшли дуже потужні команди. І в той день ми заслужили везіння — Бог був на нашому боці. Фаворитом і сильнішою командою був Шахтар, але так трапляється у футболі. Це спорт.
– Приїдете підтримати команду?
– Я планую бути на цьому матчі, мені дуже цікаво. Я спостерігаю за Ворсклою, яка цього року, на жаль, виступає в чемпіонаті не найкращим чином. У деяких матчах полтавці грали цілком потужно, але через окремі помилки втрачали очки. Але ми маємо розуміти, що Кубок – це окремий турнір, у якому все вирішує один матч.
Безумовно, Шахтар – це потужна команда, чемпіон України, локомотив нашого чемпіонату, і Ворсклі буде непросто, але це фінал і це футбол!