— Юрію Володимировичу, днями ваші підопічні переграли «Геліос». Зважаючи на те, що востаннє перемагали рівно місяць тому, наскільки була важлива звитяга над харків’янами?
— Насправді значення цієї перемоги складно переоцінити. Тим паче, в психологічному плані. Хоча хлопці самі розуміють, що нам зараз нікуди відступати. У разі поразки чи нічиєї ми би могли значно опуститись у турнірній таблиці, адже за нами справжнє «провалля». Відтак не маємо права на рівному місці втрачати очки.
— Чи почали з’являтися песимістичні думки у ваших підопічних після такого безуспішного проміжку?
— Зовнішній тиск справді був, але це не впливає на настрій, відтак на налаштування на гру. Усі хлопці, навпаки, по-спортивному розізлилися та зуміли спрямувати такі неприємні емоції в правильний вектор. Не секрет, що план на всі матчі один — перемогти. Інша справа, що раніше це у нас не завжди виходило.
— Уже минула більша частина другого кола. На що найбільше доводиться нарікати в роботі із футболістами цьогоріч?
— Знаєте, завжди є над чим працювати. У нашій команді ніхто не збирається опускати руки. Тема нарікань — вічна, проте хотів, щоби підопічні прислухалися до моїх слів на тренуваннях, а не за допомогою преси.
— Помітив, що навесні у виконанні «Украгрокому» трапляються матчі, коли команда «відривається» на супернику, що раніше було складно уявити. Чи вже адаптувалися до нового чемпіонату?
— Відзначу, ви говорите про окремі поєдинки, натомість мені хочеться, щоби аналогічні дії відбувалися щоматчу. Багато було зустрічей, коли ми, в підсумку, зіграли внічию чи взагалі програли, при тому, що володіли ініціативою, але не могли її використати. У цьому питанні багато залежить од нападників, адже саме в них головний обов’язок — забивати.
— Нещодавно їздили до Криму на гру з «Титаном». Як вас зустрів окупований півострів?
— Жодних ексцесів не було. За день до гри провели тренування, й зразу поїхали в Каховку, де, власне, залишилися на ніч. Зранку зібралися та виїхали в напрямку кордону з АРК, де нас зустріли та, зрештою, провели до самого стадіону. Наче все минуло спокійно, втім, усе одно було лячно «в компанії» з танками та мінними полями.
— Чи не було гравців, які відмовлялись їхати на, скажемо так, не дуже безпечну територію?
— Ні. У нас же в команді є сімферополець Науменко, котрий неодноразово їздив до своїх рідних і близьких. Російське громадянство? Питайте в нього. Сергій розповідав усім, що з перетином кордону жодних проблем не виникало. Отож решта футболістів почали спокійніше ставитися до такого виїзду.
— Ситуація з «Нивою» переконує в іншому…
— Хвилювання, певна річ, були. Тоді вмить навела галасу та історія, як тернопольці їхали до Армянська. Щоправда, потім розповідали, що «Нива» сама винна в тому випадку, адже не всі мали при собі паспорти. Як відомо, непрофесіоналізм завжди карався.
— Вочевидь, на їхньому тлі намагалися не повторити схожих помилок?
— Звичайно. Практично власноруч перевіряв документи в гравців іще за два тижні до гри з «Титаном», готуючись до виїзду в Крим.
— Зважаючи на те, що розміщуєтесь у середині турнірки, чи вистачає мотивації у футболістів на останні дві гри? Тим паче, що немає чіткої визначеності з майбутнім ФК…
— Звісно, що всі спортсмени, котрі поважають себе, прагнуть постійно вигравати. Тим більше, що ми ще не виконали наше завдання. А що буде далі, не знаю. Нам керівництво сказало, що ми повинні дограти сезон, а далі сідатимемо за стіл перемовин, аби визначитись із майбутнім. Приміром, я би хотів, аби команду зберегли.
Зараз, якщо чесно, мене більше хвилює не якесь там «об’єднання» з іншим клубом, а те, що відбувається в нашій країні, тут також невідомо, що буде далі. Передусім хочеться миру і спокою. Сподіваюся, що політики все ж повернуться обличчям до людей.
— До слова, недавно приймали гостей із Краматорська. Скориставшись нагодою, чи питали колег, яка ситуація на сході?
— Авжеж. Розповідали, що страшно в них: стріляють, бомблять… Ми, футбольні люди, невинні ж у цих війнах. Навпаки, стали заручниками обставин. Справа політиків — стабілізувати ситуацію, а наша — дарувати людям свято футболу.
