Півзахисник львівських "Карпат" Валерій Федорчук, який отримав нещодавно отримав виклик до національної збірної України, досить відверто і детально розповів про свою футбольну кар’єру.
"Севидов пережив таку ж травму, як і я"
- Нещодавно в одному зі своїх інтерв’ю Рустам Худжамов сказав, що на початку кожного року пише на аркуші паперу всі свої цілі на найближчий рік. У вашому умовному списку 2013 року числилося потрапляння до розширеного списку національної збірної?
- Звичайно, мрії у мене є, і я йду до них, докладаючи до їхньої реалізації неймовірні зусилля. Кар’єра гравця не така вже й довга, тому намагаюся наразі присвятити всього себе футболу. Хоча, щодо мрій, йдеться не лише про футбол, а й про особисте життя.
- І які ж у вас мрії, цілі?
- Як і в кожного гравця, першочергово – це потрапляння до національної збірної України. Думаю, кожен українець мріє про це, бо досягнення цієї планки – найвище у футболі. Зрештою, буде, що дітям розказати, тим паче незабаром у мене народиться друга дитина. Хочеться, щоб коли вони виросли, я зміг не у двох словах розповісти про себе, а ділитися досвідом, вчити їх на власному прикладі. Нині ж я потрапив лише до розширеного списку, і це не дає мені жодних превілегій – треба зіграти хоча би один матч.
- А щодо конкретного нинішнього року і збірної?
- Раніше я захищав кольори лише молодіжної збірної. А до національної команди я йшов завжди. Коли дізнався, що потрапив до розширеного списку, пережив емоційне піднесення, адже це свідчить про мій прогрес. Тим паче, я зрозумів, що нині не потрібно грати в Динамо чи Шахтарі, аби грати за збірну. Із команд, які перебувають поза першою п’ятіркою, теж можна потрапити до збірної. А це дуже стимулює, адже всі футболісти Прем’єр-ліги розуміють, що можуть грати за головну команди країни, захищаючи при цьому честь навіть клуба-аутсайдера. Просто потрібно викладатися на сто відсотків. Думаю, Михайло Фоменко обов’язково це помітить. Нинішній тренерський штаб дає зрозуміти футболістам, що все можливо.
- Нещодавно Олександр Севидов зазначив, що наслідки страшної травми (розрив хрестоподібних зв’язок) не минули безслідно й позначаються на вашій грі. Фізично відчуваєте якийсь дискомфорт?
- Можливо, тренеру видніше, адже Севидов сам пережив таку травму, а отже має більше досвіду в цьому питанні, відтак дає мені інколи більше відпочити. Але наразі я почуваюся прекрасно.
- Одна з найважливіших рис вашої гри – повна самовіддача. Після розриву "хрестів" довго було страшно йти в боротьбу, підкати і так далі?
- На початковому етапі було страшно. Від психології нікуди не втечеш. Але, дякувати Олегу Тарану, все минулося. Він повірив у мене, наділив необхідною ігровою практикою, хоча десь я не був готовий на всі сто. Вважаю, це головне після такої травми, адже саме через гру все забувається.
- Тобто зараз проблем немає взагалі?
- Більше того – я навіть не згадую про цю травму. Хоча, таки згадую — в тому контексті, що потрібно завжди тримати в тонусі всі групи м’язів і слідкувати за собою. Тоді і проблем не буде.
- У Карпатах ви змогли повністю повернути собі оптимальну форму?
- Я вважаю, що так.
- Як загалом складаються справи у Карпатах?
- Добре. Працюю з футболістами, багатьох з яких знаю вже давно.
- Як і в Кривбасі, у Львові ви грали уже і на фланзі захисту, і в центрі півзахисту. Чи створює часта зміна позицій якийсь дискомфорт?
- Ні, як тренер бачить ситуацію, так і використовує мене на різних позиціях. Я ж просто намагаюсь виконувати свою роботу якісно.
"Перша зарплатня у професіональному футболі – 300 доларів"
- Початок вашого футбольного шляху був дуже непростий – про це можна судити навіть із регіону, де ви народилися, і командах, в яких починали. Спочатку був Енергетик Нетішин у Хмельницькій області й Ізотоп із Кузнецовська у Рівненській області, а також Світанок із Вінниці. Всі три області у футбольному плані переживають занепад. Переживали і в час вашого навчання там, як я розумію?
- На той час, який-не-який, а футбол у цих містах усе ж був. А нині – справді занепад.
- Що запам’яталося найбільше з тих часів?
- Те, що ще в дитячому віці, у Кузнецовську, я грав в одній команді з Олегом Голодюком, з яким тепер захищаємо кольори Карпат. Далі ми разом грали у молодіжній збірній, так що знаємо один одного вже дуже давно.
- До речі, ви жили в інтернатах цих шкіл, чи в той-таки Кузнецовськ їздили тільки на матчі?
- Їздив допомагати тільки на фінали груп, був таким собі помічником. А уже в Вінниці закінчував спортінтернат.
- Умови для дітей у Світанку завжди були не надто хорошими, скажімо так.
- Так, але головне, що вони взагалі були. Мені їх вистачало для футбольного зросту.
- Як було з навчанням?
- Вчився нормально, без п’ятірок, але й без двійок.
- Після Вінниці ви перейшли до дублю Кривбасу. Підписати контракт із Нивою можливості не було?
- Ні, не було. Тому транзитом через дубль Кривбасу перейшов до ФК Львів.
- Але перший професіональний контракт був саме у Кривому Розі, і він запам’ятався, мабуть, на все життя?
- У дублі Кривбасу я пробув усього 3-4 місяці. Що цікаво – моїм тренером там був Андрій Купцов, який донедавна тренував Олександрію, а нині працює у Карпатах. Інколи спілкуємося, згадуємо ті часи, жартуємо. Я йому кажу, що він добре підготував мене до дорослого футболу.
- Ви це з іронією кажете?
- Ні, без іронії та сарказму. Насправді згадую ті часи з позитивом.
- Яка зарплатня була прописана в контракті?
- 300 доларів.
- Нині футболіст у 17 років може заробляти більше, ніж батьки разом узяті. Ви коли почали заробляти більше?
- Коли підписав контракт із ФК Львів. Хоча надто я тим не хизувався, і по сторонах грошима не розкидався. За час, проведений у ФК Львів, назбирав навіть на квартиру.
- У Львові?
- Ні. У Рівному. Живу недалеко звідти. Зараз там живе брат.
- Між дублем Кривбасу і ФК Львів ви тривалий час грали у чемпіонаті Рівненської області? Це був кризовий період кар’єри?
- Як сказати, я був ще дуже молодим, спокійно ставився до того, що граю на область. Вірив у себе, працював, і знав, що все буде гаразд. Хоча гарантій, що стану професіоналом, звичайно ж, не мав. Слава Богу, ніяких дурниць у той час не накоїв. Обійшлося без пива і дискотек. Дуже вдячний батькам за виховання.
- З висоти нинішніх років, що не склалося першого разу у Кривбасі?
- Я навіть не сказав би, що у мене щось не склалося. Мені не було ще й 18, був дуже молодим. Були перспективніші за мене хлопці, а я тільки пізнавав ази футболу. Це був важливий досвід і одна з найважливіших сходинок кар’єри.
- Чув не одну історію з вуст футболістів, що саме в дублях серйозних клубів поширене таке явище, як відкати, закулісні ігри агентів, тренерів, і тому подібне.
- У мене був агент, який знався на цих речах, і вберігав мене від них. Тому я з цим не зустрічався.
"Не шкодую, що обрав саме Дніпро"
- Як ви опинилися у ФК Львів, відразу ж у першій лізі?
- Просто – зібрався і поїхав на оглядини. Степан Юрчишин мене залишив у команді. А далі – підвищення у класі, гол Шахтарю у першому ж турі, і пішло-поїхало.
- Як збиралася команда, як потім до останнього боролася за виживання? ФК Львів нікого ж не купував.
- Так, на тому етапі всі гравці були дуже молоді, переважно — із Західної України, й абсолютно невідомі загалу. Всі були українці, при чому, я – наймолодший із них. А як усіх нас зібралися – навіть не знаю. Я про це тоді не думав, просто дуже хотів грати.
- Завдяки чому, на ваш погляд, команда з першої ж спроби змогла підвищитися в класі?
- По-перше, у нас був дуже хороший тренер. По-друге, футболісти були дуже голодні до перемог і до гри взагалі. Та й західний менталітет допоміг – ніхто ніколи не здавався і не поступався у боротьбі.
- У вас є досвід виступів у Прем’єр-лізі за команду, в якій немає жодного легіонера, і за колективи, в яких легіонерів або просто чимало, або вони відіграють основну роль у команді. Який варіант комфортніший особисто для вас?
- Як українець, я, звичайно, хочу, аби клуби Прем’єр-ліги більше орієнтувалися на власних вихованців, а не легіонерів. Але легіонери теж потрібні – звичайно ж, ті, які підсилюють гру, а не відбувають номер. Коли поруч грають партнери вищого рівня, ти й сам прогресуєш.
- А можете виокремити кількох найсильніших легіонерів, з якими вам доводилося грати в одній команді?
- У Дніпрі виділити когось узагалі складно, адже там дуже сильний підбір виконавців, у тому числі – легіонерів. А з решти виокремлю, мабуть, грузинів із Кривбасу – Лобжанідзе та Канкаву.
- Повертаючись до теми Львова, як гравці поставилися до рішення керівництва звільнити Степана Юрчишина?
- Це – тренер, який узяв мене в команду і повірив у мої здібності. Тому особисто я поставився до цього погано, про решту – не скажу.
- До Сергія Ковальця ставилися спочатку з пересторогою чи прийняли, мов рідного?
- До нього команда ставилася дуже добре. Це – тренер, який уміє працювати з молоддю і українцями. Він багато чого навчив нас.
- Коли ви йшли з клубу чи віщувало щось фінансовий крах клубу?
- Ні. Там завжди було рівне фінансування без якихось серйозних проблем.
- Коли команда вилетіла з ПЛ після поразки від Карпат, що відбувалося у роздягальні? Тренер чи президент щось говорили тоді?
- Трагедії не було, хоча всі дуже хотіли залишитися в еліті. Це – футбол, і ми просто не змогли цього зробити зі спортивної точки зору.
- Львів вилітав на стадіоні Україна, який тепер є для вас рідним. Ступаючи на його газон згадуєте той матч із Карпатами?
- Дежавю не було. Знаєте, було навіть приємно згадувати, як на тому матчі був майже повністю заповнений стадіон, і як за нас уболівали люди. Вважаю, на той час у місті любили і ФК Львів, а не лише Карпати.
- Команда почала розпадатися на очах, а ви стали одним із перших гравців, котрі її залишили. Спробувавши себе в ПЛ, складно їздити в Бурштин чи Конча-Заспу, де грає Динамо-2?
- Звичайно! З професіонально точки зору, хоч де б ти грав, а мусиш викладатися на всі сто. Хоча психологічно таки важко.
- Ви опинилися у Дніпрі, хоча вам особисто дзвонив Олександр Ярославський і запрошував у Металіст, та й, за вашими ж словами, ви тоді мали 5-6 варіантів із України та Росії. Не жалкуєте, що вибрали саме Дніпро?
- Ні. Це був мій власний вибір. Те, що я робив на тому етапі, було зважено й обдумано.
- Шандор Варга, котрий займався вашим трансфером, зізнався, що це було зробити складніше, ніж трансфер Реброва у Тоттенхем чи інші його зіркові трансфери. Юрій Кіндзерський не хотів вас відпускати чи хотів, але дорожче, ніж за 4,8 мільйона гривень?
- Тоді були дуже складні перемовини з президентом клуба, дуже. Але в юридичні тонкощі я не вникав.
- Ті гроші справді пішли на благодійництво, як і було обіцяно паном Кіндзерським?
- Так. Подарунки дітям були відправлені дітям зі Львова і Вінниці, де я навчався.
- Ваш трансфер супроводжувався інтерв’ю президента ФК Львів, мовляв, ви зловили зірочку. Мінімальна правда у тих словах, на ваш погляд, була?
- Я того навіть не пам’ятаю. А зірочки не було. Це нормальний процес, коли футболіст хоче перейти до сильнішого клубу.
"Рамос казав, що розраховує на мене, і бачить, як я стараюся"
- Коли переходили до Дніпра однією з умов уже була ваша подальша оренда в Кривбасі?
- Я міг відмовитися від пропозиції піти в оренду до Кривбаса. Але на той момент розумів, що так буде правильніше для мене.
- Володимир Безсонов обіцяв вас повернути за півроку?
- Повірте, у нашому житті ніхто нікому нічого не обіцяє. А якщо навіть обіцяє, то не треба тому вірити. Була розмова, що мені краще піти в оренду. Я погодився з цим.
- Як ви поставилися до приходу в клуб Хуанде Рамоса?
- Нормально. Звичайний робочий процес.
- За весь час роботи іспанця в клубі, скільки разів ви з ним спілкувалися?
- Такі розмови були. Він казав, що розраховує на мене, що бачить, як я стараюся і як хочу грати у футбол. Але на той час у Дніпрі були сильніші виконавців, ніж я. Тому він говорив, що я маю грати, а не сидіти на лаві для запасних. Він і ініціював мій перехід в оренду.
- На зборах ви скільки разів були з Дніпром?
- Двічі: як-тільки прийшов у клуб, і через перших півроку оренда у Кривбасі.
- З приходом Рамоса ви брали участь у кількох поєдинках команди. Шанс закріпитися в Дніпропетровську у вас був, чи вважаєте, що того ігрового часу було замало?
- Не сперечаюся, можна сказати, що шанс мені давали. Але я був занадто молодий тоді, не розумів навіть до кінця дорослий футбол. У всякому разі, нині я розумію значно більше, і спокійно граю у футбол. Тому в цілому вважаю, що повноцінного шансу в Дніпрі я так і не отримав.
- Вас здивувало рішення Рамоса віддати вас в оренду?
- Ні, мені було 20 років. Повторюся: на той момент так було правильніше. Інша річ, що потому шансу вже не отримав.
- Це було пригнічення? Чи їхали в Кривий Ріг зі спокійною душею?
- Я – професіонал. Тому їхав зі спокійною душею.
- Юрій Максимов і Олег Таран – різні люди і фахівці. З ким вам було комфортніше працювати і чому?
- Однаково добре з обома. Нічого поганого сказати не можу.
- Поступова смерть Кривбаса супроводжувалася фантастичними результатами команди.
- Це відбувалося завдяки колективу однодумців, та тренеру, який вселяв у нас віру в себе і завжди підтримував. Не завжди гроші у футболі на першому місці. Нині ми спілкуємося з колишніми гравцями Кривбасу, всі досі згадують ті матчі й ту команду. Хотілося б почати новий сезон тим же колективом. Ми були готові боротися за євро кубкові місця.
- Керівники Кривбасу, Затулко і Лівшиць – такі ж жертви чи навпаки – винуватці?
- Точно не знаю ситуацію зсередини. Але думаю так: якщо у людини немає грошей, то як вона може спонсорувати клуб? От і все.
- Як ви вважаєте, поки в Дніпрі працює Хуанде Рамос у вас є шанси закріпитися в цій команді?
- Звичайно, є. Контракт із Дніпро ще чинний. Тренер собі не ворог. Тож якщо показуватиму гідний футбол, думаю, це не залишиться непоміченим.
