Російський наставник донецького «Металурга» поділився своїм баченням виступу та розвитку команди.
— Сергію Альбертовичу, чи задоволені виступом «Металурга» в першій частині чемпіонату?
— Будь-який тренер ніколи, навіть якщо команда грає, на думку вболівальників, добре, не буває повністю задоволений станом справ. Я — не виняток. Хоча є деякі речі, які мене радують у побудові колективу. Але внутрішню кухню не хочу виносити на загальний огляд.
— Багато російських фахівців футболу сумнівалися, що у вас може щось вийти з «Металургом». Але ви поставили гру донецькій команді. У чому тут парадокс?
— Які конкретно фахівці? Я не знаю таких.
— Після розгромної поразки від «Динамо» (1:9) «Металург» став показувати такий зрілий футбол, що всі дивуються. Що сталося?
— Нічого не сталося. Ми працюємо в плановому режимі. Чому ніхто не згадує наш чудовий матч із «Шахтарем», де чемпіон країни ледве ноги виніс? А що стосується «Динамо», то саме на той момент нас наздогнала низка травм, а там ще й вилучення в матчі сталося, тож поява дублерів не змогла врятувати ситуацію. Бувають такі зустрічі, коли збіг обставин затьмарює все. Але зараз у нас уже все нормально.
— Безпрограшна серія «Металурга» триває шість матчів. А який у вас у Росії рекорд?
— У ФК «Краснодар» у мене було вісім перемог поспіль, а безпрограшна серія 2008 року тривала 12 матчів.
— Серед тренерів у вас коли-небудь були авторитети?
— Починав тренувати, спираючись ще на радянську школу тренерів. Можу сказати, що певний вплив мав на мене Олександр Тарханов. Я, вже будучи тренером, працював із такими великими футболістами, як Андрій Канчельскіс і Віктор Онопко. Вони мені багато підказували в роботі. Хлопці, це треба визнати, просто великі особистості та професіонали. Канчельскіс грав свого часу в «Манчестер Юнайтед», а Вітя Онопко — в «Ов’єдо».
— А ще ці хлопці раніше грали у «Шахтарі»…
— Знаю. В останньому чемпіонаті СРСР у «Шахтаря» був чудовий склад. А що стосується «Сатурна» з Раменського, то Андрію Канчельскісу, коли він там грав, було 32 роки, а Онопку — 37. Ви знаєте, в мене великий футбольний досвід, але таких гравців я більше ніколи не зустрічав. Це — прекрасні люди й великі майстри. Вони були ідеальним прикладом для молодих хлопців у плані ставлення до професії. Навіть будучи «зірками», вони будь-яке зауваження тренера виконували беззаперечно. А в нинішньої молоді сьогодні виникає маса запитань: «А навіщо? А чому?»…
Цікаво було, що люди, маю на увазі Канчельскіса й Онопка, які вже досягли вершин у футболі, слухалися, як школярі, й постійно навчалися. А взагалі, через наші руки багато гравців пройшло. Рома Широков, наприклад, ще пацаном був, але ми бачили, що він має нестандартне мислення…
— І все-таки під впливом кого або чого склалося ваше бачення футболу?
— Я сам виробив своє бачення. Любив і люблю технічний, комбінаційний, але водночас агресивний футбол. І сам намагався демонструвати такий футбол, коли був гравцем.
— А нині донецький «Металург» на скільки відсотків грає на тлі тієї моделі, що ви прищеплюєте?
— Відсотки складно розрахувати. Футбол не піддається логіці. Але зрозуміло одне, що нам ще треба багато працювати в плані фізичної працездатності, взаємодії футболістів і агресії. Футболісти мають потенціал для професійного зростання.
— Жуніор Мараєс із 10-ма м’ячами зараз другий бомбардир після Марко Девича. Для вас це несподіванка?
— Ні. Коли прийняв команду, мені Мораєс одразу сподобався. Точніше, його стиль гри. Це — швидкий, креативний футболіст, який володіє необхідною для форварда хитрістю. Мені імпонують його нестандартні ходи на футбольному полі. Але найголовніше, Мораєс підходить під нашу концепцію футболу.
— Усі тренери, хто працює з донецьким «Металургом», скаржаться на кадрові проблеми. Ви — не виняток. Однак все ж знайшли внутрішні резерви, підтягнувши молодь із дубля, відтак вийшли із складного становища…
— По-перше, я ніколи не скаржився, а по-друге, коли прийшов у команду, взяв одразу до складу молодих хлопців — Болбата, Зотова та Безлихотнова. Це — дуже перспективні хлопці. Я взагалі за те, щоби переважно виховувати своїх, доморощених, гравців, на перспективу, а не купувати іноземців.
— Сергію Альбертовичу, не шкодуєте, що прийняли запрошення з Донецька і переїхали в Україну?
— Ні, адже чемпіонат України — дуже цікавий турнір. Я давно контактував із керівництвом «Металурга», коли ще працював у «Краснодарі». І радий, що тепер є можливість попрацювати в Донецьку.
— Не шкода, що чемпіонат узяв паузу?
— Звичайно, ні, адже я — професіонал. Та усвідомлення того, що ще кілька турів ми би могли відмінно провести, обігравши будь-яких суперників, є.
— Навесні «Металург» буде ще сильнішим?
— Звичайно, ми намагатимемося виступити якомога краще, але складно передбачити результат.
— А за які позиції донецький «Металург» боровся б у чемпіонаті Росії?
— В Україні, як і в Росії, є чотири-п’ять топ-клубів, які мають хороші бюджети і відповідно склади. Також у Росії є золота середина. Думаю, «Металург» міг би боротися за п’яте місце у чемпіонаті Росії. Причому спокійно.
— Чи підтримуєте ідею проведення об’єднаного чемпіонату Росії й України?
— Я не «за» й не «проти», тому що я не аналітик і не функціонер. Я — тренер. Як поставлять завдання, так і будемо працювати. Моя думка: цей проект дуже цікавий, але в його реалізації є багато складнощів.
— Де збираєтеся відновити сили перед другою частиною чемпіонату?
— Зараз я перебуваю вдома, в Москві, із сім’єю. За 10–12 днів поїду в Кисловодськ набиратися сил, дихати свіжим повітрям…
