Після того як двічі поспіль «Карпати» вирішували питання збереження прописки в Прем’єр-лізі лише в останньому турі, львівський клуб вирішив зробити ставку на нового тренера. Про те, що вийшло, а що ні, наша бесіда з наставником «зелено-білих» Олександром Севидовим.
– Олександре Володимировичу, як можете охарактеризувати перші півроку, проведені у Львові?
– Складно відповісти однозначно. Якщо говорити модними словами, роботи ще непочатий край. Але дещо ми встигли зробити. Зокрема, повернули віру уболівальників.
– Встигли забути «Говерлу»? Якщо згадуєте, то як?
– Я згадую не тільки Ужгород, але і всі інші попередні клуби. У «Говерлі» я провів прекрасний час. За ті два з половиною роки чогось домігся, залишилося багато друзів. Ніяких негативних моментів, за винятком нашумілого розставання, у мене в пам’яті не залишилося.
– Чи є щось спільне між усіма вашими командами? Як це прийнято називати, творче кредо... У якому вигляді воно сформувалося?
– Про кредо, напевно, є сенс питати у більш досвідчених тренерів. Я недостатньо довго працюю, щоб його оголошувати, та ще й вголос. Намагаюся робити свою роботу чесно, щоб потім спокійно дивитися керівникам в очі.
– Процес знайомства з Петром Димінським був тривалим? У кого з вас було більше умов напередодні підписання контракту?
– Як господар клубу, Петро Димінський поставив перед мною завдання. Напевно, так відбувається у випадку з будь-яким тренером. У мене було право вибору: або погоджуватися на озвучені умови, або ні. Ми поспілкувалися продуктивно. Я люблю свою роботу, і ця любов переважила все інше. З мого боку умов не було. Для мене завжди честь, якщо люди запрошують на роботу.
– Кілька слів про почесного президента. Сам себе він називає демократичним диктатором, а про його жорсткість ходять легенди. Що ви скажете? Наскільки часто перетинаєтеся, спілкуєтеся?
– Практично після кожної гри бачимося, обговорюємо проведений матч. Президент задає певні питання, вказує на окремі моменти. Як роботодавець, він має право запитати. Чесно скажу, у мене і раніше ні з одним президентом не виникало конфліктів. Хоча про вдачу Петра Димінського говорять, але я не можу обговорювати те, що було до мене. У тренера завжди є можливість не погодитися, піти. У мене був такий момент в «Кримтеплиці». Я тоді перестав знаходити спільну мову з керівником. На щастя, у Львові непорозумінь не існує. Всі вимоги Петра Петровича зрозумілі, а я в міру своїх можливостей намагаюся їх виконувати.
– Нещодавно Димінський заявив, що може припинити фінансування «Карпати», якщо клуб не матиме інвестиційної привабливості. Як чути подібні заяви тренеру, праця якого залежить від подібних рішень?
– Я чув ці слова в прямому ефірі. Розумію його, адже не всі обіцянки в нашій країні виконуються навіть дуже серйозними людьми. Не можу прогнозувати, що буде далі. Але Петро Димінський дуже любить клуб, йому буде складно просто так взяти і кинути. Втім, не думаю, що це було сказано на емоціях, адже людина він дуже зважена і мудра, словами кидатися не буде. Думаю, він хотів привернути увагу до нашого клубу.
– Перші шість турів «Карпати» пройшли без перемог. На той момент ви були близькі до припинення співпраці з клубом?
– Одразу хочу зазначити, що я ніколи не боявся звільнень. Для мене важливий сам процес. Рано чи пізно, всі йдуть. Союзи вічними не бувають. Тому я завжди був спокійний. А щодо першої частини сезону, то у мене з тренерським штабом було достатньо часу для аналізу ситуації. Влітку ми зуміли підібрати хороших футболістів, але на момент початку турніру команди ще не було. Проходили розвідку боєм. На жаль, найчастіше через ураження. Хоча іноді не заслуговували їх. Проте, треба визнати, результат був справедливим і закономірним. Фізично (та й морально) ми не були готові до боротьби. Але з часом хлопці зігралися. А коли на полі почали повертатися лідери – Олег Голодюк, Сергій Зеньов, Саша Гладкий, Андрій Ткачук – тоді ми відчули себе по-іншому. Настав перелом. Дуже важливий поштовх нам дала перемога над «Шахтарем». Тоді змінилася психологія. Не буду говорити високих слів – обігравати можна будь-якого суперника, однак треба було повірити – ми можемо забивати, набирати очки. Іноді результат у спорті – збіг обставин. Напевно, з «Волинню» ми не заслуговували і одного очка, але зіграли внічию. А з «Чорноморцем» награли на перемогу, але в підсумку обмежилися єдиним турнірним балом. Про деякі періоди першої частини сезону мені хочеться говорити у розрізі якості гри. Поки нам не вдалося досягти футбольної гармонії, коли гра і результат зливаються воєдино. І все ж ми двічі непогано зіграли проти «Металіста» (на Кубок і в чемпіонаті). Достойно виглядали з перевіреним єврокубковим бійцем «Чорноморцем», як і проти добротно укомплектованого донецького «Металурга». Виправдовуватися «Карпатам» за ці зустрічі немає потреби.
– По гравцях. Усвідомлено ризикували, залучаючи новачків по ходу турніру? Чий прихід допоміг? Або ротація була важлива сама по собі?
– Природний відбір у футболі йде безперервно: хто сильніший, той грає. Я вже говорив – вчасно повернулися Голодюк, Зеньов, Ткачук, набрали форму молоді хлопці, які до цього не мали багато ігрової практики. Той же Вадим Страшкевич, той же Ігор Пластун. Саша Гладкий, який майже всі збори пропустив і пізніше до нас приєднався. Коли хлопці почали підходити до спільного знаменника, почав вирівнюватися психологічний клімат, тоді відчулася цілісність команди. Моїм завданням було в найкоротші терміни налагодити в колективі атмосферу, яка б сприяла зростанню молодих хлопців. Стратегічний напрямок вибрано клубом, ми його дотримуємося і ні на крок не відступаємо.
– Ви згадали Пластуна. В «Оболоні» він обіцяв швидко вирости в класного виконавця. Чи не загальмував захисник на цьому шляху?
– Я думаю потроху він прогресує. Нам хотілося, щоб це відбувалося швидше – наприклад, як у Ярослава Ракіцького в «Шахтарі». Я на персоналії не хочу переходити. Але проведу паралель з Євгеном Хачеріді. Скільки він помилявся, скільки було забито голів після його промахів! Але зараз, на мій погляд, це якщо не найсильніший, то один з найсильніших захисників України. А йому вже, на секундочку, 26 років. Є гравці, які швидше розкриваються. В інших це приходить з віком. Найголовніше, щоб той же Пластун не зупинявся, адже йому, як і всій нашій команді, є над чим працювати.
– «Карпати» за складом можна назвати українською командою. Чи згодні ви з твердженням, що чим більше легіонерів, тим складніше тренеру?
– Це звучить однобоко. Адже є приклади «Шахтаря» і «Металіста», де іноземців багато, але гру ці команди показують хорошу, і тренери з легіонерами справляються. Мені важко судити, адже я не працював в тих колективах, де виступають переважно легіонери. У «Карпатах» з цим проблем немає і бути не може. Хто у нас легіонер? Младен Бартулович, який в Україні вже сім років! Зеньов? Так він росіянин, хоча і з естонським паспортом. Балажіц теж давно в нашій команді. Даушвілі... Але як грузина назвати легіонером? Або Самсон Годвін, який російською говорить не гірше, ніж наші футболісти? Тому мені зараз в цьому плані не важко, хоча я й раніше завжди з усіма знаходив спільну мову.
– У вас досить багато виконавців, які бралися під першу команду, але опинилися в молодіжному складі. Що можете сказати про них, яка їхня найближча доля?
– Ми комплектувалися ми в спішному порядку – чого вже тут приховувати... Коли влітку перед сезоном поїхали до Словенії, в моєму розпорядженні було 15 польових футболістів, з яких половина – гравці молодіжного складу. Але дорікнути я не можу ні одному виконавцю – ні Ігорю Тищенку, ні Ігорю Озарківу, ні Степану Гірському. Але я ще раз повинен нагадати: футбол, як і спорт загалом, побудований на чесній конкуренції. Виживає найсильніший. Якщо з якихось причин той же Тищенко не потрапляє в основний склад, я йому можу побажати успіхів в іншій команді. Може, там він себе буде почувати більш впевнено, більш комфортно. Якщо хтось хоче знайти помилки в комплектації, нехай це звучить так. А я можу сказати по-іншому: це проблема зростання.
– Що скажете про місцеву молодь, серед якої виділяються воротарі і захисник Володимир Костевич? Хто ближче за інших, щоб послідувати в основу по їх стежці?
– У «Карпат» кваліфіковано працює школа. Талановитих хлопців багато, їх завдання – користуватися шансом, який їм сьогодні дається. Погодьтеся, не так багато команд, де грають практично всі місцеві вихованці. Біда в тому, що не всі можуть вловити шанс, витягти з нього користь. Якщо говорити про тих, хто зараз на підході, то до Туреччини з першою командою відправиться п’ять-шість гравців, яким ще немає 20-и років.
– Які плани на найближчі півтора місяці в плані зборів та оновлення складу команди?
– Ми спробуємо зберегти весь колектив. Є виконавці, якими цікавляться інші клуби. Але ми не хочемо ні з ким розлучатися, адже команда наша тільки створюється. Плани такі: спочатку займемося силовою підготовкою у Львові, потім заплановані два збори в Туреччині для отримання ігрової практики.
– Ми почали бесіду з переїзду на нове місце роботи. Львівською темою хотілося б і закінчити. Чи немає до вас упередженості, як до представника Донецька, на патріотичному Заході України?
– Абсолютно ні! Це більше розпалюється пресою. Ніхто не звертає уваги на мою російську мову. Принаймні, поки не зустрічав агресивно налаштованих людей. Львів – дуже красиве і незвичайне місто. Зі своїми, безумовно, патріотичними схильностями, але ніяких дискомфортних відчуттів ні в мене, ні в моєї родини не виникає.
– Мірча Луческу розуміє російську, але говорити на прес-конференціях на ній не хоче. А ви б впоралися з українською?
– Я можу, але тоді прес-конференція тривала б удвічі довше. Щоб не виглядати смішно, мені доводиться обмірковувати слова. По-перше, мене ніхто не змушує говорити по-українськи. По-друге, російську мову всі розуміють.
– Взагалі, як ставитеся до політики і до останніх подій в нашій країні?
– Щоб висловлювати свої судження, треба глибоко розуміти вимоги тієї чи іншої групи людей. Наприклад, треба точно знати, чого хочуть люди, які стоять на Майдані. Я хоч і спілкуюся російською, але я українець. Люблю свою країну і не відчуваю поділу по Дніпру. Мені не ясно, як може виникнути проблема через те, що в різних регіонах говорять на різних мовах? Я в політику не лізу. У мене є певні внутрішні переконання, як у будь-якої людини, особливо у чоловіків. Як ніхто інший, будучи донеччанином і вихованцем «Шахтаря», можу судити і порівнювати. Ні у Львові, ні в Ужгороді я не відчував дискомфорту.
– Футбол – теж політика. «Карпати» не брали участі в зборах Прем’єр-ліги. Вникаєте в ці питання? І якби вас туди відрядили, які б зробили пропозиції щодо поліпшення організаційних справ?
– Про хороше говорити не принято. Найчастіше говорять про негатив – це заїжджена тема. Те ж суддівство, то ж зникнення клубів – «Кривбаса» та «Арсенала». Ви торкнулися теми Прем’єр-ліги... Я знаю причину неявки нашого клубу на загальні збори. Але не буду про це говорити, тому що я тренер. Скажу про інше, про що згадують багато футбольних людей. Зокрема, піднімемо тему перегляду регламенту. Так, «Карпатам» вигідно, щоб забрали по три очки у всіх, хто обіграв «Арсенал». Але зрозумійте мене правильно – у нас в цьому сезоні немає завдання потрапити в єврокубки. За великим рахунком, ці три очки, дивлячись на турнірну таблицю, нам не потрібні. Знімуть з когось чи ні – мені все одно. Насторожує інше. Не можна наполягати на перегляді регламенту посеред сезону. Не можна створювати прецедент, відкривати ящик Пандори. Інакше наступного року можна внести пропозицію давати за перемогу над « Шахтарем» шість очок. І аргументація відповідна: спробуйте обіграти «Шахтар». По ходу гри правила не змінюють! І не тому що знявся «Арсенал». Я згоден з президентами «Карпат» і «Динамо» – рішення повинні приймати тільки люди, що володіють нашими клубами. А всім тим, хто кричить, що президенти клубів погані, я відповім так. Їх усіх разом потрібно зібрати і вклонитися за ті великі кошти, які вони знаходять в складний час на футбол. Ви тільки уявіть, Ахметов, Коломойський і Суркіс відмовляться від фінансування клубів. Що тоді буде з українським футболом? Страшно подумати, так?
– На завершення традиційне запитання для початку Нового року: які цілі поставили перед собою?
– У першу чергу, мої сподівання, як і у більшості людей, стосується рідних і близьких. Якщо говорити про професійні питаннях, то я завжди ставлю завищені завдання. Інакше нецікаво працювати. Головне, щоб травми обходили моїх футболістів стороною, щоб вони росли і прогресували. Тоді будуть поліпшуватися результати. А якщо вони підуть вгору, то значить буде підвищуватися рейтинг у тренера. Це нерозривно пов’язано. Валерій Лобановський сказав: «Хорошого тренера роблять хороші футболісти, великого – великі». Тому я хочу, щоб гравці «Карпат» добивалися успіхів.
