Багатостраждальний тренер запоріжців Сергій Зайцев озброївся філософією «трагічного оптимізму»
— Сергію Ларіоновичу, у світлі двох ваших весняних матчів виникає кілька запитань до кадрів. Наприклад, до воротарського амплуа: ще в лютому ви сказали, що однозначний № 1 «Металурга» — Віталій Руденко, але він пропустив обидва м’ячі в ближній кут, що, відповідно до уявлень, за визначенням є помилками кіпера.
— Я вважаю, що нашому воротареві, а також усій команді елементарно не пощастило — як у епізодах, коли пропускали, так і загалом у матчах: по-перше, в обох зустрічах мої підопічні мали кращий вигляд, аніж суперник, по-друге, ті м’ячі влітали нам у «дев’ятки»! Що там казати, коли обидва рази саме вони визнавалися найкращими голами турів! Тобто це, певною мірою, нелогічні ситуації, які трапляються нечасто. Тому я вини Руденка не бачу.
— Хіба нелогічні? Вважається, що голкіпер зі зростом нижче 185 см матиме проблеми в кар’єрі. У Віталія — 183 см, тобто йому елементарно складніше дотягуватися до верхніх кутів воріт…
— Не погоджусь із вами: були в історії футболу набагато нижчі воротарі, сьогодні таких багато в командах по всьому світу (візьмемо збірну Аргентини). Просто в нашому випадку сталися два нещастя, через які не набрали очок.
— Рухаємося далі: лівий фланг. Із Маріуполем там діяв номінальний центрбек Ігор Коротецький, із Сімферополем — Андрій Сахневич, для якого «рідною» є права бровка. Півзахист у згаданих поєдинках закривали спочатку той же Сахневич, а в суботу — Тарас Лазарович. Чому стільки трансформацій?
— Головна причина — травма Артура Западні. А щодо змін… Ми ж під кожну команду підлаштовуємося, щоразу намагаємося окрему тактичну побудову вигадати. Наприклад, із «Іллічівцем» грали більше від оборони, бо знали, що правий фланг команди Миколи Павлова дуже сильний, там один Богдан Бутко чого вартий! Натомість із «Таврією» вирішено було діяти агресивніше, на атаку, тому виставили лівим півзахисником Лазаровича, адже той більшу частину кар’єри діяв як нападник.
— Щодо нападу: Андрій Гайдаш, дебютувавши в ПЛ, негативно вразив — незграбністю, повільністю, постійним прийомом м’яча спиною до воріт.
— Його проблема — в молодості, а також у відсутності досвіду: я неодноразово говорив, наскільки складним є перехід із першого дивізіону до прем’єр-ліги. Андрій же, як ви зауважили, лише взяв старт на такому рівні. Треба ж колись починати?.. Йому, та й нам усім треба багато вчитися.
— А наскільки складно вчитися, коли довкола — нерозуміння? Згадуваний вами Павлов сказав, що вини Зайцева в нинішньому стані Запоріжжя немає, натомість уболівальники «Металурга» влаштували вам справжню обструкцію минулої суботи…
— Головна претензія фанатів — цілком обґрунтована: ми не даємо результатів, у нас усього троє очок. Чим я можу заперечити?.. Останнім часом здається, що нам пороблено: в грі з «Іллічівцем» 15 ударів по їхніх воротах, у них — жодного голевого моменту, проте програємо ми; в зустрічі з «Таврією» б’ємо 9 разів, за нами значна перевага, однак на виході знову «нуль». Це якесь фатальне безталання, з яким не знати як боротися!
— Чи не виникає думка кинути все — зваживши на те, що вас поставили у складне становище, проте вимагають по повній?
— Ні. Я вважаю, маємо довести до пуття те, що почали. Знаєте, як кажуть? «Став на ковзани — їдь!». Я вже навіть не кажу про збереження місця в ПЛ… Нам би не увійти до історії як антирекордсмени.
— Реалістично. Ми тут, у редакції, підрахували, що вам у останніх десяти турах треба виграти мінімум сім поєдинків, аби мати бодай теоретичні шанси на ПЛ-2013/2014.
— А ми тут, у клубі й у команді, мислимо іншими категоріями: граємо від матчу до матчу, далі намагаємося не заглядати…
— Зрозуміло… Проясніть насамкінець ситуацію з вашим воротарем Олексієм Шевченком: раніше повідомляли, що його «пішли» з «Металурга», бо він конфліктував із Віталієм Кварцяним. Однак того вже немає в Запоріжжі, як і кіпера…
— Ситуація дуже проста, яку можна в двох тезах висловити: 1) Шевченко й надалі залишається в нашому ФК, тренується; 2) Олексій не хоче продовжувати з нами контракт, тому не грає. Усе просто, можливо, трохи жорстоко, та це — правда життя.
