Головний тренер "Десни" Олександр Рябоконь поспілкувався з польським журналістом сайту TVP Sport про війну в Україні.
– Ми не вірили, що Росія нападе. Ми планово готувалися до сезону. Ми вже купили квитки на рейс до Запоріжжя ввечері 25 лютого, звідки мали їхати на поєдинок чемпіонату з СК "Дніпро-1". Коли почалася війна, ми думали лише про те, як вибратися з Анталії і потрапити в Україну.
Члени нашої команди весь час були на телефонах і спостерігали за ситуацією. Пам’ятаю, залишилися квитки до Будапешта, Бухареста чи Праги. Ми виїхали з Туреччини невеликими групами. Сьогодні команда роз’їхалась. Частина людей перебуває в Румунії, частина в Польщі, Чехії та Угорщині.
Деякі повернулися в Україну і залишаються там досі. Я знаю, що власник "Десни" – Володимир Левін – зараз також в Україні.
– Яким було спілкування між командою та керівництвом клубу та федерації? Я запитую це, тому що очікування призупинки сезону призвело до драматичних ситуацій. Гравці інших клубів звернулися в соцмережах про допомогу з евакуацією.
– Як клуб, ми постійно були на зв’язку з УПЛ. Ми проводили зустрічі всередині команди, а також спілкувалися онлайн з особами, які приймають рішення. Звичайно, найбільше занепокоєння викликали сім’ї, які залишилися в Україні. Лише 24 лютого було прийнято рішення якнайшвидше виїхати з Туреччини і захистити своїх близьких.
У Туреччині залишилося кілька команд. "Кривбас", "Металіст", "Полісся" Житомир, "Оболонь". Команди з Першої Ліги затрималися на зборах довше, оскільки ліга мала розпочатися пізніше. Ми ще були за межами України, бо мали грати 27 лютого і летіти прямо з Туреччини на гру.
Щоб було зрозуміло – зараз не час лаяти людей, які відповідальні за проведення чемпіонату. Повірте, такої підлості від Росії ніхто до останнього моменту не очікував. Звісно, мені шкода іноземців, які залишилися в Україні під час війни, але можу лише сказати, що добре, що всі встигли благополучно евакуюватися. Дякувати богу.
– Якою була ваша подорож з Анталії до Києва? Тепер, зважаючи на обставини, чи можете ви почувати себе відносно в безпеці?
– Я прилетів з Туреччини до Будапешта. Звідти я потрапив на угорсько-український кордон. Велику роль тут відіграв Артем Фаворов – мій колишній підопічний, а нині гравець угорського клубу "Академія Пушкаша". З кордону я поїхав потягом до Києва.
Я з’явився в місті одразу після комендантської години. Я пішов від вокзалу до свого дому, тому що під час комендантської години транспортні засоби заборонені. Мене зупинили на блокпосту. Я сказав, що піду додому, і мене відпустили.
- Чи можу я почуватись тут у безпеці?
– Важко говорити про якийсь рівень безпеки, бо постійно відбуваються бомбардування, у тому числі й житлових будинків. Ще гірша ситуація в Маріуполі та Харкові. Сьогодні (розмова відбулась 13 березня, – прим.) Чернігів знову обстріляли. Мої діти виїхали на Західну Україну, а я з дружиною вдома в Києві. Як тільки чуємо тривоги, біжимо до бомбосховища. Ось так виглядає кожен день тут.
– Про Чернігів. Ви вже десять років поспіль тренер "Десни". У ЗМІ з’являються жахливі картини міста. У вас є якась інформація про точну ситуацію там?
– Чернігів бомбили дуже інтенсивно. Місто сьогодні ніяк не функціонує, а героїчно захищається. У багатьох районах немає води, газу, електрики та опалення. Там мости підірвані, Чернігів ізольований. Також була зруйнована інфраструктура клубу – база, стадіон. Проте сьогодні про футбол ніхто не думає, бо йде боротьба за виживання. Я маю зв’язок із працівниками "Десни", які залишилися в Чернігові.
– Хтось із працівників "Десни" пішов на фронт як солдат?
– Більшість гравців "Десни" сьогодні перебувають за межами України. Але справді є кілька людей, які сьогодні служать країні в боротьбі з Росією. Серед них і Олександр Зуб – тренер команди U-19. Олександр служить у загоні самооборони. Сьогодні такі відділення є практично в кожному українському місті. У завдання також входить надання допомоги мешканцям, обслуговування на блокпостах.
– Якщо ви подивитеся на санкції проти Росії, у тому числі проти російських спортсменів, чи вважаєте ви їх достатніми?
– Санкції – це добре в довгостроковій перспективі, щоб послабити Росію, але всі повинні усвідомлювати, що вони не зупинять цю війну. Нам потрібна військова допомога від НАТО – Америки та Європи. Америка ображена на Росію і не розмовляє з агресором.
Західна Європа закриває очі на трагедію, яка відбувається в стороні. Треба сказати, що сьогодні ми знову маємо справу з терором і геноцидом. Якщо весь цивілізований світ не відреагує більш рішуче, все закінчиться дуже погано.
– Щодо Білорусі, як ви вважаєте, чи потрібно вводити санкції за такі ж суворі, як у випвдку з Росією? Ви працювали в "Динамо" Мінськ. Мені цікаво, як ви дивитесь на цю країну в контексті нинішньої ситуації.
– У Білорусі суспільство потрібно більше відокремлювати від диктатора, бо самі білоруси – його жертви. Лукашенко — хитра, підступна людина, пішак Путіна. Тому що сам Путін – диявол, божевільний, оточений монстрами, які загрожують світу.
Для Путіна ніколи не буде прощення від українців. Але те, що Путін вбивця, не означає, що він самогубець. Європа даремно боїться ядерної війни, тому що Путін ніколи цього не зробить.
– Це інтерв’ю – також можливість щось донести до поляків.
– Зараз не час для інтерв’ю. Ми перебуваємо в дуже скрутному становищі, але через повагу, яку я маю до поляків, я вирішив дати це інтерв’ю. Я хотів би від усього серця подякувати полякам за допомогу та підтримку України. Війна колись закінчиться, і тоді настане час підбивати підсумки. Тих, хто нам допоміг, чекає слава. А нашим опонентам і тим, хто їм допомагав, буде соромно, – сказав Рябоконь.