В'ячеслав Шевчук: "Таке відчуття, що мій брат повернувся із концтабору"

1322 04.01 2023   10:40
Денис Руденко, FootBoom

Спортивний директор Вереса В'ячеслав Шевчук ексклюзивно розповів про непросту долю свого рідного брата підполковника Держприкордонслужби Сергія, котрий 31 грудня повернувся з російського полону.

– Війна застала мого брата у Маріуполі. Він разом зі своїм батальйоном прикордонників та бійцями "Азова" захищав місто. Згодом вони передислокувалися на "Азовсталь". Сергій одним з останніх здався в полон, тому що команда відтягнути на себе війська ворога була виконана і захищатися від переважаючих сил противника більше не мало сенсу.

– Чи спілкувалися ви з братом, коли він був у полоні?

- Ні, росіяни не давали йому можливості говорити по телефону. Я дізнавався про його стан і де він перебуває від прикордонників, яких звільняли з полону. Спочатку він був у колонії для військовополонених у Оленівці, саме тоді, коли її обстріляли. Слава Богу, він залишився живим. Останнім місцем його дислокації була Волгоградська область. Про його звільнення я дізнався 31 грудня, коли побачив Сергія на фото серед інших звільнених.

– Вже встигли з ним поспілкуватись?

– Так, ми постійно на зв'язку. У Сергія велика родина, він батько чотирьох дітей. Ми всі дуже хвилювалися за нього. Зараз він перебуває у шпиталі. Я повністю займатимуся його лікуванням. На брата чекає довгий етап відновлення, тому що його організм сильно пошкоджений. Сергій у полоні схуднув на 30 кілограмів, протягом півроку у нього були зламані ребра, пошкоджено внутрішні органи, були проблеми із зубами. Таке відчуття, що він повернувся із концтабору.

– Жах. Виходить, росіяни взагалі не дотримуються Женевської конвенції щодо військовополонених.

– Я вас благаю, яка Женевська конвенція. Сергій за півроку схуднув з 85-ти до 58-ми кілограмів. На сніданок, обід та вечерю їм навіть по 120 грамів каші не давали. Порції були мінімальними, тільки щоб підтримувати життя.

Читай також: Схуд на 30 кг: з російського полону звільнений брат В`ячеслава Шевчука

Брату навіть не надавали первинної медичної допомоги, хоча в нього були зламані ребра. Над нашими військовополоненими росіяни просто знущаються. Я не знаю, як він вижив. Напевно, лише завдяки своєму сильному характеру, силі волі та стійкості. Я не хочу на цю тему довго розмовляти. Хочеться, щоб Сергій отримував більше позитиву та якнайшвидше повернувся до нормального життя.

– Розкажіть про ваше дитинство з братом. Як вийшло, що ви потрапили до професійного футболу, а Сергій на військову службу?

– Брат старший за мене на рік. Ми з дитинства разом грали у футбол. Любов до цього виду спорту нам прищепив батько, який виступав за заводську команду. Ми разом із братом займалися у Луцькій ДЮСШ, лише у різних групах. Згодом Сергій закінчив Львівський спортінтернат. Він навіть виступав за Скалу (Стрий) на позиції правого захисника. Однак потім ухвалив рішення завершити спортивну кар'єру та стати військовим. Він закінчив Хмельницьку прикордонну академію та почав служити за своїм напрямком. Кожен сам обирає свій шлях. Я дуже пишаюся своїм братом!

Популярні новини