Колишній головний тренер "Дніпра-1" Юрій Максимов розповів про свої плани на майбутнє, а також поділився своїми враженнями від останніх виступів збірної України та київського "Динамо".
— Юрію, Вільйовичу, як у вас справи, чим ви зараз зайняті?
— Відпочиваю. Як то кажуть, перебуваю у творчій відпустці.
— Ваша остання команда, "Дніпро-1", знялася зі змагань, але сам клуб не ліквідовано. Що з ним зараз відбувається, якщо взагалі щось відбувається?
— У мене такої інформації немає. Це, в принципі, питання не до мене, а до людей, які мають відношення до клубу.
— Не так давно в ЗМІ була інформація, що у вас були варіанти з роботою в Азрбайджані. Це правда?
— Так, запрошували. Відразу після того, як я пішов із "Дніпра-1". Звали в команду, з якою я виграв Кубок Азербайджану ("Кешля", під керівництвом Максимова стала володарем Кубка Азербайджану в сезоні-2017/18, — прим. ред.). Зараз є варіант з іншою командою. Поки що роздумую про цей варінт, тому називати ім’я команди не бачу сенсу.
— Тобто немає мови про те, що ви націлені на роботу виключно в Україні?
— Звичайно, хотілося б продовжити працювати в Україні, щоб нікуди не їхати. Але головне, щоб ішлося про клуб із завданнями не на один день. Щоб була база, тренувальні поля, умови для роботи і, головне, — стратегічні цілі. Не хочеться прийти кудись, щоб уже через півроку прощатися.
— Якщо говорити про варіанти роботи в Україні, то це має бути клуб УПЛ, чи, в разі цікавої для вас пропозиції, готові попрацювати і з клубом Першої ліги?
— Так я ж працював і в Другій лізі, зі "Звягелем". Тож дивізіон значення не має. Головне — займатися своєю улюбленою справою і, повторюся, щоб був клуб із завданнями і цілями.
— Поговоримо про збірну України. Як вам матч із Грузією?
— Мені сподобалася наша збірна в цьому матчі. Відразу було видно, що на гру хлопці вийшли "голодними", було видно, що команда хотіла досягти результату. Молодці. Я дуже задоволений тим, що побачив. Зараз, коли всі ми переживаємо такий період, будь-яка перемога на вагу золота. Футбол зараз — чи не єдина радість, яка в нас залишилася. Усі ми насамперед вболіваємо за нашу головну команду — ЗСУ, але ще вболіваємо, звісно, за збірну України.
— Днями було 25 років матчу з росією і феноменальному голу Шевченка у ворота Філімонова. Які у вас залишилися спогади про той поєдинок?
— Двоякі. З одного боку, зіграли внічию і вийшли з групи в плей-офф. З іншого боку, у підсумку ж на чемпіонат Європи ми не потрапили — головне завдання не виконали. А от якби ми тоді перемогли Росію, то фінішували б на першому місці в групі й отримали б пряму путівку на Євро.
Плюс, на це наклалися мої особисті неприємні обставини: перед плей-офф зі Словенією за вихід на Євро-2000 я отримав перелом руки і допомогти нашій збірній не міг. Я приїхав, перебував у розташуванні команди, але за матчами зі словенцями дивився збоку...
— Якщо говорити про той гол Шевченка, то він дійсно бив по воротах?
— Та ні, подавав! Куди там бити. Ви пам’ятаєте, звідки він виконував той штрафний удар? Від самої бокової ліги. Сабо м’яч ставив, Шевченко бив. Тож це точно була подача, а не удар.
— Не торкнутися теми "Динамо" неможливо. Як вам гра команди Шовковського у стартовому відрізку нинішнього сезону?
— Хороша гра, хороша команда. Але більшого я говорити не хочу, це не в моїй компетенції і некоректно щодо колеги: кожен має говорити тільки за свою команду. Тим паче, що тільки тренер володіє ситуацією на 100%, тому що тільки він перебуває всередині команди.
— А якщо просто погляд збоку? У чому сила цього "Динамо"?
— На мій погляд, насамперед, у тому, що в складі команди грають практично тільки українці.
— Так, але в єврокубках це вилазить боком...
— Десь не вистачає майстерності та досвіду. Коли ти постійно граєш у єврокубках, набуваєш безцінного досвіду і підвищуєш свою майстерність, і потім на такі матчі виходиш зовсім по-іншому.
Але відштовхуватися треба від головного — від нашої ситуації. У країні майже три роки йде повномасштабна війна. Тому доводиться грати своїми силами — жоден якісний легіонер зараз до нас не приїде. Згадайте, якими були наші провідні клуби в мирний час. Вони були укомплектовані найкращими українськими футболістами та кваліфікованими легіонерами. Зовсім іншим був і рівень нашого чемпіонату — змагальний процес був принципово іншим. Тому й результати виступу в єврокубках теж виявлялися більш успішними.
Плюс до цього зараз усі наші клуби в єврокубках, по-перше, грають тільки на виїзді, а, по-друге, стикаються зі складною логістикою — суцільні переїзди, які забирають багато сил.
Тому вибору зараз немає: треба виховувати свою молодь і розраховувати на її сили. Щоправда, звісно, тут інша ситуація виникає: ти виховуєш, виховуєш, а він потім переходить у закордонний клуб. Але це теж природно.
— Тоді з ким "Динамо" може взяти очки в Лізі Європи із суперників, що залишилися? "Рома", "Ференцварош", "Вікторія", "Галатасарай", "Реал Сосьєдад", РФШ...
— Футбол — гра непередбачувана. Будь-яка команда сьогодні може зіграти краще, а завтра — гірше. Тож зарано поки ставити питання в таких песимістичних тонах. Тим паче, попереду у "Динамо" багато матчів, ви ж самі перерахували суперників. Навіть щодо матчу з "Ромою" я б не став нічого однозначного стверджувати. Часто так трапляється, що чим сильніший суперник, тим ти краще граєш. Грамотна гра на контратаках може принести успіх практично з будь-яким суперником. І навпаки, якщо в суперниках команда приблизно твого рівня, ти починаєш щось "вигадувати", і матч не складається.
— "Шахтар" теж не блищить у Європі, і при цьому буксує в чемпіонаті. Можна припустити, що у "Динамо" є хороша можливість, щоб обіграти "гірників" 27 жовтня в 11-му турі чемпіонату України?
— Звідки ж я можу це знати? Мені хочеться лише, щоб була цікава гра. З боротьбою та інтригою, як це часто бувало раніше в матчах "Динамо" і "Шахтаря". Але, повторюся, не забувайте, що в країні війна. Людям не до футболу. І це залишиться на першому плані, як би не складався той чи інший матч.
Читайте также: Юрий Максимов: "Мне нравится новый формат еврокубков"
