Екс-воротар в інтерв`ю газеті "Український футбол" із приємністю згадує співпрацю із Михайлом Фоменком, котрий може очолити збірну України.
— Андрію Олександровичу, під орудою чинного голови Тренерської ради ФФУ ви свого часу грали в запорізькому «Металурзі». Яким запам’ятався цей фахівець як людина й тренер?
— Попри те, що мені довелося попрацювати пліч-о-пліч із Михайлом Івановичем лише півроку, період цей згадую, як один із найяскравіших у кар’єрі.
Що виокремлювало його від багатьох інших наставників, так це сувора дисципліна. Крий, Боже, якесь запізнення чи порушення графіка! Він завжди справляв враження людини дуже суворої. Але що до нього притягувало, так це те, що Михайло Іванович завжди був справедливий. Справжній авторитет, адже не забуваймо, що й як гравець він багато чого досяг у футболі.
— Чи можете охарактеризувати, якої ігрової моделі дотримується тренер Фоменко?
— По-перше, зауважу, що тактика будувалася, виходячи з того, які були в нього в наявності гравці (а ми, футболісти, що були на той час у його команді, зірок із неба не хапали). Але що вирізняло нашу команду з-поміж інших — це відчайдушна самовіддача. Усе-таки, топ-клубом ми не були. Щодо тактики, то спадає на думку те, що ми будували гру на контратаках. Мені, як воротарю, давалася вказівка після заволодіння м’ячем одразу ж уводити його. А ще, зауважу, байдужих гравців у його команді не було. І досягали результатів не за рахунок «зірок», а за рахунок зібраності. Знаєте, є такий вислів: «Порядок б’є клас», який сюди підходить.
— А якою, на вашу думку, може бути перспектива в національної збірної України, якщо її очолить Михайло Фоменко?
— Моя персона занадто скромна, щоби коментувати події навколо збірної. Як вирішить ФФУ, так і буде. Багато фахівців уже висловлювалися щодо кандидатури на посаду головного тренера. Я, наприклад, нічого не маю проти іноземного фахівця, але, якщо буде Михайло Іванович, то теж буду радий.
