Відомий український тренер Мирон Маркевич в інтерв’ю виданню Przeglad Sportowy поділився думками про війну.
— Як ви справляєтеся зі ситуацією, що склалася?
— Я живу у Львові. Світла немає, його часто вимикають, води нема. У нас є свої проблеми, але це не так вже погано. Люди на сході перебувають у складнішій ситуації.
— Світло вимикають часто?
— На три-чотири години або на ніч. Втім, ми все добре розуміємо. Така ситуація, що ми можемо зробити...
— Чи відчували ви небезпечні моменти на цій війні?
— Повз мій будинок пролетіли п’ять ракет. Я бачив, як вони летіли. Одна впала за три кілометри від мого будинку.
— Вам було тоді страшно?
— Можливо, я не так сильно боявся, але це було неприємне видовище. Однак на сході люди відчувають це щодня. Це стовідсоткова війна. А я працював дев’ять років у Харкові, два роки у Дніпрі, два у Запоріжжі — всього 15 років провів на сході України.
— Мабуть, у вас там залишилося багато друзів?
— Звичайно, коли почалася війна, до мене переїхали 20 людей із Харкова.
— Як ви їх розмістили?
— Хтось залишився зі мною, хтось зі старшим сином, хтось зі зведеною сестрою, ми всіх прийняли. Вони прожили у нас більш як півроку. Але поляки теж приймали біженців. І якщо у мене є така можливість, я хотів би подякувати їм за це.
— Ви не думали виїхати з України? Вік дозволяє вам зробити це на законних підставах.
— Мої онуки живуть в Іспанії, і я відвідую їх час від часу. Але потім я завжди повертаюся, тому що я потрібний тут. Ми купуємо дещо для армії. Хлопці дзвонять і говорять, що їм потрібне, і я купую.
— Що саме ви купуєте?
— Дрони, тепловізори... Все що попросять. Я вкладаю гроші, а хтось це організує. Я допомагаю армії з 2014 року. Почав, коли працював у "Дніпрі". Усі гравці цього клубу допомагали. Тепер купую із сім’єю. Мої сини також беруть участь. Старший син Остап працює в Польщі, другий зі мною в Україні.
- Боїтеся, що вашого сина мобілізують (скоріш за все, йдеться про молодшого сина, який зараз перебуває в Україні, старший Остап працює у Польщі - Прим.)?
- Через певні проблеми він не може піти в армію, але хотів би. Коли почалася війна, мої сини горіли бажанням воювати, але я сказав їм заспокоїтися, бо в них є діти, але, звісно, треба допомагати. Як я вже сказав, ми підтримуємо армію, але не можу говорити про деталі, це секрет.
- Чи втратили ви на цій війні когось близького?
- З сім’ї нікого. Але мій друг, з яким я грав у футбол, і багато інших людей померли. Скільки це ще триватиме? Побачимо, може, хтось зніме цього карлика з Кремля і щось зміниться.
- Якщо ні, то війна, на жаль, навряд чи скоро закінчиться.
- Може, до літа все закінчиться.
- Ви майже все життя прожили з росіянами в СРСР. Напевно, не очікували, що вони здатні на такі жахливі вчинки?
- Так, я прожив у Радянському Союзі 40 років, а це більша частина мого життя. То були інші часи. Тепер наша Україна, нам жити не дають.
- Маєте друзів у Росії?
- Майже 30 років у мене не було друзів з Росії.
Читайте также: Мирон Маркевич: "Была договоренность с УАФ – Шевченко идет, а я буду тренировать сборную"
