Юрій Вірт: "Пepeвагу надаю роботі з воротарями"

2367 28.01 2013   11:47
Фото - shakhtar.com

Якось непомітно влітку завершив кар'єру один із найвідоміших львівських голкіперів та й усієї України часів незалежності Юрій Вірт. Останні роки кар'єри він перебував на підміні у молодих воротарів «Шахтаря», а тепер сам навчає юних донецьких кіперів, але з «Металурга».

СТАЖУВАВСЯ У МИХАЙЛА МИХАЙЛОВА

- Уже обжилися на тренерській роботі?

- Спочатку, Тзвісно, було непро­сто. Бо все життя мене тренува­ли, а це вже самому довелося навчати молодих воротарів. Та з кожним днем стає легше. Все-таки знань багато, адже не один пік провів у великому футболі. Нещодавно їздив на стажування до Михайла Михайлова з «Дина­мо». Думав, що мені відомо до­статньо з воротарської кухні, а виявилося, що не так і багато я знаю. Завдяки цій поїздці дещо переосмислив тренувальний процес.

- Ви на початках кар’єри були обділені роботою без­посередньо з тренером для голкіперів?

- Школа «Карпат» і стрийська «Скала» не мали тренерів воро­тарів. А коли перейшов до «Льво­ва», то з нами займався Андрій Карімов. Попри відсутність наста­вників для голкіперів, я мав ве­лике бажання тренуватися. До речі, з першим тренером Воло­димиром Безуб'яком постійно підтримую контакт. Якраз перед розмовою з вами, спілкувався з ним по телефону.

-Чому після закінчення ко­нтракту з «Шахтарем» ви не пішли, наприклад, у його академію? «Гірники» не запрошували?

- Не вci можуть піти у «Шахтар», адже там дуже велика кон­куренція серед тренерів. Я отримав пропозицію про роботу з воротарями від «Металурга» (U-19), i я на неї погодився. Для старту тренерської кар'єри вважаю це добрим варіантом. А потім поступово треба піднімати планку.

- У майбутньому хочете спробувати себе наставником yciєї команди, а не тільки голкіперів?

- Я міг почати i головним тре­нером, але, чесно кажучи, пepeвагу надаю роботі з воротарями. Це для мене легше, адже більше в тому розуміюся i можу краще навчити голкіперів. Мої підопічні вчаться, а я разом з ними з кожним днем набираюся більшого тренерського досвіду.

ЗА ЗБІРНУ ГРАТИ БЕЗОПЛАТНО

- Підопічні часто розпитують про вашу кар’єру?

На початках, коли ми тільки познайомилися, то ставили різні запитання. Але я намагаюся таких не торкатись, бо це моє минуле. А хлопці повинні дивитися, як грають найкращі голкіпери нашого чемпіонату – П’ятов і Шовковський. Безперечно, що Олександр – голкіпер номер один України часів незалежності - жодних сумнівів. Практи­чно 20 років тримає себе у чудо­вій формі. Наскільки знаю, він дуже серйозно ставиться до тренувального процесу. Ну, а П'ятов уже з нової хвилі воротарів . І з одного, і з іншого треба брати приклад.

- Саме Шовковський був ва­шим конкурентом і не дав можливості багато матчів зі­грати за збірну.

- Я сам co6i цього не дав. Лише розпочав виступати на високому piвні, як отримав травму коліна. А потім тільки вилікувався, то ще одна хвороба-туберкульоз. Че­рез це пропустив півроку. Безумовно, мрія кожного гравця виступи за національну футбольну дружину. I poків 20 тому навіть не сподівався, що зможу зіграти за збірну України. Вважаю, що до збірної треба обов'язково їхати, якщо викликають, i навіть грати за неї безоплатно.

- Який iз двох матчів за збірну більше «врізався» у пам'ять? Дебютний?

- Матч з білорусами запам'ятався як дебют за збірну. Відчував невеличкий мандраж, адже не можна було навіть унічию зiгра­ти, бо тоді би ми втрачали шанси на потрапляння на чемпіонат cвiту. Перша гра - найважча, але мене підтримували Шевченко, Ребров, Парфьонов, Ващук, Тимощук - тоді була дуже сильна збірна. А вже на другий поєди­нок iз Віменією виходив як свій. Матч запам'ятався тим, що я виступав у рідномуті Львові, перед батьками, рідними та знайомими. Дуже престижно грати у містi, яке тебе виховало. Так що у двох моїх матчах за збірну команда перемогла 2:0 i 3:0, залишилися лише позитивні спогади.

ЗА ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ - ПО 25-30 ТИСЯЧ

- Iз донецького «Металурга» багато переходів до сусідів із «Шахтаря». Як вважає­те, чому, крім вас, ну, і зараз Мхітаряна, ніхто яскраво так і не зіграв у головній ко­манді Донбасу?

- Важко сказати, бо різні є при­чини. А щодо мене, то з прихо­дом у «Шахтар» мене в основ­ний склад ставив Анатолій Бишовець, який і запрошував. А довіра тренера - найголовніше. Якщо її немає, то, як би ти не старався, та через рік-півтора підеш в оре­нду або тебе продадуть. Мені вдалися перші матчі, а потім пішло-поїхало. I Прокопенко продовжував ставити на мене. 3 тренерською довірою ти літаєш у воротах, ніби хтось крила приклеїв.

- 2000-ий piк, коли вас визнали найкращим голкіпером України, можете вважати піком кар'єри?

- Toдi так склалося, що «Шахтар» уперше вийшов до групового раунду Ліги чемпюнів. Цікаво було. Ми посіли третє мicце i потрапили до Кубка УЄФА. Це хороший результат, адже змагатися тоді на piвнi з «Лаціо» та «Арсеналом» ще нам виявилося важкувато. «Шахтар» робив тільки перші кроки до слави. I потім сходинка за сходинкою - зараз він один iз найкращих клубів Європи.

- Зараз не привідкриєте таємницю, скільки тоді отримали за вихід у групу Ліги чемпіонів?

-Точно не пам'ятаю. По 25 чи по 30 тисяч доларів. Ну, i, звичайно, хороші бонуси за чемпіонство, але точну суму не згадаю.

ІЗ «КАРПАТАМИ» ТАК I НЕ СКЛАЛОСЯ

- А які емоції ви відчували від першого чемпіонства «Шахтаря», адже саме того сезону у вас виникли значні проблеми зі здоров'ям?

- Я святкував, як і всі, адже зробив немалий вклад у здобут­тя чемпіонства. Це наша заслу­жена перемога. Для чого граєш у футбол? Для того, щоби досяг­нути максимуму. І якщо є мож­ливість здобути перше місце, то тішишся удвічі більше. Так, у той період я тільки відновив трену­вання. Ми пораділи успіху, а по­тім уже, після відпустки, виник­нули невеликі конфлікти, і я змушений був повернутися у «Металург» (Донецьк)

- Під час другого приходу у «Шахтар» сподівалися біль­ше відіграти матчів?

- Безумовно, що я знав, куди іду. Мені відразу сказали, що допомагатиму молодим ворота­рям підтримувати конкуренцію. Я був для них, як дядько, який може в будь-яку хвилину їх за­мінити. Тому ніколи не обража­вся, а, навпаки, вдячний Мірчі Луческу, що запросив мене - за гарні очі у такий клуб не потрап­ляють. Так що тішуся з того, що вдруге потрапив у «Шахтар», хоча і зіграв лише кілька матчів. Я від­працював контракт, сказав усім дякую - і на цьому кар'єра заве­ршилася.

- Відомо, що у «Карпатах» вам так і не довелося висту­пати. Як не дивно, але цієї можливості вам не дав один із найкращих львівських тренерів Володимир Журавчак...

-Так. Мирон Богданович мене запросив у «Карпати», i я прийшов наступного дня підписувати контракт. Та виявилося, що Маркевич написав заяву на звiльнення. А новий головний тре­нер сказав чесно, що на мене не розраховує. I це нормально - для чого потім бути 7-им чи 8-им воротарем команди. Тому я без жодних образ розвернувся i пішов. А тільки-но спустившись униз, підписав контракт iз «Львовом». Потім їздив на оглядини в команду російської другої ліги «Носта» (Новотроїцьк), це поблизу Казахстану. Якби мене взяли, то невідомо, де б я зараз опинився. Такі ось пово­роти долі.

- Знаю, що ви мали цікаву icторію зi щитками у «Львові»...

- Toдi так судді не стежили, чи мали гравці щитки. Один арбітр перевірив, інший - нi. To зараз все оглядають, та й відеокамери всюди стоять. А тоді футболісти часто грали без щитків. А що робити, коли їх немає, а суддя вимагає? От я взяв дві газети i запхав замість щитків. I це робив не тільки я. Василь Леськів, здається, також. Запихали в гетри те, що бачили. Головне зробити вигляд, що там є щитки, а коли гра розпочиналася, то ми тихенько викидали все це, бо заважало у грі….

теги: Юрій Вірт
Популярні новини