Славен Біліч , колишній захисник збірної Хорватії, екс-тренер збірної, який нині очолює "Уотфорд", поділився секретом успіху "клітчастих" на ЧС у Катарі.
- Це був момент гордості, коли ми обіграли Бразилію і зробили крок у півфінал. Пам'ятаю, в 1998-му році, коли ми також вийшли до півфіналу і згодом вибороли "бронзу" мундіалю, багато людей говорили: "Це межа, більше ніколи ви не досягнете таких висот – жодних шансів".
Потім був ЧС у Росії-2018 і наша збірна вийшла у фінал. Ті самі критики знову взялися за своє: "Це точно все".
А тепер ми втретє у півфіналі ЧС і це чудово! Не знаю, скільки ще команд можуть пред'явити подібне досягнення, але варто враховувати, що у Хорватії проживає менше чотирьох мільйонів людей.
Очевидно, що ми талановиті, але річ не тільки в цьому. Ми хороші фізично, хороші ментально, ми дуже хороші у командних видах спорту. У баскетболі, гандболі та водному поло ми також одні з найкращих у світі.
У цих видах спорту — коли йдеться про партнера, про допомогу один одному, коли йдеться про команду, а не лише про окремих людей — ми маємо необхідну згуртованість і єдність.
Оскільки Хорватія є маленькою країною, наші гравці знають один одного з 10-11 років. Більшість із них є вихованцями "Динамо Загреб" та "Хайдука Спліт", і це також сприяє взаєморозумінню. Моє покоління 98-го року — Звонімір Бобан грав за "Динамо" Загреб, а я грав за "Хайдук Спліт" разом із вісьмома чи дев'ятьма іншими гравцями. Я знаю Бобана із 10 років. Ми не були товаришами по команді, ми були друзями.
Іноді у великих країнах з великими лігами та великими клубами ти не такий доброзичливий. Я пам'ятаю, як розмовляв із деякими гравцями збірної Англії, які казали, що коли вони збираються разом у таборі збірної (наприклад, під час їжі), у них є окремі столи – для футболістів "Челсі", "Манчестер Юнайтед", "Ліверпуля" "... У Хорватії все не так. Футболісти зідзвонюються один з одним щодня, а не лише коли настає час для збірних.
Читай також: xG-статистика: Мессі гостріший за збірну Марокко, а Лівакович запобіг більш ніж п'ять голів
У нас є хороші тренери та академії. Коли я починав займатися футболом, навчання розпочинали з 10 років, а зараз це діти від семи років. У нас також є приватні школи, де працюють колишні гравці, і там набирають діток з п'яти років.
У Хорватії ти постійно вдосконалюєшся. У мій час, на початку 1980-х, тоді ще була (об'єднана) Югославія, після обіду були уроки, а вранці ми тренувалися. Якби школа була у другій половині дня, ми тренувалися б вранці.
Вас запрошують у "Хайдук Спліт" чи "Динамо Загреб", ви граєте у чемпіонаті до 10 років у своєму місті, а потім, коли вам виповнюється 14 чи 15 років, ви вже граєте проти юнаків до 14 років з іншого міста та тренуєтеся щодня. Це дуже серйозно.
Раніше у віці 11-12 років тактиці не вчили, акцент робився на майстерність і техніку. Щонайменше півгодини щодня ми працювали віч-на-віч зі стіною. Пас лівою ногою від стіни, пас правою ногою, ліва, права, один дотик, прийом, все – з ударом об стіну. Потім ви підвішуєте м'яч на мотузці так, щоб він був за кілька дюймів від землі, і знову тренування, тренування, тренування...
Людина повинна боротися, щоб знайти свій шлях у грі. І вони мають навчитися відповідати на запитання, які їм ставлять у футболі. Зрештою успіх залежить від вашої роботи. Хорватія - не зовсім країна без грошей чи добрих полів. З погляду зручностей, у нас все є. Гравці мають бутси, нормальні поля, комп'ютери, які дозволяють аналізувати ігри. Але всього цього не так і багато і це стимулює вчитися, удосконалюватися, заробляти гроші. Це складова нашого менталітету.
А тепер візьміть Німеччину. Для мене не стало несподіванкою, що вони рано вилетіли із цього чемпіонату світу. Як кажуть у нас у Хорватії, вони мають гарну приправу, але використовують її занадто багато. Просто в них дуже багато всього. Щоб ефективно використовувати центрального нападаючого, важливо, щоб крайні захисники правильно розташовувалися на флангах і виконували точні навіси. Але німці винайшли спеціальне обладнання, яке автоматично надсилає м'яч у потрібну зону… Це перебір.
Читай також: Бруно Петкович: "Аргентина – це не лише Мессі"
Вважаю, що однією з причин виходу Хорватії у фінал є те, що збірна грає без яскравого нападаючого. Ми просто не маємо топ-форварда світового рівня. Один грає за "Динамо Загреб", один за "Хайдук Спліт", один за "Осасуну" (10-е місце в іспанській Ла Лізі минулого сезону), а четвертий - Андрій Крамарич за своїми характеристиками більше схожий на другого нападаючого.
Златко Даліч зробив неймовірну роботу. Він не мав блискучої кар'єри в Європі — бо він поїхав на Близький Схід і зробив там чудову роботу. Тому після успіху на ЧС-2018 критики поспішили заявити, що цей успіх випадковий, що вся справа у хорошому поколінні гравців та Модрічі.
Даліч приніс спокій та віру в себе. Він дуже розумний, дуже добрий і дуже спокійний. Він передає цю суміш спокою та енергії гравцям.
Перемога над Бразилією по пенальті показала нам, що багато залежить від удачі, але згадайте, наскільки зібраними були наші гравці?! І це не поодинокий випадок, згадайте як у РФ у серії пенальті ми обіграли Данію, потім Росію. У Катарі ми знову були кращими в серії пенальті проти Японії та Бразилії. Це не випадковість.
Звичайно, я не сподівався, що ми переможемо Бразилію. Якби ми зіграли п'ять чи шість матчів проти Бразилії, то, ймовірно, програли б три чи чотири з них, один матч звели внічию і лише одну гру виграли. Але це і був саме такий переможний для нас поєдинок.
Однак, мені здається, що ми обіграємо Аргентину (у півфіналі у вівторок). Ми найкраща команда. Ніхто не має такого півзахисту, як у нас, в особі Луки Модріча, Марсело Брозовича та Матео Ковачича. Вони так добре керують грою, диктують повільний темп, швидкий темп та можуть тримати м'яч проти будь-якої команди.
Аргентина — хороша команда, але вони повністю залежать від Ліонеля Мессі, навіть якщо він найкращий гравець сучасності. Вони повинні бути готові до додаткового часу та пенальті.
Читай також: Півфінальний матч ЧС-2022 Аргентина-Хорватія розсудить арбітр з Італії
