Після матчу проти київського «Динамо», старший тренер молодіжного складу «Карпат» Андрій Купцов поділився своїми враженнями від гри з Інформаційним центром клубу.
- Ми знали, що гра буде не простою, адже київське «Динамо» – це бренд, добре знаний не лише в Україні. Але й карпатівська футбольна школа також є добре відомою. Тож команди не просто проводили офіційний матч на першість країни – це було принципове протистояння непримиримих суперників на футбольному полі. На такі ігри хлопців не потрібно налаштовувати. Навпаки, зважаючи на молодецьку запальність, десь доводиться їх стримувати, аби емоції не били через край, бо, як то кажуть, гаряче серце – це добре, але й голова при цьому повинна бути холодною.
Як на мене, поєдинок вийшов рівним. Команди надійно зіграли обороні, а от в атаці як у нас, так і в суперника, виходило не все із задуманого. Звідси й мінімум гольових моментів які створили гравці обох команд. Головним чином гра тривала між штрафними майданчиками, а от до воріт суперника і моїм хлопцям, і динамівцям прориватися вдавалося рідко.
Не можу сказати, що маю серйозні претензії до своєї команди. Всі гравці старалися, залишили на полі всі сили. Водночас ми зіграли не зовсім так, як домовлялися. Наш футбол – це контроль м’яча, ми стараємося грати більше низом, багато комбінувати, намагаючись виводити когось з гравців на ударну позицію. Але цього разу ми дозволили «Динамо» втягнути нас в гру з довгими передачами вперед, із закиданням м’яча за спини захисникам. В підсумку на полі було багато силової боротьби, часто гра точилася на другому поверсі. Тішить, що в цьому швидкісно-силовому футболі ми нічим не поступалися гостям, але все ж це не зовсім та гра, яку ми намагаємося привити нашим гравцям на тренуваннях і яку ми зазвичай демонструємо в іграх.
Чому так сталося? Можливо, через брак досвіду. Адже у нас, як і в «Динамо», сьогодні не було на полі гравців з серйозним досвідом виступів на рівні Прем’єр-ліги. Це був поєдинок чисто молодіжних команд. А для молоді притаманні великий азарт, трохи надмірна емоційність і навіть до певної міри безшабашність. Звісно, в таких іграх ніхто не хоче нічим поступатися супернику, а кожен гравець намагається наочно довести свою профпридатність і заробити право на шанс спробувати себе в першій команді клубу. На мою думку, саме тому ми стали свідками гри з такою великою кількістю одноборств та мінімумом гольових моментів.
Що ж до результату гри, то вона могла закінчитися і не мирною угодою. Зокрема, ми мали чудову нагоду забити, але удар Юри Красномовця прийняла на себе поперечка. А забий він і ми б виграли. В той же час треба сказати, що могли ми й програти – у «Динамо» також була парочка моментів. Тому з одного боку нам прикро, що не виграли – ми розраховували і дуже хотіли взяти в цій грі три очки. Але буду об’єктивним і визнаю, що саме нічийний рахунок є справедливим підсумком матчу. Але ця нічия, незважаючи на відсутність забитих голів, була по-справжньому бойовою.