— Андрію, після припинення існування «Кривбасу» ви недовго залишалися без роботи. Чому вибір зупинився на «Карпатах»?

— На той момент саме карпатівці зробили конкретну пропозицію. Хоча не приховуватиму, що існували також інші можливості продовження кар’єри. Зі Львова назустріч мені зробили перший крок, тому я довго не роздумував. Знаючи ситуацію в нашому футболі, вибору, по суті, й не було, тому підписав контракт із «Карпатами».

— Детальніше розкажете про інші варіанти? Нині частенько немолоді українські футболісти їдуть за кордон.

— Розповісти можу, що існував серйозний інтерес із боку київського «Арсеналу». Якщо знаєте, я — вихованець їхньої школи. У мене була довга розмова з представниками клубу, проте… обійдемося без под­робиць. Тим паче, що цей клуб також зник із футбольної мапи України.

— Чи зіграло роль, що у Львові зібралося чимало ваших колишніх партнерів?

— Так, я би сказав, що цей фактор мав визначальний характер. Завжди приємно грати із футболістами, з якими вже давненько пліч-о-пліч борешся за результат для своєї команди. До того ж, простіше адаптуватись із знайомими людьми до нового міста та колективу.

— Правильно розумію, що вас підписували ще до того, як було призначено нового тренера Севидова?

— Абсолютно правильно. Рішення про моє підписання ухвалювало керівництво клубу.

— Виходить, що три стартових тури ви зіграли, а потім про вас два місяці не було чути взагалі. Мої пошуки про травми, котрі би заважали грати, також не увінчались успіхом. Чому так раптово випали з основної обойми?

— Я просто не потрапляв у склад, хоча був у заявці щоматчу впродовж тих двох місяців. Травм, котрі би заважали грати, насправді не було, проте в мене був перелом пальця, відтак ходив із гіпсом на руці.

— Із тренером обговорювали вашу роль у команді? Навряд чи вам подобалось, яку кількість ігрового часу вам виділяють на полі…

— Ні, я не підходив і не порушував такі теми. Це рішення тренера, тому я не бачив сенсу його оскаржувати, бо це не моя робота. Моя справа — доводити свою здатність допомогти команді на тренуваннях. Якщо мало провів часу на полі, значить не зміг переконати наставника. Не збираюсь у цьому звинувачувати когось.

— У той момент не шкодували, що перейшли в команду, де не можете регулярно потрапляти в число кращих 11?

— Як вам сказати… Зрозуміло, що кожному футболісту неприємно переходити до нової команди, де не можеш заграти наповну. Відтак відповідні думки виникали й виникають досі. Тільки це не означає, що я збираюсь опускати руки, навпаки, працюватиму з додатковою мотивацією, щоби довести свою спроможність грати в основі.

— Зачіпати тему довіри Олександра Володимировича не варто? Чи тут питання полягає в іншій площині?

— Про довіру краще запитайте Севидова. До прикладу, йому я довіряю, тому, думаю, що це довіра існує й у зворотному напрямку. Про щось інше навіть не берусь говорити.

— Особисто просили, щоби вас використовували в молодіжній команді?

— Звичайно, потрібно завжди себе тримати в ігровому тонусі. Якщо не можу отримувати ігрову практику, виступаючи за головну команду, не соромлюсь побігати за дубль.

— Можете підсумувати першу частину сезону прем’єр-ліги для себе?

— Не потрібно робити із цього катастрофи, чимало футболістів потрапляло у ситуації, коли вони не можуть постійно виходити у стартовому складі. Необхідно доводити всім, у першу чергу, самому собі, що ти вартий шансу проявити себе на полі. Отож, усе нормально.

— Настрій, вочевидь, був не з найкращих, коли йшли у відпустку?

— Та чому ж? Відпустку довго чекав, од усього цього також потрібно відпочивати. Я звик до того, що забуваю про всі торішні негаразди та невдачі, тому в 2014 планую серйозніше нав’язати конкуренцію на позиції центрального захисника.

— Нинішні збори розглядаєте, як головну можливість довести тренеру свою профпридатність?

— Я на кожному тренуванні викладаюся сповна, а не лише на зборах. Хоча перше зібрання на Галичині проводилося без спарингів, тоді нічого нікому не доведеш, бігаючи по полю. Другий збір був цікавіший, адже було більше спарингів, які вдалось усі, без винятку, виграти. Приємно відчувати себе непереможеним.

— Чи є сподівання, що в другій частині вам більше довірятимуть?

— Маю надію та прагну до цього. Повірте, я все роблю для того, щоби частіше виходити на поле та допомагати «Карпатам».

— До речі, у свої 29 ви — найстарший гравець «Карпат». Чи молоді футболісти вже підходять за порадами?

— Такого ще не було. Для мене незвично усвідомлювати, що я — найстарший гравець у колективі. Це точно вперше в моїй кар’єрі. Тому тяжко повірити та звикнути до цієї ролі.

— У вас трирічний контракт із «зелено-білими». Чи маєте намір виконати договір до останнього дня?

— Я не втрачаю надію закріпитися у стартовому складі. Для цього в мене ще є два з половиною роки, тому докладу максимум зусиль, аби втілити прагнення в реальність. Пропозиції взимку? Не готовий на це запитання відповісти.