Проміжні підсумки. "Карпати". Частина перша

З того часу, як українські команди почали їздити на закордонні збори (усілякі там виїзди до братніх польщ та угорщин за союзних часів до уваги не беремо), нашому брату є резон підрахувати хто скільки награв у товариських матчах, хто скільки віддав чи забив. Усе як в чемпіонаті. Усе та не все. Взагалі, питання проведення зборів змушує серйозно задуматися – які все ж мають бути результати команди під час товариських матчів? Якщо усе програти, то не зрозуміють власні уболівальники та й керівництво може хвилюватися. А якщо усе виграти? Чи говорить це про те, що команда на правильному шляху? Чи гарантує повторення таких же результатів в офіційних матчах? Якщо заглибитися в цю тему, то можна розділити відповідь на дві частини. Перше – це варіант, коли команда на зборах перемагає, демонструючи високий клас. Вона виграє без особливих затрат сил, просто тому, що вона сильніша. Другий варіант – це перемога заради перемоги. Коли суперник проводить цей спаринг виключно для напрацювання певних тактичних задумів, а його опонент, як підірваний, носиться по полю і намагається наколотити масу голів, у результаті забиває один чи два та й з усмішкою покидає газон. Фанати радіють, керівництво спокійне, всі задоволені, поки не приходить чемпіонат. А там починається біда…

Приблизно за таким, другим, сценарієм увійшли в новий чемпіонат львівські «Карпати». Як усі пам’ятають, вдалося їм це зробити лише завдяки добрій волі одеського «Чорноморця», який в останньому турі попереднього чемпіонату, на останніх хвилинах, закоркував у скляну пляшку заповіт «пивоварів» і жбурнув її у Чорне море. «Карпати», для яких цей момент був бальзамом на душу, вижили. «Оболонь» - ні. Керівництво «зелено-білих» довірило Павлу Кучерову, який приймав команду після відставок Олега Кононова та Володимира Шарана, знову вести «Карпати», цього разу вже самостійно. Приставка «в.о.» була просто необхідною, так як у голландця не було тренерської ліцензії відповідної категорії. Проте руки в нього були розв’язані. І на початку, здавалося, що він таки зміг стати своїм у Львові. Принаймні, такий висновок було зроблений після зборів у Польщі, де «Карпати» перемогли усіх своїх суперників, в тому числі і чемпіона країни. До речі, це був найкращий показник з-поміж усіх клубів Прем’єр-ліги.

Тренування в Кучерова були виснажливими, насамперед, в емоційному плані. Футболістів він ганяв пристойно, десь це давало результат, бо в фізичному плані команда грала до кінця. Не давав і розслабитися, багато кричав і вимагав. Питання лише в тому, наскільки самі гравці пристосувалися до такого тренера, після років проведених під орудою толерантного Олега Кононова, який практично ніколи не підвищував голос? Відповідно, між двома сторонами, які мали б бути одним цілим, десь виникла тріщина. У кулуарах гравці зізнавалися, що не зовсім розуміють установок на матч, що є проблеми тактичного характеру, до того ж, їм не надто приємно, коли тренер ставиться до них із зневагою. Результат не забарився – команда перестала грати за свого тренера.

Можна дати гарантію, що такого поняття як «злив тренера» у «Карпатах» не було. «Зелено-білі» грали слабо тому, що не розуміли вимог наставника. Грали хто як міг чи хотів, грали просто так. Було видно, що в Луцьку та Полтаві, коли суперник відверто переважав «Карпати» по грі, на полі не було команди. А ганьба з «Іллічівцем» стала яскравим прикладом того, як не можна грати вдома.

Ще одним проколом тренерського штабу Павла Кучерова стала слабка трансферна активність. Після звільнення з «Карпат», він розповів в інтерв’ю, що йому, мовляв, скрутили руки і обмежили в можливості вибору новачків. Генеральний директор клубу Ігор Дедишин заперечує це і каже, що всі побажання тренера було виконано. Кучеров просив підсилити лише оборону. Якуб Тосік, наприклад, це його креатура. У центр оборони було придбано також молодого таланта з «Оболоні» Ігоря Пластуна. Вже згодом, зрозумівши, що справи в «Карпат» кепські не лише в обороні, але й в інших ланках, селекційні служби клубу у терміновому порядку знайшли Семіра Штіліча та Левана Кенію – саме через них зараз будується командна гра.

Але показали вони себе вже при іншому тренері. Павло Кучеров пропрацював з «Карпатами» три матчі, бо після поразки в Полтаві, знову ж таки, в авральному порядку, керівництво взялося до пошуків нового наставника. У той же час без роботи у рідній Болгарії залишився Ніколай Костов, якого в Україні усі добре знали. Та й сам тренер чудово ознайомлений з особливостями нашого футболу. Призначення нового тренера було сприйнято фанатами доволі позитивно з двох причин. По-перше, стиль гри донецького «Металурга» був дуже схожий з кононівськими «Карпатами», а по-друге, вони просто раділи зміні тренера, бо бачили, що команда котиться в прірву.

Нічого дивного у тому, що після ейфорії почався спад не було. Лише необізнані в футболі могли сподіватися, що «Карпати» й надалі продовжать перемагати. Причин тут також вистачає, причому, як на мене, тема суддівства тут стоїть далеко на не першому місці.

У шедевральному польському фільмі «Знахар» головний герой намагається вилікувати хлопця-каліку, який не може ходити. Він бачить, що кістки на ногах зрослися неправильно. Відповідно, щоб щось змінити, треба було ламати кістки наново. Отак і Ніколай Костов почав ламати команді кістки, а потім поволі їх складати докупи. Він повністю змінював ігрову модель «Карпат». Чекати довелося кілька місяців. Може й добре, що цей період припав саме на матчі проти «Динамо», «Шахтаря» та «Дніпра» на виїзді. Нехай вже з тими поразками, від цього нікуди не дінешся. На одній нозі, ще й на виїзді, лідерів не обіграєш. Тому навіть попри емоційні переживання тренера на лавці, навіть попри його понурий настрій на післяматчевих прес-конференціях, він продовжував зрощувати кістки і чекати, поки «Карпати» почнуть не просто ходити, а танцювати.

Хоча, це теж було ризиковано. 7 матчів без перемог… У «Карпатах», за такі результати, попередні тренери були б вже давно звільнені. Але керівництво спокійно та терпляче чекало, а сам тренер відчував, що його кредит довіри – це не просто слова. У Луганську, після чергової поразки на виїзді, Ніколай Костов скаже, що не переживає, адже з очільниками «Карпат» було домовлено про те, що цей етап його роботи буде розглядатися виключно як підготовчий. Погодьтеся, для будь-якого тренера, в такому випадку, лавка перетворюється ну якщо не на шкіряний диван, то точно не на електричний стілець. Коли є довіра, з’являється спокій, коли є спокій, з’являється впевненість, а вона вже передається усій команді.

Зрештою, не можна все ж обійти і суддів. Ясно, що уболівальники, які до «Карпат» симпатій не мають, переконують усіх, що поганих футболістів бутси натирають, мовляв, як граєте, так вас і судять. Натомість, чи не усі львів’яни переконані у тому, що судді до «Карпат» ставляться, щонайменше, упереджено. У студії клубної телепрограми «ПроКарпати» Ігор Дедишин навіть висловив припущення, що причина тут криється в якихось міфічних старих боргах. Правда це чи ні, звичайно, ніхто і ніколи не дізнається. Взагалі, останнім часом суддівська тема у нашій країні чимось нагадує тоталітарний режим, з «воджьом» на чолі. Скажеш щось критичне у бік судді – ось і штраф у 30 тисяч гривень випишуть. Михайло Кополовець відчув це на власній шкірі. От цікаво ж як виходить. Відповідно до регламенту змагань, після матчу гравці команди у примусовому порядку повинні йти на флеш-інтерв’ю до журналістів з каналу-транслятора матчу. При цьому бажано відповідати на запитання емоційно, яскраво, так, щоб виправдати саму ідею таких включень. Але після того, як 18-ий номер «Карпат» пройшовся по тому, що КАЖДОМУ матчі «зелено-білі» мають проблеми з суддями, його оштрафували на пристойну суму. Що ж, не буде нічого дивного, якщо відтепер гравці, за спинами яких висітиме банер зі спонсорами, відповідатимуть на запитання «Так», «Ні», «Не знаю». А як інакше?

Весело також і слухати і прес-клуби від куратора суддівського корпусу. «Бо документы, граждане, трэба носить с собой». Безсмертну фразу з кінофільма «Місце зустрічі змінити не можна» можна пристосувати до реалій українського футболу. Але замість документів футболістам, під час виконання своїх службових обов’язків, тобто під час футбольних матчів, треба носити диктофон, відеокамеру та інші звукозаписувальні пристрої, які могли б переконати П’єрлуїджі Колліну в тому, що його підопічний – суддя – таки помилився. Справа в тому, що на останньому прес-клубі куратор суддівського корпусу аналізував спірні моменти, зокрема, й карпатівські.

«Там було щось сказано гравцем, арбітр нічого не вигадував. Якщо використовуються образливі слова, то за них слід платити», – каже Колліна. «Але ж таких моментів у кожній грі вистачає», – заперечили куратору журналісти. «Так, але це може залишатися безкарним, коли, наприклад, слова сказані на великій відстані і арбітр їх не розчув. Проте коли це відбувається на відстані двох метрів – карають частіше», – відрізав куратор (Угу, карають. І Срну, і Шевченка, і Калініченка – геть усіх покарали…). Журналістів, очевидно, така «відмазка» не задовольнила. «Але ж Штіліч стверджує, що всього-на-всього сказав арбітру рідною мовою: «За що?». Виходить, є слово гравця проти слова арбітра?». І ось тут треба звернути увагу на чудесну відповідь синьйора Колліни. «В цьому випадку преважає слово арбітра, інакше, його слово взагалі не мало б значення. Але якщо буде доведено протилежне, що Штіліч не лаявся, в чому особисто я дуже сумніваюся, ми приймемо необхідні міри...». На жаль, італієць не продовжив своєї думки і не розповів, як саме «Карпати» мають довести, що Штіліч, якщо й лаявся, то не в бік арбітра? Чи гравцям і справді слід носити з собою «жучки»? Ну це ж абсурд! Гіпотетично, виходить, що суддя може вилучити будь-якого гравця без жодних на те причин, після цього заявити, що він, мовляв, ляпнув щось у його бік, і крапка. Гравця дискваліфікують, суддю погладять по голові. А як в таких випадках захищатися клубам?

Після Штіліча журналісти цікавилися голом гравця «Іллічівця» Федотова у ворота «Карпат». З одного боку, цей м’яч нічого не вирішував, бо у львів’ян і так не було вже часу, щоб відігратися, а з іншого, ми говоримо про чергову помилку не на користь «зелено-білих». Ось що відповів Колліна: «Щодо гри руками, то є три критерії, про які ви вже знаєте. Рука рухається до м’яча чи навпаки? У природному становищі знаходиться рука? І третє: відстань від руки до м’яча і швидкість польоту м’яча. Отже, руки Федотова були в природному положенні?», – спитав Колліна. «Ні, в неприродному. Адже ми не ходимо з притиснутими руками», – відповіли журналісти. «Але ж якщо м’яч летить в вас, куди ж ви сховаєте руки? Не будете реагувати зовсім? Ось дивіться, Богатінов відбиває м’яча – і при цьому відстань до руки Федотова не більше метра. Руки в природному положенні, відстань маленька, м’яч йде до руки, а не навпаки. Всі фактори вказують на те, щоб гру рукою розцінити як ненавмисну. Рішення арбітра зарахувати гол в даному випадку правильне», – підсумував куратор. От тільки різниця в тому, що руки Колліни, які він демонстрував і руки Федотова знаходилися в різних позах… А говорити про руку Березовчука (епізод в штрафному «Металіста» у домашньому матчі проти «Карпат») Колліна відмовився. Мовляв, що ж мені, кожен епізод окремо розглядати?


Усі ми звикли вже до того, що стереотипи, які в нас були раніше, Колліна змінив. Хоча це в голові не вкладається, бо ж не знайшлося жодного експерта, який би погодився зі словами італійця, але справа тут в іншому, про що, на жаль, присутні в залі змовчали. Зі слів карпатівців, які спілкувалися з Віталієм Годуляном після того, як він зарахував гол, відомо, що суддя не пояснював гравцям три критерії гри руками і не рахував метри від Богатінова до Федотова. Він просто сказав: «Хлопці, я не бачив, що там рука була. І мій асистент також не бачив». Про що це говорить? Два судді не побачили, що гравець перед тим, як забити гол, допоміг собі обома руками! Не добігли вони до епіцентру епізоду! Чомусь я переконаний в тому, що Годулян, якби бачив цей епізод, не зарахував би гол. Але Колліна всіляко намагається захистити своїх підопічних, розповідаючи про правила, яких ми раніше й не чули, при цьому не звертає уваги на те, що арбітри просто «не дограли епізод до кінця». Це все нагадує державну політику, коли влада, під час громадських протестів, намагається відвернути їхню увагу якимось дрібницями.

Все ж, навіть попри, скажімо так, неоднозначне суддівство, «Карпатам» вдалося у певній мірі вибратися з незручного положення в турнірній таблиці. А допоміг їм у цьому харківський «Металіст», який приїхав до Львова, грати на непотрібний Мирону Маркевичу Кубок. Переломним моментом у всій першій половині сезону для «Карпат» стала 77-а хвилина цієї гри. На той час господарі вже поступалися і грали в меншості (вилучення Озарківа було заслужене – тут питань нема). Гол Штіліча, який видав просто фантастичний матч допоміг перевести гру в овертайм, а Кенія, який вийшов на заміну, за допомогою того ж Штіліча, приніс команді перемогу. Якщо в тому матчі «Карпати» почали ходити, то такі очікувані для львів’ян танці відчули на собі футболісти «Кривбасу» вже за кілька днів. Штіліч, Кенія, Лукас і Гладкий просто розірвали оборону гостей і не дали нагоди навіть на гол престижу. У цій грі вже всі могли побачити, якими мають бути «Карпати» Костова. Швидка гра в короткий пас і передача на вільного Штіліча. Далі вже йому вирішувати – віддавати, притримати чи бити. Набагато впевненіше почала діяти і оборона. У трьох останніх домашніх матчах року суперники («Кривбас», «Волинь» і «Ворскла») не змогли забити у Львові жодного гола. Зокрема, і за рахунок цього «Карпати» відірвалися від «Говерли» на більш комфортну відстань. З іншого боку, теперішній показник «зелено-білих» (14-е місце) – найгірший за усі роки виступів львів’ян у вищій лізі. Ще ніколи команда не опускалася так низько за осінню частину чемпіонату. Як воно буде далі?

Всі ігри "Карпат" у першій частині сезону

У другій частині ми детальніше проаналізуємо внесок кожного гравця «Карпат» у першій частині сезону.