Віце-президент "Карпат" Олег Смалійчук дав розгорнуте інтерв’ю, в якому розповів про чимало аспектів як клубного, так і власного життя. Він розповів про:

Про те, як став заробітчанином

Я закінчив енергетичний і жив у Галичі. Хоча жодного дня не працював за спеціальністю — розумів, що то не моє. І щоб потрапити на Бурштинську ДРЕС, треба було тисячу доларів хабара. Мав деякий бізнес в Україні, але відчув, що хочу жити в Європі.

Наприкінці 90-х – початку 2000-х була така мода — всі їздили на заробітки. І я сів в бус та поїхав. Починав в Чехії — на будівництві помічником майстра, "принеси-подай". Потім в Іспанії апельсини збирав, меблі фарбував на фабриці. Потім там же відкрив свою невеличку фабрику. Робив меблі – відправляли їх в Чехію та Швейцарію. 6 років не вертався сюди, ходив нелегалом по Європі — хотів легалізуватися, отримати офіційні документи. Тому треба було жити там безвиїзно. Пам’ятаю, як тільки їхав і прощався з друзями — вони мене травили. Типу ти скоро повернешся. Я відповідав: "Якщо вернусь, то тільки успішним". Зараз повернувся — не успішним тому, що працюю віце-президентом в "Карпатах", а тому, що багато вмію. Замітати, робити ремонти, фарбувати меблі, працювати за комп’ютером, мав туристичний бізнес, вмію займатися маркетингом. Можу щось людям підказати, які заблудилися в чомусь. Помагаю молодим футболістам – не хочу, щоб вони повторювали моїх помилок.

Про те, як потрапив у футбольну сферу

Мій футбольний батько — Беніто Флоро. Дуже відомий тренер, який працював в мадридському "Реалі". Виявилося, що ми сусіди, а він – не тільки тренер, а й професор. Вміє пояснити, розказати, навчити. В мене життєве правило — в людини два вуха і один язик, слухати треба вдвічі більше. Я люблю і вмію слухати. От зустрічаєш порядних людей, вони будуть раді тобі допомогти. Коли починали спілкуватися, то він казав: "Колись ти станеш великим футбольним функціонером і мільйонером". Але я противився: "Гроші — не моя головна ціль, це не те, заради чого я йду". На що він відповів: "Тому ти й досягнеш успіху".

Про проблеми адаптації наших гравців за кордоном

Футболісти їдуть молодими, дітьми. Неважливо — 18 чи 25 років. Все одно це молода людина, яка ще не зовсім усвідомлює шанс, який в нього є. Аж після 30 починаєш розуміти і цінувати життя. В Україні є зона комфорту. В нас був період, який прибив український футбол. Олігархи мірялися бюджетами, створювали неадекватні умови для гравців. Це ще з десяток років буде відчуватися. Ми, дорослі, неправильно виховували і виховуємо зараз наших молодих вихованців. Відповідальність на нас, значить, ми не так працюємо в академіях, не можемо зародити в дітях характер і бажання. Це не вина футболістів, це наша вина як футбольних керівників.

Наші футболісти перебувають в тепличних умовах і дуже швидко потрапляють в зону комфорту. Це така культура. Адже гравець ніби ще молодий, має звичайну просту сім’ю, батьки не можуть багато чого дозволити. Але отримує перший контракт — купує новий телефон, машину, квартиру, дівчата вже пишуть. Ми втрачаємо саме в переході з юнацького в дорослий футбол. Тоді ще не сформована психіка, а футболіст вже може забезпечити не тільки себе, а й своїх батьків. Відповідно, виростають крила і приходить хибна думка, що вже всього добився.

В більш фінансово розвинутих країнах, якщо дитина займається футболом, то батьки забезпечені. І можуть дати будь-яку професію. Якщо дитина займається, то думає тільки про футбол. Мати машину в 18 років може дозволити собі кожен студент — це вже не показник. Дівчата відходять на другий план. І там дуже велика конкуренція — багато академій, полів, майданчиків. Хлопець розуміє: якщо зупиниться, то через місяць на його місці буде інший. Люди сконцентровані на футболі. Є три складових — тренування, відновлення і харчування. Без чогось одного фізичний стан футболіста буде поганим. Там розвинута культура правильного харчування та відновлення. Додайте до цього характер і силу волі. "Маю гроші та машину, але ввечері поїв пасти і ліг спати в 10-й, бо завтра на тренування". Це і дає результат. Тому європейські гравці і сильніші на голову.

Про роботу на авторитет

В будь-який момент я можу до Флоро звернутися. А знайомства самі приходять. В Іспанії я спілкуюся з багатьма відомими футбольними людьми. Всі знають, що я починав шлях зі збирання апельсинів. І я горджуся цим. Я не відчуваю, що винен комусь. В Іспанії модно говорити: "Я хочу вчитися і хочу від вас щось взнати. Я десь заблудився". Я можу подзвонити до відомих людей, вони допоможуть порадою. І в цьому немає нічого такого. Спілкуємося на теми, які мені ще не зрозумілі. Люди адекватно це сприймають і завжди готові помогти. Я везучий, що є багато людей, які в будь-який момент беруть від мене слухавку.

Я 18 років тяжко працював на свою репутацію. В житті були випадки, коли запрошував відомих людей в ресторан, щоб поспілкуватися. І платив за вечерю 300-400 євро. В той час в холодильнику вдома було порожньо. Коли приходив додому, то говорив дружині: "Вибачай, завтра ми не доїмо, бо я витратив на ресторан". Слава Богу, в мене розумна дружина, яка завжди підтримувала. Завдяки сім’ї я чогось і добився. Тому зараз, маючи репутацію людини, яка не підведе, не підставить, не збреше, не кине і тримає свого слова, конвертую її в якусь фінансову складову. Наприклад, більшість іспанських клубів, коли хочуть купити українця, звертаються до мене. Дзвонять за порадою, багато з них пропонує організувати трансфер. Якось поставив себе так, що клуби хочуть зі мною працювати.

Про філософію "Карпат"

Коли я прийшов в "Карпати", то сказав, що в українському футболі війна бюджетів закінчилася і почалася війна ідей. Це не ті ідеї, коли ти залежиш від настрою інвестора як менеджер клубу і стараєшся потрапити під хороший настрій, щоб інвестор дав гроші. Треба мірятися ідеями.

Я не хочу, щоб інвестору подобалося давати чи не давати гроші. Хочу, щоб клуб сам заробляв. Треба навчитися це робити. Тому інвестор запросив мене. Він розуміє, що я так само починав з нуля. Якщо я заробив сам на себе, то зможу заробити на клуб. В клубі колись не було селекційної служби. Уявіть собі професійний клуб без селекційної служби. Зараз вона є. Не така, як би хотілося, але багато людей годинами переглядають матчі.

Якщо ми не потрапимо в єврокубки, то я готовий брати відповідальність на себе і піти з клубу. Я не тримаюся за місце і не боюся піти. Зрозумійте мене — це непроста робота, в мене серйозні цілі. Я міг би взяти орендованих гравців і вже минулого року вийти в єврокубки. Але де гарантії, що їх би не забрали влітку? Ну так, я ходив би зараз героєм у Львові, але яка перспектива, яка ціль?

Судячи з нашого бюджету, ми би мали бути українським Більбао. Якщо в клубі зарплатний фонд першої команди не перевищує 50 відсотків, а в нас він не перевищує, ми мали б 5-6 чоловік кожен рік піднімати з академії. І вони мали б досягати успіху.

В нас дуже багато в плані відсоткого співвідношення витрачається на дитячо-юнацький футбол, інфраструктуру, брендинг, маркетинг, імідж клубу. Є клуби, в яких набагато менший бюджет, але в першій команді більші зарплати. В нас навпаки. Є велика інфраструктура, досить потужна кількість персоналу, майже 600 дітей. В цьому напрямку я і працюю. Треба покращити якість виховання дітей.

Заборгованості із зарплати? Немає жодних. Гравці в штатному режимі отримали зарплату за червень. В нас отримують в 20-х числах за попередній місяць. Все стабільно. Є борги за трансферами, які відбулися давним-давно. Зараз, наприклад, треба вирішити питання з Крістобалем.

Про Друді, Бойчишина та Мораіша

Був момент, коли дует Бойчишина та Друді був оптимальним варіантом. Кризовим варіантом. Вони виконали своє завдання, але в клітці не можуть бути два леви. Тому Друді більше не працюватиме тренером, але залишиться в клубі. Зараз він здає на тренерську ліцензію. Його головна ціль — популяризувати бренд "Карпат" закордоном. Іспанія, Південна Америка, Мексика — там у нього заплановані зустрічі. Думаю, все вийде. Про наш клуб повинні знати в різних куточках світу.

Я не звільняв Бойчишина з "Карпат". Я відсторонив його від роботи з першою командою, але це не означає, що він перестав працювати на благо клубу. Олег Іванович – професіонал і сподіваюся, він продовжить і надалі приносити користь "зелено-білим". Те, що на старті сезону сталося у плані гри і результатів, це не тільки його вина – це також вина моя і всієї команди. Якщо Бойчишин прийме мою пропозицію, то отримає керівну посаду з великим об’ємом відповідальності.

Мораіш – це не спонтанне чи імпульсивне, а виважене і стратегічне рішення. Я знаю його багато років та у його досвіді чи успішності не сумніваюся. Мені відомо, з якими топовими гравцями він знаходив спільну мову, як поводиться в роздягальні. Також нам був необхідний був тренер-поліглот. Який зможе знайти спільну мову з командою.

Про перетрубацію в команді

Я буду переформатовувати команду до тих пір, поки не побачу на полі 11 левів. Байдужості до клубного герба я не пробачу. Ймовірні будь-які трансфери. Вікно ще відчинене.

Про продаж гравців у Росію

Всі знають позицію "Карпат". Ми підтримуємо українську армію й проти інших варіантів. Не можу говорити чи судити інші клуби, але в нас так. Інакше не може бути. Вболівати за збірну Росії? Можна. Але це має бути тихенько вдома, а не в публічному просторі, щоб про це дізналися всі. Продати гравця у російський клуб? Не треба змішувати. От дивіться — вони платять добрі гроші, а ми на них відкриваємо спортивний манеж, де займаються багато українських дітей. Хіба це погано? Тому так. Я продам гравця в Росію. Але треба дивитися на умови.

Читайте также: Офіційно: екс-асистент Моуріньо Мораіш очолив "Карпати"