Володимир Шаран в інтерв’ю пресслужбі "Олександрії" підсумував роботу в клубі, та проаналізував гру команди в сезоні-2020/21.

- Звичайно, важко залишати футбольний клуб, у якому безперервно пропрацював вісім років, а до того ще два. Але таке футбольне життя. Тут, в "Олександрії", були найкращі роки моєї тренерської діяльності — і ці вісім років з Сергієм Анатолійовичем Кузьменком, і ті два роки за часів Миколи Миколайовича Лавренка.

Пам'ятаю, як закінчуючи свою футбольну кар'єру в Олександрії, коли мені було 30 років, я сидів і спілкувався з Ігорем Олександровичем Матаковим. Тоді я сказав, що буду тренером "Олександрії". Так і сталося. Я вдячний, що Микола Миколайович прислухався до Матакова. Завдяки йому я згодом очолив футбольний клуб разом з Андрієм Сергійовичем Купцовим. Мені також було дуже приємно, коли вісім років тому Сергій Анатолійович знову запросив мене.

Але найголовніше в футболі – це результат. Ми бачимо, що результату немає, тому треба щось міняти. У цьому році ставка була на Кубок. Але ми програли по лотереї. Скажемо так, одинадцятиметрові – це лотерея.

Після цього матчу було дуже складно психологічно, хлопці були пригнічені. А попереду була гра з "Шахтарем". Перед нею ми зробили те, чого ніколи до того не робили – ми створили невеличкий кліп про те, як команда підіймалася, робила крок за кроком вперед, і показали хлопцям його перед грою в роздягальні. Я особисто не міг це дивитися, дуже важко було емоційно. Після того ми вийшли та зробили історичну перемогу, обігравши вперше у себе вдома "Шахтар" 2:0. Це була найкраща наша гра в цьому Чемпіонаті – з уболівальниками, з неперевершеними емоціями.

У нас було багато історичних перемог: ще в Першій лізі ми обігрували команди Прем'єр-ліги — я маю на увазі "Металург" (Донецьк) — теж по 11-метровим ударам в Кубку України; перемагали "Шахтар" на виїзді, "Динамо" в Кубку ми пройшли, "Динамо" в Чемпіонаті, коли завоювали бронзові нагороди. Єдине, що ми не виконали, — не потрапили в фінал Кубка України. Я надіюсь і вірю в те, що колись ми все одно досягнемо цього успіху. А зараз потрібен перепочинок.

Я дуже вдячний нашим хлопцям за співпрацю. У мене на базі є фотографії команди кожного року. Я дивлюся на них і розумію: колектив змінювався, але найголовніше — команда прогресувала. Десь не вистачало рівноцінних замін. Але тут ми розуміємо — це помилки нашого тренерського штабу, потрібно було підсилення, щоб ми побачили кращі результати цього року.

Я хочу, щоб в команді залишався "олександрійський дух". Ми завжди підбирали в команду Людей — щоб була чесність, відвертість. У нас ніколи не було таких, хто б, в першу чергу, бачив себе, а потім вже колектив. Олександрійці завжди брали суперників завдяки самовіддачі, наполегливості (і в роботі, і під час матчів), бійцівських якостей, — тобто завдяки "олександрійському духу".

Зараз трошки інше покоління в команді. Покоління дійсно непогане — воротар Білик, нападники Устименко, Новіков, захисники Стецьков, Бабогло, Дришлюк, Глоба. За Мельника взагалі не говорю, для мене це гравець з великим майбутнім. З такими даними він з часом має грати в команді дуже високого рівня. Я хотів би, щоб вони додавали матч за матчем. Хочеться більше від в них у плані самовіддачі, розуміння того, що український футбол — це боротьба. Я впевнений, якщо тренер буде їм довіряти, вони себе проявлять.

Я вдячний уболівальникам. Ніколи не чув, щоб вони із негативом відгукувалися про наші дії на футбольному полі. Особисто мені було приємно, коли протягом поєдинку із "Шахтарем", вже розуміючи, що ми покидаємо команду, вболівальники підтримував нас. Я йшов і в мене були сльози на очах через таку підтримку. І в Запоріжжі — я сподівався, що матч закінчиться хоча б у нічию, але ми програли — вболівальники після гри чекали нас біля автобуса, це було дуже приємно.

Ми з тренерським штабом зробили все, що могли. Надіюся, що надалі ми будемо бачити хлопців і будемо ними задоволені. Я вдячний своїм помічникам, лікарям, масажистам і клубу в цілому. Ми підняли планку: виходили в Лігу Європи, були бронзовими призерами, півфіналістами Кубку України, перемагали "Шахтар", "Динамо", "Зорю".

Важливо, щоб наступне покоління тренерів рівнялося на нас у плані роботи, зробили правильні висновки, враховуючи наші помилки, та рухалися далі, щоб ми могли радіти на трибунах і дивитися хороший футбол. Зараз мені хочеться відпочити. Місто я не покидаю. Моя донька тут навчається в колегіумі. Я буду приходити на поєдинки та переживати за нашу команду. Я сподіваюся, що успіхи будуть.