Головний тренер "Кривбаса" Юрій Вернидуб поділився своїм ставленням до журналістів.
– Чи маєте друзів серед журналістів? І чи вважаєте, що між тренером та журналістом повинні бути лише професійні стосунки?
– Тут надто тонка межа. Все залежить від того, яка ти людина і чи ти цього хочеш. Дружба – дружбою, але повинно бути так, щоб це не шкодило у професійному плані ні мені, ні вам. Використовувати дружбу з журналістом заради якоїсь вигоди я не можу – це і є та межа, яку ніколи не переходитиму.
Так, дружба між тренером і журналістом може бути. От, скажімо, спілкуюсь із вами та вашим телевізійним колегою Володимиром Звєровим. Можна вільно розмовляти не лише на професіональні теми, а й на будь-які життєві – про сім’ю, про відпочинок тощо. В перші дні мого перебування на військовій службі, Звєров телефонував мені і допоміг виставити на аукціон футболку, зібрані кошти за яку пішли на потреби моїх бойових побратимів.
– Чи траплялись випадки, коли було бажання подати до суду на когось із журналістів?
– Чесно скажу: так, було. Це сталося на самому початку моєї тренерської діяльності у луганській "Зорі". Однак не буду говорити, на кого саме хотів подати і за що. В чому була причина? Говориш одне, а потім людина висмикує із контексту певні речі – і починається непорозуміння. Тут теж є тонка межа. Але я така людина: як швидко запалююсь, так само швидко і відходжу.
– Яке питання від журналістів дратує найбільше?
– Їх є два. Перше – це коли запитують "Яка у вас зарплата?" (або ж у мене та у футболістів), а друге – це коли просять прокоментувати гру суперника. Мені незрозуміло, чому раптом я повинен її коментувати. Для мене, як тренера, головне – гра моєї команди. А дії суперника нехай оцінює його тренер. Адже мій колега вкладає частку своєї праці – і робити якісь висновки щодо цього важко. Я ж бо не знаходжусь разом із цією людиною, – сказав Вернидуб в інтерв'ю АСЖУ.
