Володимир Книш довгий час працював у структурі Дніпра. Через нього пройшло багато майбутніх збірників та зірок українського футболу: Сергій, Назаренко, Сергій Матюхін, Богдан Шершун та інші. Відомий тренер дав розгорнуте інтерв’ю "УФ".

"Я сподіваюсь, що все буде гаразд і рана Назаренка швидко заживе, як на собаці"

– Володимиру Івановичу, які були емоції в роздягальні Полісся після перемоги над Дніпром-1 у 1/8 фіналі Кубка України?

– Емоції були хороші, тільки травма Назаренка дуже вплинула на команду – всі трохи засмучені. Він не дограв 5 хвилин до кінця, дуже прикрий момент. Через це наші емоції трохи згасли. 

Дніпро-1 – дуже сильна команда. Це суперсуперник, який виглядав дуже переконливо. Я впевнений, що на чолі з Максимовим у них закінчяться негаразди і вони будуть обігравати багато команд. 

Цікаво, що в чемпіонаті Дніпро-1 нам забив на останній хвилині, а ми їм – в Кубку. Все повертається. 

– Можете розкрити характер травми Назаренка?

– Було обстеження. Діагнозу по розриву хрестів, слава Богу, немає. На сьогодні є оптимістичні прогнози. Але на Сашка чекає більш детальне обстеження. Наш шеф [Буткевич] відразу включився і підключив багато людей, щоб дізнатись характер пошкодження.

Назаренко – легкий футболіст і не справився зі своєю швидкістю. Але такі легкі гравці легше переносять травми.  Я сподіваюсь, що все буде гаразд і його рана швидко заживе, як на собаці. 

– Чи заходив Геннадій Буткевич після матчу з Дніпром-1 у роздягальню, що казав команді?

– Радий, що ми перемогли, але дуже засмучений травмою Назаренка. На шефа це дуже впливає. Він сильно переймається кожним гравцем. 

– Ви вибили одного із фаворитів Кубка, Динамо також завершило свій похід за трофеєм. Чи лунають у Поліссі думки, щоб завоювати Кубок?

– Це більше вболівальницька мрія. Для нас кожна наступна гра – найголовніша. Не можливо мріяти довгостроково, коли ми граємо на третій-четвертий день або раз на тиждень. Нам завжди хочеться перемагати.

"За всіма задатками Суханов може дорости навіть до Динамо"

– Динамо з Кубку вибила Оболонь завдяки голу вашого вихованця Сергія Суханова. Розкажіть, як ви його знайшли?

– Я тоді працював в Нафтовику з Охтирки і було дуже складно зібрати команду. У нас у складі грало п’ять молодих охтирців і вони відігравали дуже важливу роль. Суханов був одним із них. 

Він працював електриком на Укрнафті і нам його порекомендував місцевий тренер. Ми подивились на хлопця і Сеня нам сподобався. Він же займався у нормальних футбольних школах, зокрема в академіях Динамо та Княжи. Просто життя так склалося, що в той час він працював електриком, тому не треба все переводити в площину приколу. Але коли вимикалось світло в готелі чи на базі, то ми гукали Сеню, він в цьому шарив. 

– Можна сказати, що Суханов вимкнув світло Динамо)

– Так, погасив. А якщо без жартів, то в нього дуже класні задатки: суперудар, швидкість, витривалість, прийняття рішень на високому рівні. У матчі з Динамо Сеня не просто бив, а виконував. Раніше він пробивав на емоціях, а сьогодні я бачу, що він виріс. 

– Я чув, що Суханов у молодому віці був на перегляді у московському Спартаку. Це правда?

– Це було ще до Нафтовика, коли він був дитиною. Він там пробув зовсім небагато на перегляді. У нього в юному віці вже було видно задатки. Коли я його тільки побачив, то сказав, що у цього хлопця є все, щоб грати в Прем’єр-лізі. Єдина проблема – що Суханов був дуже емоційним. Емоції бігли попереду паровоза, як то кажуть. 

Але зараз він подорослішав і я можу впевнено сказати, що він ще не досяг своєї найвищої планки. 

– А де його найвища планка?

– По всім задаткам він може дорости навіть до Динамо. Але йому потрібно подолати свою емоційність і розуміти, чого від нього хоче тренер. Все залежить тільки від нього. 

– Як ви боролися з його емоційністю?

– Сеня був суперхолериком. Він робив такі незрозумілі помилки, що волосся дибом ставало. Суханов спочатку робив, а потім вже думав. Доводилось з ним багато розмовляти та направляти в потрібне русло.

Зараз у нього вже 50 на 50. От коли він почне ще раніше думати, то стане супергравцем. 

"У Антюха багато чого виходить спонтанно і саме в цьому його цінність"

– Ще один ваш зірковий вихованець – Антюх, який зараз яскраво грає у Зорі в порівнянні з Динамо. Що скажете про нього?

– Антюх дуже схожий на Суханова. Охтирка – це гусари, а Нафтовик був їхнім полком. 

– Що ви маєте на увазі?

– У охтирчан є супердані і на першому плані емоції, а вже потім розуміння того, що вони зробили. Антюх і Суханов дуже запальні, талановиті. Вік їм буде прибавляти розуму і вони будуть тільки зростати. Для 40-тисячного міста стільки обдарованих хлопців – це просто неймовірно. 

Я працював в академії Дніпра і навіть там не бачив стільки талантів. У Дніпрі через мої руки пройшли Когут, Третьяков та інші хлопці, які заграли в УПЛ, але вони були обдаровані по своєму. 

– Як думаєте, чому у Антюха не вийшло в Динамо? Луческу на зміг його розкрити чи були інші фактори?

– Йому важко грати в командах, де є свій стиль та награні комбінації. У Антюха багато чого виходить спонтанно і саме в цьому його цінність. Думаю, це і підкупило Луческу, коли він вирішив купити Антюха. Такі гравці можуть обіграти один в один і вирішити хід матчу, коли немає підстраховки. 

Антюх схожий на легіонера. Їм також не все можна донести, що ти хочеш. Луческу навіть бразильців привчав до системи, а Денису так грати важкувато. Але зараз він вже подорослішав і стає більш системним. 

"До Ветрогонова підійшла людина з ПСВ і запропонувала 50 тисяч доларів, щоб Ковальчук залишився в Нідерландах"

– Давайте перейдемо до вашого періоду у Дніпрі, але спочатку розкажіть, як ви стали тренером?

– Моєю останньою командою в ігровій кар’єрі був Верес. Тоді там зібрався класний колектив: Самардак, Паляниця, Філімонов, Яворський, Червоний. Верес міг обіграти, кого завгодно: ми перемогли Шахтар і в Кубку пройшли Динамо. Але я закінчив ігрову кар’єру рано – у 24 роки.

У мене була серйозна травма – розрив зв'язок на гомілкостопі. Я півроку відновлювався, а потім потрапив під тренування Михайла Фоменка, який очолював тоді Верес. Ми грали чотири на чотири на півполя по 10 хвилин. 

Але після травми я був до такого неготовий. Потім вилізли мої фізичні проблеми, я рік пролежав у лікарні з хворою печінкою. Після цього треба було думати, що робити далі. Слава Богу, мені допомогла одна людина.

– Хто?

– Це Ігор Леонтійович Ветрогонов – відомий дитячий тренер Дніпра. Він виховав Литовченка, Протасова, Полуніна і багатьох інших зірок. Ветрогонов взяв мене під своє крило і я йому допомагав тренувати команду, в якій грали Шершун, Матюхін, Назаренко. Три роки я працював з Ветрогоновим у дніпровському спортінтернаті. 

– Хто був найталановитішим хлопчаком того часу?

– Без сумнівів, це Дмитро Ковальчук. Він нагадував за своїм стилем гри Стоїчкова, який тоді сяяв у Барселоні. Діма підхвачував м’яч на лівій бровці і міг обіграти на швидкості трьох-чотирьох суперників та забити гол. Ковальчук – це найнереалізованіший талант, з яким я працював. За своїм потенціалом він міг грати в Барселоні, але зупинився на Дніпрі U-19.

Пам’ятаю, в 1996 році ми поїхали на турнір в Нідерланди і Ковальчук там всіх так вразив, що його хотів купити ПСВ. До Ветрогонова підійшла людина з клубу і запропонувала 50 тисяч доларів, щоб Дмитро залишився в Нідерландах. Але групу Леонтійовича спонсорував Приватбанк і він на таке не пішов. 

Згадав ще одну цікаву історію, пов’язану з поїздкою.

– Розповідайте.

– У Нідерландах ми розселяли хлопців по місцевих сім’ях. У мене непогана англійська, тому цим займався я. Декількох дітей ми поселили у вихователя навчальних класів, у якого була суперзарплатня – 4 тисячі доларів.  

Він мені каже: "Я хочу приїхати в Україну і подивитись, як ви виховуєте дітей, що вони перемагають Аякс та ПСВ". Думаю: ну й підкинув мені ти головний біль. Зустрів його у Києві, до Дніпра їхати 10 годин на потягу, а він сів і сидить. Я кажу: "Роздягайся, поспи трохи, дорога дальня". Ми вже тоді почали сміятись.

Побачивши тренування юнаків Дніпра, голландець був у шоці з того, що у Шершуна, Назаренка та Матюхіна пил на зубах. У нас же тоді не було зелених полів. А в Нідерландах у селі може бути три зелених поля крутіших, ніж на базі в Динамо. У голландця аж щелепа до низу опустилась: "Ну як в таких умовах ви навчили дітей так грати? Це не можливо!". 

А для Ветрогонова було можливо все! Він виховав три покоління зіркових футболістів: Протасов-Литовченко, Дірявка-Полунін, Полтавець-Бабич, а після них, коли допомагав я, Назаренко-Матюхін-Шершун.

"Карноза був якимось інопланетянином, Марадона в квадраті"

– Як розкрився Назаренко?

– Спочатку він практично не грав, тільки виходив на заміни. Ветрогонов постійно казав: "Ще треба почекати, він підросте". Сергій був дуже малим, його було видно тільки в залі, де обмежений простір, тоді він міг обіграти двох-трьох футболістів. У нього навіть прізвисько було – шнир, бо він крутився як вуж. 

Але на великому полі Назаренко не витягував, сильно відставав фізично. Можу із впевненістю сказати, що якби не досвід Ветрогонова, Назаренко не заграв би. 

– Як сталася його трансформація?

– Ветрогонов завжди цінував, коли у футболіста є мізки, швидкість прийняття рішень та техніка, а у Назіка з цим завжди було добре. А потім він і фізично додав. Коли Назаренко грав уже в дублі та третій команді, Ветрогонов не злазив з керівництва, щоб його взяли у першу команду, і таки досяг свого. Він розумів, що це супергравець. Назаренко повернули з Другої ліги і він одразу заграв в основі Дніпра. 

– Ви називали найкрутішим гравцем 80-81 років народження Дмитра Ковальчука, а хто був найкращим за весь час вашої роботи?

– Самим крутим хлопчаком, якого я бачив в дитинстві був Артур Карноза. Він був якимось інопланетянином, Марадона в квадраті. У нього був чудовий наставник, Володимир Іванович Кузнєцов. Він казав: "У цьому випадку краще не заважати, тому що можна загнати футболіста в рамки і він втратить свою магію". У нього розуміння футболу було навіть вищим, чим у нас, тренерів. Бог поцілував людину в чоло. 

– Чому тоді він не став зіркою?

– Дуже велику роль у формуванні футболіста відіграє перехід з дитячого до дорослого футболу. Назаренку цей перехід вдався одразу, він практично не грав у дублях, а інші хлопці там затримались. В дитинстві Карноза був топ-зіркою, але в дорослому футболі є жорсткий супротив і треба постійно доводити. У Назаренка такий хист був, а Карноза більше розраховував на свій талант, а одного таланту замало.

"Варцабу хотів вкрасти Спартак. Йому пропонували дуже хороші підйомні і зарплату в тисячу доларів, і це – дитині в 16 років, але я вмовив Стеценка його не відпускати"

– Чим вам запам’яталися Матюхін і Шершун?

– Матюхін був міцним і стержневим хлопцем. Він у мене асоціювався з німцем, такий собі Ганс, завжди вишколений, правильний. Шершун був молодшим, але тренувався в старшій групі, так само як потім Третьяков і Когут, які 96-го року, а займались з 95-м. Вони тягнули і були лідерами команди. Якщо юнаки переважають свій рік, то їх треба переводити вище, щоб був супротив.

– Як стався перехід Шершуна до ЦСКА, з яким він завоював Кубок УЄФА?

– За ним дуже довго полювали, приїжджали люди із Москви. У нього схожа історія з Варцабою, але з іншим кінцем. Варцабу у той час хотів вкрасти Спартак. Йому пропонували дуже хороші підйомні і зарплату в тисячу доларів, і це – дитині в 16 років, але я вмовив Стеценко його не відпускати, а зберегти хлопця, Ігор тоді був дуже перспективним воротарем.

"Батько Когута все переживав: "Чому Ігор такий малий? Може, йому моркву давати їсти, щоб він ріс"

– Розкажіть щось цікаве про Когута.

– Когут у мене грав нападником, як і зараз у Максимова. Це вже потім його перекваліфікували у хава. У нього чуйка була неймовірна, він за старших по три голи в матчі на різний смак забивав: через себе, головою, в падінні. Але Ігор був дуже малим, а батько в нього – борець, здоровий такий. Він все переживав: "Чому, Ігор такий малий? Може йому моркву давати їсти, щоб він ріс". Я кажу: "Постривай, виросте. Головне, що в нього є чуйка та швидкість прийняття рішень".  

У підсумку так і сталося, Когут виріс та став на голову вищим за мене, хоча я 184 см. Раніше у нього прізвисько було "Лаудруп": малий, юркий, швидкий, технічний, вмів працювати корпусом. А зараз, коли він виріс, то став більш тягучим. 

Дніпру-1 треба використовувати Когута на позиції нападника, він буде забивати в кожній грі. Навички, які він здобув у дитинстві, нікуди не ділись. Він точно не хав, йому треба повернутись у своє русло. З Когута постійно намагались зробити півзахисника, як із Гусіна. За антропометрією та бійцівськими якостями вони схожі. Але Когут ‒ нападник! 

– Як думаєте, якщо Когут буде грати на позиції нападника, зможе замінити Довбика в Дніпрі-1?

– Гарантую, що зможе! Його потрібно тільки трохи направити, як того ж Будківського. Я з Пилипом постійно розмовляю, підказую йому, і він знову почав забивати. Когуту потрібно прибрати емоції і він зрозуміє, що треба боротись за окрему точку на полі у штрафному майданчику, щоб заплутати суперника та забивати. Всі дані для цього у нього є.

"Антон Кравченко був "безбашеним", міг з третього поверху на туалетний папір рибу ловити"

– Хто у вас був найпроблемнішим вихованцем, який порушував режим?

– Мене Бог милував, режим ніхто не порушував. От Антон Кравченко міг почудити. Він виділявся своїми габаритами і вчинками. Був "безбашеним", міг з третього поверху на туалетний папір рибу ловити. Але його приколи були не злі, все по доброму. 

Пам’ятаю, на батьківських зборах спецкласу одна вчителька каже: "Антон знову начудив", інша теж жаліється на Кравченка. Мати його вже червона сидить, голову опустила. Тут заходить вчителька інформатики, ми вже знову приготувались слухати про витівки Кравченка, а вона каже: "Антон – красень. Швидше за всіх виконав завдання і допомагає іншим учням". Після цього мати Кравченка нарешті розцвіла. 

– А Коноплянка у вас грав?

– Ні. Його купили при мені в дубль. Коноплянка – протеже Петра Васильовича Кутузова. Він його побачив на турнірі в Запоріжжі і довів Стеценку, що хлопця треба купляти, а той уламав Коломойського. За Коноплянку віддали нормальні гроші. 

Не знаю конкретну суму, але думаю, більше ніж у свій час ПСВ пропонував за Ковальчука, тобто 50 тисяч доларів. Коноплянку тренував у Кропивницькому Юрій Кевлич, і він за свого вихованця витягнув з Дніпра все, що міг. В той час стільки за молодих гравців не платили. 

– Супрягу в академії Дніпра застали?

– Хіба тільки застав. Я його з поїзда знімав! Його вже у юному віці хотіли вивезти в Динамо, а я уламав батька, щоб хлопець залишився в Дніпрі. Він уже реально був в поїзді на Київ, але мені вдалося їх умовити залишитись. Мабуть, у Влада вже тоді була написана його доля – Динамо. Супряга завжди виділявся.

– Що зараз коїться с Супрягою, що він не може ніяк повернутись на свій попередній високий рівень?

– Проблема чисто в психології. От Сергій Назаренко взагалі не грав до 17 років, а потім взяв, та як заграв! Такі хлопці привиті. А Супряга, як і Ковальчук та Карноза, весь час був зіркою, а в дорослому футболі треба виживати. Якщо з дитинства все вдається, то втрачається мотивація працювати та поліпшуватись. Одного таланту дуже замало. 

"У Гратакоса був найулюбленіший гравець, він його ледве на руках не носив, не відходив від нього. Луньов для нього був Мессі"

– В академії Дніпра ви встигли попрацювати з іспанцями на чолі з Жорді Гратакосом. Чим вам запам’ятався цей період?

– Гратакос був нормальним менеджером, але як тренер – повний профан. Він ніколи не працював тренером, навіть дитячим, і це було видно. Але Жорді взяв собі у помічники хороших фахівців, наприклад Берту, який потім працював у штабі Лаудрупа.

Сам же Гратакос – це чистий піарщик. У футбольних нюансах він розбирався досить слабко. 

– Наведіть приклад.

– Одного разу з групою молодих футболістів ми поїхали на турнір в Молдову. Перед грою з Шерифом Гратакос дає вправи 1 в 1, 2 в 2, не витримує терміни. Завтра матч, а хлопці просто без сил. Він не вмів підводити команду до гри. 

Хлопці з Дніпра взимку тренувались в манежі, а іспанці звикли, що в них весь час літо, і не розуміли, що в 13-річних юнаків може бути авітаміноз. У цей час треба дуже акуратно давати навантаження. Щоб ви розуміли, у мене захворіло 25 з 26-ти футболістів. Іспанці вбили їх імунітет. 

– У Гратакоса були свої улюбленці в академії Дніпра?

– Найулюбленішим його гравцем був Луньов, Гратакос його ледве на руках не носив, не відходив від нього. Луньов для нього був Мессі. Я не сперечаюсь, що Максим дуже талановитий хлопець, але не можна виділяти улюбленців, інші ж гравці все бачать. Цей момент також показує, що Гратакос не розбирався у футбольних нюансах, а нам його привезли з Барселони з флешкою, як класного фахівця. А по факту він не дотягував до багатьох українських дитячих тренерів.

Під Гратакоса Дніпро виділив шалені гроші та умови. Таким чином ми змогли перетягнути в нашу команду Кочергіна та інших хлопців, хто нам подобався. 

У той час я тренував найкрутіший 98-й рік, але Гратакос його у мене забрав, як і 95-й раніше забрав бразилець. З 98-го року я взагалі реактивний літак зробив, дивишся – Барселона. Іспанці кажуть: "Дякуємо, але далі ми будемо тренувати команду. Ми з ними самі справимось".

Мені віддали глухонімий 96-й рік. Кажуть: "Ти ж хотів дорослих тренувати. Ось тобі під випуск". А там зовсім не було, з ким грати. Вони відповідають: "У тебе є повний карт-бланш. Ось гроші, вибирай, кого хочеш в Україні". 

– І кого ви вибрали?

– Я знайшов Кочергіна, Палюха та інших футболістів. Зліпив із них команду і вони вийшли у фінал. Потім я зрозумів, що кожного року потрібно буде збирати нову команду, плюс мені не сподобалось, що іспанці намагаються щось нав’язувати, хоча знань у них не більше, чим у наших тренерів, тому у 2012 році вирішив піти на свої хліба і залишив Дніпро. 

Хоча мене все влаштовувало в академії, коли там працювали: Кутузов, Гривцов, Геращенко, Кузнєцов. Але фінансові умови давали лише під іспанців і бразильців. У той час мій вихованець Анатолій Минзу, який вже був агентом, допоміг мені працевлаштуватись у Вищій лізі Молдови. Я очолив Академію УТМ.

– Чим вам запам’ятався період роботи у Молдові?

– Академія УТМ два роки поспіль стояла на виліт, а при мені, після першого кола ми йшли на третьому місці і обігравали, кого завгодно. Але були і свої нюанси.

– Цікаво.

– Мабуть, гравцям потрібно було якось заробляти перед відпусткою і в команді почали відбуватись дивні речі. В першому таймі ми програємо 0:3, я розумію, що відбувається щось не те. Двох футболістів замінив уже на 10-й хвилині. Коли я бачив таке кіно, то відкривав пляшку з водою і жбурляв у центральних захисників, щоб хоч якось мотивувати. 

Але вище голови стрибнути не міг: якщо без мене прийнято рішення, то що я можу зробити? Я завжди був противником договірних матчів і ні разу на таке не йшов, та мені й не пропонували, бо знали мою позицію. Але то вже інша історія.

"Коли Рамос побачив, що поле на "Дніпро Арені" пливе після дощу, і в іспанський футбол там неможливо грати, то сказав: "Значить, будемо бігати, хлопці"

– Повертаємось до Дніпра. Коли ви працювали в академії, то першу команду очолював Хуанде Рамос. Чи дивився він на гравців академії, спілкувався з вами?

– Молодь він взагалі не переглядав. Але я тоді навчався на тренерську ліцензію Pro і Стеценко мені допоміг тиждень постажуватися у Рамоса. Я почерпнув у нього багато корисного. Але молоддю він не переймався, йому поставили іншу задачу – за чотири роки стани чемпіонами. Він би й став, якби допрацював і зберігся Дніпро.

Рамос – дуже професійний фахівець. Я дивився, які він дає навантаження та терміни. Щось було схоже на нашу роботу, щось – ні. 

– Що вас найбільше здивувало?

– Приїхали хлопці зі збірної, він їх не чіпав, вони відновлювалися. А групі, яка не грала, він давав тримання м’яча на виживання з переходом у пресинг. Для нас це було в новинку. Це робилось за два дні до гри.

Коли Рамос тільки-но приїхав в Дніпро, він думав, що всіх здивує і зліпить тут Барселону. Але коли він побачив, що поле на "Дніпро Арені" пливе після дощу, і в іспанський футбол там неможливо грати, то сказав: "Значить, будемо бігати, хлопці". Розумна людина! 

Повірте, Дніпро бігав дуже багато. Більше навантажень я бачив тільки у Фоменка у Вересі. На моїх очах Дніпро тоді обіграв Карпати, 4:0, просто загнали львівський клуб.

– Не знаєте, яка зарплатня була у Гратакоса?

– Не знаю, але думаю, що 20 тисяч доларів в місяць він отримував. 

– А скільки платили вам, для порівняння?

– Нам платили тисячу доларів. І то, нам підняли зарплату тільки завдяки В’ячеславу Фрідману, який був помічником Коломойського. Він пішов до Ігоря Валерійовича і сказав, що не можна так мало платити дитячим тренерам. Той його послухав. Більше нам не піднімали зарплату. 

"Я став у ворота, а Гриша бив пенальті. На воротах не було сітки, тому Коломойський стояв позаду та подавав нам на м’ячі"

– А з Коломойським ви знайомі, він приходив подивитися на молодь?

– Я з ним перетинався, тому що тренував його сина.

– Це вже цікаво. Розповідайте.

– Гриші (син Коломойського) виповнилось п’ять років і мені зателефонували Стеценко з Васильєвим, який був директором футбольної школи, та кажуть: "Потрібно щось робити з Гришею, він хоче грати у футбол". Ну давайте спробуємо.

Привозять Гришу на стадіон "Металург", який був на місці "Дніпро Арени". Папа спускається з Гришою сходами, на стадіон заїхали п’ять "кубіків" з охороною, стали по позиціях. Кутузов в шоці: "Що робити?! Хлопцю всього п’ять років, у нас і групи такої нема. Давай тести приймемо чи шо". Я кажу: "А якщо він не здасть, то що тоді, не будемо приймати?" (сміється).

Коротше, я став на ворота, а Гриша бив пенальті. На воротах не було сітки, тому Ігор Валерійович [Коломойський] стояв позаду та подавав нам на м’ячі. 

До речі, саме завдяки Гриші у футбол заграли Прокопчук та син Михайленка, який зараз в США, у нього також були хороші перспективи. Вони всі були 95-го року народження, тому для Гриші створили окрему групу – п’яти-шести-рочків. Але потім у 2005 році трапилась помаранчева революція і Гришу вивезли за кордон. Після цього я його вже не бачив. 

– Гриша Коломойський був здібним футболістом, міг вирости у професіонала?

– Скажу так: розум він проявляв уже тоді. На перше тренування його привели у баскетбольних кросівках. Його привозив вихователь разом із солідною охороною. Цей чоловік завжди мовчки сидів в куті залу. Я йому кажу: "Хлопцю потрібні футбольні кросівки". 

На наступне заняття Гриша приходить весь в офіційному екіпіруванні Челсі: "Тренер, нормально?". Я кажу: "Гриша, ти супер!" (сміється). 

– Гриша тренувався на рівні зі всіма чи ви давали йому поблажки? 

– Ніяких поблажок ніколи не було. Ігорю Валерійовичу це б не сподобалось. Наскільки я знаю, Гришу виховували в їжакових рукавицях. Батько йому ставив такі умови, щоб він усього досягав сам. 

"Уявляєте, наскільки крутий Буткевич? Як німецький боїнг!"

– Ви вже згадували генерального директора Дніпра Андрія Стеценка. Яким він був?

– Він дуже добре відносився до талановитих футболістів та фахівців. Якщо він бачив, що хтось не дотягує до рівня, то міг встановити бар’єр у спілкуванні. У мене з ним проблем ніколи не було, до мене Стеценко гарно відносився, інколи навіть просив поради, були й суперечки.

Грав у мене Чеботарьов 91-го року. Я кажу Стеценку, що цей хлопець може заграти на високому рівні, а він відповідає: "Ні, не заграє". У підсумку вийшло, що Стеценко був правий. Він досить добре розбирався у футболі. Нічого поганого про Стеценка я сказати не можу.

– Іспанців в академію Стеценко привіз?

– Ні, ви що. Це вже пішов новий вектор розвитку. Їх, напевно, Русол привіз.

– На Коломойського хтось мав вплив?

– Ніхто! Хто на таку людину може впливати? Стеценко, Фрідман, Русол могли тільки щось порадити, але впливу на нього не мали. 

– Маркевич каже, що Коломойський вбив Дніпро. Згодні з такою думкою?

– Коломойський і підібрав Дніпро. Можна процитувати "Тараса Бульбу": "Я тебе породив, я тебе і вб’ю". Двояке рішення і мені важко судити, бо я не знаю подробиць. Це Коломойський, у нього всюди суперечливі рішення. 

– Можете порівняти Коломойського з Буткевичем?

– З Коломойським я тільки вітався і нічого не обговорював. З Буткевичем я також багато не спілкувався, але йому однієї розмови було достатньо, щоб зрозуміти, що знаходжусь на своєму місці. В тренерську роботу він не влізає і нічого не підказує. 

Геннадій Владиславович – розумна людина, часу в нього також не багато. Можу сказати, що він фанатично любить Полісся та футбол. Він знає кожного футболіста, навіть, молодь, та кожного співробітника. 

Буткевич завжди хоче все покращити. Я прийшов у Полісся півтора роки тому – на базі було одне поле. На моїх очах змінилось все! Їхали на збори в Туреччину, на базі був котлован, приїжджаємо назад – стоїть готель! Було одне поле, дивлюся з балкону – вже три! Пройде місяць – буде шість. 

Геннадій Владиславович – людина слова. Якщо сказав, що буде збудовано через три дні, значить, так і буде. Уявляєте, наскільки він крутий? Як німецький боїнг!