Після поєдинку в Кривому Розі наставник «Говерли» натякнув про відставку, а віце-президент клубу Олександр Шуфрич її заперечив…

«Я НЕ ЗАДОВОЛЕНИЙ СВОЄЮ РОБОТОЮ»

— Олександре Володимировичу, ні для кого не сек­рет, що ви доволі емоційна людина. Але якщо ваші слова про відставку («Не знаю, можливо, мене вже сьогодні відправлять у відставку. Правда, є один момент… Не хочу багато розповідати, але я вже практично у відставці») Олександр Шуфрич зміг пояснити саме емоціями, то слова про «певні проб­леми», що порівнювалися з криворізькими, залишилися без коментарів…

— Знаєте, якби я хотів детальніше заглибитися в це запитання й прокоментувати ці проблеми, то давно вже зробив би це. Скажу так: якщо команда перебуває на п’ятнадцятому місці, то проблеми в неї є апріорі. Інша річ, що в кого їх нині немає… Тим не менше, якщо хтось вважає, що у всьому винен безпосередньо тренер, хм… нехай далі так думає.

— Хоч ви й говорили про відставку відразу після матчу, та все ж, що підштовхнуло вас до цього (адже проблема ж не лише в емоціях): проб­леми в клубі, гра команди, результати, щось інше?

— Про «щось інше» говорити не буду. Не хочу. Головна причина — результати команди. Вони мене, як тренера, не влаш­товують. Та й хочеться, щоби футболісти діяли на полі дещо інакше. Але мої слова — то емоції, що вийшли назовні не сьогодні й не вчора. Рано чи пізно, мав настати день, коли я, зреш­тою, сів би за стіл переговорів із керівництвом клубу.

— Олександр Шуфрич заявив, що ви, згідно контракту, працюватимете в Ужгороді до літа 2014-го. Контракт контрактом, але бажання таке у вас є?

— (Усміхається). Хочу залишитися або піти, чи хтось інший хоче, щоб я пішов, про це не говоритиму, адже в клубі є домовленість такі речі не виносити з власної хати. З іншого боку, думаєте, такої розмови з керівниками не матиме, до прикладу, наставник «Зорі»? Інша річ, що в мене предметна розмова з керівниками найімовірніше відбудеться ще до матчу з «Волинню» (наш діалог відбувся у середу по обіді. — А. В.).

— Чи правильно розумію, що ви ставитимете питання про своє прощання з клубом?

— (Усміхається). Бачу, поки я не скажу все, як є, ви не припините свої журналістські провокації. Головна причина зустрічі з керівницт­вом — я маю великі претензії до себе як тренера й незадоволений своєю роботою. З одного боку, мій тренерський штаб виконав величезний обсяг роботи в Ужгороді. З іншого, оскільки команда перебуває в зоні вильоту, обсяг все одно був недостатній, треба було зробити більше.

«САМІ ВИННІ, ЩО ОПИНИЛИСЯ ТАМ, ДЕ Є»

— Після поразки від «Кривбасу» ви назвали турнірну ситуацію команди майже безнадійною. Віце-президент натомість випромінює знач­но більший позитив, а який настрій у футболістів? Чи вис­тачає їм мотивації боротися до кінця?

— Мені приємно, що футбольні люди, вболівальники, зважаючи на останній програш, активно заговорили про перепади в нашій грі. Але коли говорити про матч у Кривому Розі, то оцінюю його так: мої підопічні поступилися індивідуально сильним гравцям, як ось Олексієві Антонову, який двічі забив нам більярдними ударами, чи Младену Бартуловичу. Командно ж «Говерла» не поступалася ні в чому, зокрема у старанні. Тому, сподіваюся, мотивації футболістам вистачатиме й надалі, адже потрібно, зрештою, грати не лише за гроші, а й власну честь.

— Важливий момент: го­лов­на мотивація футболістів — місце в клубі саме прем’єр-ліги. Але при цьому шестеро гравців «Говерли» виступають у клубі на правах оренди, п’ятеро з яких (Макаренко, Петров, Міщенко, Лисенко, Чурко) є дуже важливими для команди. Вони імовірний виліт «Говерли» сприймають, як трагедію, адже в такому випадку повернуться в клуби, м’яко кажучи, з кращим добробутом і стабільністю?

— Розумію, про що ви говорите, проте мені доволі складно говорити про когось. Легше — про себе. Чи буде виліт «Говерли» трагедією для мене? Не зовсім так, але великим розчаруванням у житті — точно. Ужгород — це вже частина мого життя та фантастичний обсяг роботи як мій, так і футболістів. Тому найбільше буде шкода витраченого часу, якщо все ж не зуміємо залишитися в еліті. А якщо говорити про орендованих гравців, то, мабуть, ті виконавці, які пройшли шлях із першої до прем’єр-ліги, переживають більше. Але якщо говорити про причини такого нашого становища в чемпіонаті, то мій висновок усе ж такий: ми самі винні в тому, що опинилися там, де ми є. Зокрема, через невирішені клубні негаразди, передусім восени, хоча ці проблеми є й нині. Якби тоді виграли в кількох домашніх матчах (а ми повинні були це зробити), то нині були б вище зони вильоту.

— Чи матимуть футболісти підвищену фінансову моти­вацію перед матчем із «Волинню»? Чи моє запитання — як сіль на рану?

— (Сміється). Вважаю, мотивація має бути внутрішньою, тому назвав би цей аспект стимуляцією футболістів. А чи буде вона (усміхається)… Зателефонуйте гравцям і спитайте, яке вони стимулювання мали перед останніми матчами, кожен з яких був для нас вирішальним. Вони вам краще розкажуть!

— В останніх семи поєдинках команда здобула десять очок, тричі перемігши й здобувши майже половину всіх своїх залікових пунктів. На ваш погляд, в якій грі «Говерла» показала свій максимум, якщо таки показала?

— Це був матч, який не увійшов до числа переможних. Вважаю, за якістю найсильніший наш поєдинок — домашній, проти «Дніпра». Проте якість гри не завжди збігається з результатом (нагадаємо, «Говерла» поступилася з рахунком 0:1. — А. В.). Інша річ — незарахований м’яч у ворота дніпропетровців.

— Цитую вас: «Реалії нашого футболу такі, що наша ситуація майже безвихідна». Ви мали на увазі, що «Волинь» і «Карпати» більше комусь потрібні в прем’єр-лізі, ніж «Говерла»?

— Із 45 мільйонів українців, мабуть, хіба діти не знайомі з реаліями нашого життя й футболу в тому числі. Але попросив би не шукати підтексту в моїх словах. Давайте мислити суто математично: нам у двох зустрічах потрібні лише дві перемоги. «Карпатам» і «Волині» потрібно здобути всього по одному очку (лучанам — в очному з нами матчі), тому саме проста арифметика робить наші шанси вижити дуже низькими. А чи хтось комусь віддасть на фініші рятівні очки? Скажу так: саме нам досі ніхто їх жодного разу не віддав і точно не подарує. Згадайте, як у нас їх відбирали: у матчі з «Дніпром», у Маріуполі, в решті гучних і всім пам’ятних матчів. Але я не скаржусь ні на що. Повторюся: винні ми передусім самі.