Головний тренер збірної України Олександр Петраков розповів Przegląd Sportowy, чому він вирішив залишитися в Києві під час активних воєнних дій.

– Коли росіяни бомбардували Київ, ви не покинули столицю. Ви не боялися?

– Діти просили мене, щоб я виїхав, але відчував, що це було б неправильно. Я – корінний киянин. Думав, якщо не піду воювати, то хоча б допоможу в якийсь інший спосіб. Хотів записатись в тероборону, але там треба підписувати контракт. Мені 64 роки, але якщо річ йде про армію, то я нічого не вмію, в мене не було спеціального навчання. Не взяли мене.

– Що ви робили весь цей час?

– Сидів вдома та нікуди не виходив. Дружина дуже боялася та кожного дня впродовж місяця йшла в укриття о восьмій годині вечора та ночувала там. Я не боявся, не знаю чому.

– Як виглядало ваше життя? Вистачало води, їжі?

– В нас працювали магазини. В Києві все було в порядку.

– Були бомбардування близько вашого дому?

– Так, ракета впала недалеко від нього. За себе не боявся, лише за дітей. Вони виїхали на Захід України. Чому я мав тікати з міста через цих покидьків? Я не з таких. Допомагав робити барикади.

– Чи очікували ви, що дійде до війни?

– З 9 по 20 лютого я був в Туреччині, куди поїхав дивитись на кандидатів до збірної. Там також були російські команди, до мене не раз підходили їхні футболісти. Знайомий з Ростова повідомив, що 23 лютого почнеться вторгнення. Попереджав, що за 20-30 кілометрів від кордону стоять російські танки. Але я не очікував, що до цього дійде.

Про знищення футбольних стадіонів в Україні внаслідок атак рф

– Разом з росіянами ми жили в СРСР і я ніколи не припускав, що вони здатні до того, що зараз роблять. Минулого тижня ми разом з президентом УАФ Андрієм Павелко відвідали Бучу, Ірпінь, Бородянку та Гостомель. Я всі ці місцевості під Києвом добре знаю. Я їздив туди з молодіжними командами, знав всі стадіони на околицях. Поїхав побачити, що вони там зробили. Це потвори, звірі, не можу назвати їх нормальними, цивілізованими людьми. Не знаю, як їх ще описати. Середньовічні варвари, які нищили цивілізований світ.

– Чи підтримували ви після початку війни зв’язок з росіянами?

– Я мав там дуже багато знайомих, але для мене вони тепер назавжди померли. Я їх вже не знаю. Ні мій син їх не знає, ні мій внук їх не буде знати. Я їх тепер просто ненавиджу.

– Це відноситься до всіх росіян? Футболісти та тренери також?

– Всіх, абсолютно всіх. Вони вбивають наших жінок та дітей, ось чому я їх ненавиджу. Російський футбол ще легко відкараскався, їх потрібно було одразу на п’ять років дискваліфікувати. Вони все підтримують.

Люди через них стали інвалідами, втратили житло, діти померли. Загарбники знищили все. За це росіяни повинні відповідати. Я категорично проти того, щоб їх відсторонили лише на один рік. Усі вони повинні відчувати те, що відчуваємо ми.

Про підготовку до матчів відбору на чемпіонат світу

– У вас є місяць на те, щоб попрацювати з командою. Сьогодні це унікальний випадок, коли у тренера збірної є стільки часу для тренувань. Чи допоможе це перед зустріччю з Шотландією?

– Ніщо не замінить матчів чемпіонату. Спаринги – це не те саме. Я – перший тренер, який готує збірну в умовах війни. Може цей випадок буде прикладом для інших країн, які, не дай Боже, зустрінуться з такою ж проблемою. Це величезний стрес для футболістів. Війна ж зачепила їхні родини. Перших два місяці вони думали не про футбол, не могли навіть його дивитись. Весь час слухали новини.

– В такій ситуації їм буде важко сконцентруватися на грі.

– Звісно. Розуміємо, наскільки гравцям важко, – сказав Петраков.