17 травня Андрій Шевченко, легендарний футболіст і тренер, прибув із Лондона до Києва, а вже наступного дня зустрівся з президентом Володимиром Зеленським та сповістив, що він став амбасадором платформи UNITED24. Це державна ініціатива, за допомогою якої влада планує збільшити світові благодійні пожертви на підтримку України, проти якої розпочала повномасштабну війну Росія.

За тиждень UNITED24 зібрала $26 млн. Але лише для відновлення інфраструктури країни потрібно майже $100 млрд. Тому Банкова вирішила залучити до справи всесвітньо відомих українців, першим з яких і став Шевченко.

Андрій Шевченко розповів про власне абмасадорство, війну, дітей, евакуацію мами і сестри та тих людей, хто вже довірив йому гроші.

— Ви стали першим амбасадором ініціативи UNITED24. Чому вона виникла і як буде працювати?

— Це ініціатива президента і для мене велика честь бути сьогодні її першим амбасадором. Я думаю, що головна ціль цієї платформи — з'єднати усі фонди, які сьогодні збираються в основному за кордоном, і направити їх у правильне русло. Щоб кошти надходили безпосередньо і точно в український проект.

— Тобто вже існуючі фонди досить хаотично працюють і немає єдиного місця, де б ці кошти можна було зібрати?

— Це нормальна структура. Але те, що сьогодні створив президент — це платформа, яка допоможе з'єднати фонди, які є - не всі, але ті, що можна буде зробити — і направити їх у правильне русло. Сьогодні це три напрямки: оборонка, медицина і інфраструктура. У кожного з них є проекти і кожен донор, компанія, фонди якісь, чи приватні особи можуть вирішити, куди вони хочуть направляти [кошти].

— Хто вас запросив долучитись до ініціативи?

— Це була ініціатива президента.

— Він особисто?

— Так. Навіть не роздумував [чи погоджуватись]. Мені зателефонували з Офісу президента — розмова тривала рівно одну секунду.

Читайте также: Андрей Шевченко: "Президент Украины в приподнятом настроении, с хорошей энергией - приятно с ним общаться"

— Хто із ваших зіркових знайомих завдяки вже перерахував кошти Україні?

— Дуже багато людей. Кожен із них робив це чи приватно, чи організовано. Наші українські спортсмени-футболісти: [Андрій] Ярмоленко, [Олександр] Зінченко, Сергій Ребров, [Руслан] Малиновський. Дуже багато зробив [польський форвард] Роберт Левандовський, [колишній півзахисник збірної Англії] Девід Бекхем, клуб Мілан [у якому колись грав сам Шевченко], УЄФА, ФІФА. Кожен із них допомагає сьогодні.

— Є хтось, до кого ви особисто звертались по допомогу?

— Я завжди говорив, що потрібно бути небайдужим і грати свою роль для України. Це була моя основна теза. І я думаю, що людина повинна відчувати: сьогодні правда — за Україною. Тому багато людей повинні пройти через це і просити, щоб нам допомагали. Так, я звертався до народу Італії, до Великобританії, до всіх, з ким у мене були зустрічі. Ми робили фандрейзинг в Америці. Все це допомагало і працювало.

— Давайте згадаємо 24 лютого. Ви прокидаєтесь зранку: війна почалась. Якими були ваші відчуття?

— Мене розбудила дзвінком мама і у сльозах сказала, що почалась війна. Для мене це був великий шок, після якого я довгий час не міг прийти до себе. Але потрібно було якось реагувати. Буквально через кілька днів я зрозумів свою місію, як можу допомогти Україні: ходити на всі можливі канали, програми, зустрічатися з людьми, виходити на протести, озвучувати ту ситуацію, що була насправді, — що була розгорнута повномасштаба війна проти моєї країни, що знищували міста, людей, дітей. Моя позиція перш за все була в тому, щоб говорити про це і збирати фонди.

— За ці майже три місяці війни, що вас найбільше вразило у діях росіян?

— Жорстокість. Те, що сьогодні робить Росія — це геноцид проти українського народу.

Читайте также: Андрей Шевченко: "Ни один российский спортсмен не должен участвовать ни в одном соревновании"

— Як це вплинуло на ваше ставлення до росіян? Порвали із кимось стосунки?

— Є ті, хто не підтримує війну і виступають проти неї. Інших я не знаю і не спілкуюсь.

— Ви говорите про війну зі своїми дітьми? Як вони це сприймають?

— Так, мої старші діти [у Шевченка — чотири сини: 2004-го, 2006-го, 2012-го та 2014-го років народження] прекрасно розуміють, і з перших днів я розповідав їм правду. Вони сприймають так само, як і батьки, як я, і всі, що це — геноцид українського народу.

— Де зараз ваша родина знаходиться?

— Моя дружина [американська модель Крістен Пазік] і діти у Лондоні. Моя мама і сестра зараз знаходяться в Італії. На 23 день війни мама виїхала із сестрою до Італії.

— Вони спочатку не хотіли виїжджати?

— Мама і сестра не хотіли їхати [з Києва]. Мамі стало набагато гірше, тому що це дуже великі нерви, коли все вибухає, і ти все це бачиш, відчуваєш. Мамі стало гірше і буквально за три години ми прийняли рішення: сестра сіла в машину, взяла дві собаки, посадила маму і проїхала 16 годин до угорського кордону. Вони зупинились там і побули ще чотири дні, а потім виїхали на територію Угорщини і потрапили в Італію.

— Зараз багато спортсменів і тренерів пішли служити у військо. На ваш погляд, що під час війни мають робити спортсмени?

— Я притримуюсь того, що якщо у людини є військова приналежність — тобто пройшла курси і була призвана — вона повинна воювати. Якщо немає [військової приналежності] у спортсменів, наприклад, зі збірної України, які виїхали, — наших тенісистів, наших атлетів, — то вони повинні робити все для того, щоб країна жила і намагатись досягати результати навіть в такий час, коли неможливо тренуватись. Ми повинні все зробити, щоб наша країна розвивалась, показувала, що ми сильні духом, і спортсмени якраз це будуть робити.

— Який із моментів війни вас найбільше вразив? Можливо, новина, відео, чи якась ситуація, про яку ви почули?

— Неможливо було повірити у початок війни. І коли звільнили Бучу, Гостомель — для мене було переломним моментом те, що там відбулося. Взагалі розуміння цієї жорстокості і геноциду, який Росія робить в Україні.

— Як у світовому футболі тепер ставляться до України і українців? Як ви це відчуваєте?

— Я відчуваю підтримку світового футболу. Я не беру всіх, я не знаю. Але більшість тих, з ким я спілкуюсь — ті команди, ліги — підтримують [Україну], засуджують війну, вони всі виступають проти війни.

— Як це ставлення відобразилось на російських спортсменах?

— У футбольному плані їм зробили "банер" всюди: їх забрали з Чемпіонату світу, закрили доступ до участі у всіх клубних турнірах. Це максимум, що сьогодні можуть зробити у світовій та європейській асоціаціях.

— Коли їх можна буде повертати? І чи потрібно це робити?

— Як мінімум поки є війна в Україні - це взагалі не повинно навіть розглядатись. Це моя думка.

— Ви збираєтесь повертатись в український футбол? І якщо так, то у якій якості?

— З початку війни я для себе розставив пріоритети: для мене зараз важливо допомагати моїй країні, і я всяко намагаюсь це робити. Для мене сьогодні є великою честю бути амбасадором, послом UNITED24. У футбольне майбутнє повернемось, коли пройде час. Зараз у мене інші цілі. Але надіюсь, що у майбутньому це швидко зміниться — війна закінчитися.

Внесок на підтримку України можуть зробити усі охочі в один клік на сайті u24.gov.ua.