По завершенні матчу юніорської першості України «Динамо» U-19 – «Карпати» U-19 своїми враженнями від гри з Інформаційним центром львівського клубу поділився старший тренер «зелено-білих» Ігор Йовічевіч.
– Не хочу виправдовуватися, бо поразка це завжди невдача як самого тренера, так і його команди загалом, а тому скажу, що ми сьогодні зіграли свій не найкращий матч. Тим не менше, як це парадоксально не звучить, я гордий за своїх хлопців. Вони в черговий раз, незважаючи на програш, довели, що вміють грати у футбол і що є справжніми бійцями, які мають серце лева.
Виникає питання, а чому ж ми тоді сьогодні програли? Відповідь буде простою: бо суперник виявився сильнішим. Втім, сильнішим він був ще до того, як ми вийшли на поле. Я не лізу в роботу інших тренерів, бо це їхня справа і справа того клубу, в якому вони працюють. Але буду говорити фактами, які мають безпосереднє відношення до моєї команди. Сьогодні у «Динамо» в стартовому складі було лише троє хлопців, які зазвичай грають у першості U-19. Всі решта – гравці з молодіжної команди. Так, вони звісно за віком мають право грати і за юніорів. Але все ж вони всі 1995 року народження. А у нас в старті з цього року було тільки троє хлопців. Та й на заміну виходив виключно 1996 рік народження. Ми також, наприклад, могли взяти з молодіжки Тараса Завійсього або Андрія Марковича. Але навіщо – у нас свій склад, який тренується, готується до матчів, то нехай він і грає. Адже «Карпати» у першостях як молодіжних, так і юніорських команд в першу чергу цікавить не результат, а якість гри та що найголовніше, ріст майстерності наших гравців. Головне завдання – підготовка футболістів для першої команди. Причому гравців такого рівня, щоб вони, як то кажуть, не просто закривали дири, виходячи на поле в офіційних іграх, а реально підсилювали гру і робили результат. Але ще раз повторюю, кожен в цьому питанні чинить так, як вважає за потрібне. Можливо, в когось на першому місці у турнірі резервістів та юнацьких команд стоїть не підготовка молоді, а саме результат.
Також відзначу, що в грі з «Динамо» ми добре відіграли перший тайм. Гра була рівною, а гол у наші ворота – то справа випадку, бо по тому, як розвивалися події на полі, його й близько не мало бути. По суті ми самі собі його організували. Мало того, що втратили м’яча після дитячої помилки поблизу свого штрафного майданчика, так ще й безперешкодно дозволили пробити по своїх воротах з вбивчої позиції. Суперник таким шансом скористався на всі сто відсотків.
У першому таймі в нас також були моменти. Але і в Любчика Білоуса, і в Юрка Яструба не склалося з ударом, а позиція для того, щоб забити, в обох була дуже хороша. І це не суперник нам її створив, а ми самі розіграли хороші комбінації.
А от в другому таймі ми помітно підсіли і «Динамо» нас дотиснуло. Нам забракло свіжості. Чому? Все дуже просто. З одного боку вже кінець року і в молодих хлопців накопичилась втома. З іншої сторони, якщо «Динамо» свій матч провело в минулу середу, то ми грали у суботу. У них на підготовку до гри був цілий тиждень, у нас – три дні. Цілком закономірно, що ми просто не встигли відновитися, бо нам для цього забракло часу.
Також свою справу зробили й кадрові проблеми, особливо в центрі поля. У нас в запасі було три нападника, три захисника і жодного (!) гравця середини поля. Справа в тому, що Петро Намуйлик відбував дискваліфікацію, а Володя Савошко травмований. От і вийшло, що обидва наші опорники – Павло Макогон і Дмитро Кльоц – так «наїлися» в першому таймі, що по перерві вже ледве рухалися. В обох не було сил. Воно й не дивно, адже втома від важкого матчу в суботу ще не пройшла, а тут їм ще й протидіяли старші і до того ж більш досвідчені опоненти. Кльоц домучив гру до кінця, а от замість Макогона я таки випустив Миколу Бухту, центрального захисника. А що мені залишалося робити?
