У квітні цього року рівненський Верес опинився у центрі уваги футбольної України. Спершу прозвучав інсайд, що клуб звільняє Володимира Мазяра – народний клуб гнівно спростував цю інформацію, пояснивши це відпусткою за сімейними обставинами. Однак, попри це, пізніше клуб оголосив про призначення головним тренером Юрія Вірта. Мазяр з відпустки на свою посаду так і не повернувся. І у підсумку рівненський клуб визнав відставку, назвавши причиною звільнення Володимира порушення умов контракту.
Весь цей час наш сайт відправляв менеджменту Володимира Мазяра запити на інтерв’ю, однак лише тепер екс-головний тренер Вереса погодився розповісти про події, які він пережив цієї весни. «Просто накипіло, – почав бесіду Мазяр. – Я не з тих, хто виносить сміття зі своєї оселі на люди, однак настає момент, коли мені треба захищатися й відповідати на абсурдні звинувачення».
Ми почали бесіду надвечір, а закінчили пізно вночі. За дві з половиною години розмови ми постаралися відновити хронологію подій від оптимістичного початку до скандального кінця. Як тренер, який вивів Верес у Першу лігу, став вигнанцем напередодні підвищення у Прем’єр-лігу? Чому від мемів про «один роддом» ситуація дійшла судових погроз? І, нарешті, що ж насправді сталося наприкінці квітня й чому навіть нині, у червні, ситуація не має розв’язки?
Читайте также: Святослав Сирота: "Вот так в "Вересе" поступили с Мазяром, кинут и остальных"
– Володимире Івановичу, передовсім, в якому статусі ви з нами спілкуєтеся? Ви входите в тренерський штаб Вереса? Маєте якусь посаду в клубі? Належите до нього хоч якимось чином?
– Це дуже цікаве запитання, і я не знаю, як на нього відповісти. Я фактично не маю можливості виконувати свої обов’язки ще з квітня місяця. І жодних документів про звільнення не отримував від своїх роботодавців. Як і жодних коштів, якщо притримуватися їхньої версії – що я все ще працював у Вересі.
– Стосовно офіційної позиції клубу Верес, то ми дізналися з їхньої заяви, що ви неодноразово подавали в відставку, написали заяву на відпустку за сімейними обставинами та навіть заяву на звільнення…
– Після матчу на емоціях тренер може сказати, що подає у відставку. Однак процедура така, що клуб її приймає або не приймає і оголошує про це. Я у відставку не пішов – як бачите, я пропрацював далі і навіть пішов у відпустку. І тепер прошу тільки одне: якщо я звільнений, хай клуб віддасть мені документи.
За їхньою версією я порушив умови контракту – ну що ж, навіть у такому випадку, хай нададуть документ з чіткими поясненнями. Тому що виходить так, що тренер винен і якщо працює, і якщо не працює – а коли він просить прояснити своє положення, у відповідь чує образливі речі. «Завдяки» Вересу я ще й став «непорядною людиною». Хоча непорядною була б та людина, яка пішла б на «живе» місце при незвільненому колезі.
Читайте также: "Верес" звільнив Володимира Мазяра через порушення умов контракту
Тому я вкотре звертаюся до Верес, до всього керівництва й особисто до Ігоря Дедишина, тому що у нього відключений телефон і я не можу до нього додзвонитися: у вас на руках мої документи, ви обіцяли мені їх віддати, або хоча б надати офіційну письмову відповідь з поясненням, на якій підставі мене звільнено з клубу, як того вимагає закон. Невже пан Дедишин не тримає своє слово? За те, що я зробив для Рівного, я не заслужив такого ставлення до себе.
– Верес повідомляв, що ви написали заяву про звільнення за власним бажанням…
– Нині, не з моєї подачі, до речі, всім уже відомі умови мого контракту з Вересом. Якби я звільнявся з клубу, то за розірвання договору з рівненським клубом треба було б заплатити мільйон доларів. Якби сам Верес мене достроково звільняв, то я мав би отримати сто тисяч доларів. У мене до вас буде одне просте запитання: знаючи ці умови, я міг би всерйоз написати заяву за власним бажанням?
– Гаразд, ваше питання риторичне. Але які все-таки документи ви підписували й надавали Вересу?
– Відразу скажу: я вбачав у цих документах інструмент спонукати керівництво виконувати свої обіцянки. Я пояснював: якщо цього, цього і цього не робити, результату не буде. Мені казали: «Все буде, все зробимо, потрібен час». Але час ішов, нічого не мінялося. Тому я оголошував про свою відставку, а також написав заяви.
Читайте также: Источник: Мазяр ударил Хахлева - с этого все и началось
– Які саме заяви?
– Була одна на звільнення – якраз після того весняного періоду, коли ми програли три матчі поспіль. Причому, спершу я писав її «за сімейними обставинами», однак спортивний директор переконав, що треба написати «за власним бажанням». Вважав, що так буде краще для клубу…
Але я консультувався з юристами – на виконання такої заяви законом передбачено 14 днів. Але за ці два тижні мене не звільнили – після цього Верес виграв ще три матчі поспіль, а я виконував свої обов’язки, тож заява не набула чинності й не може вважатися дієвою. Як доказ того, що заява про звільнення не вступила в силу – те, що я через кілька тижнів після неї пішов собі у відпустку.
– По ходу сезону від вас дійсно чулося якесь незадоволення – на прес-конференціях ви передавали вітання Хахльову, Боровикову та іншим керівникам клубу. Висловлювали бажання залишити клуб (та відставка дійсно не була задоволена Вересом). Критикували Верес за відсутність умов для тренувань і належної підготовки команди.
– Ну, це ж, напевно, свідчить про мою небайдужість відносно клубу?! Я дійсно ще невдовзі після приходу зрозумів, що тут важко буде працювати над вдосконаленням майстерності футболістів. Інфраструктура у Вереса далека від ідеалу. Є стадіон Авангард із ігровим полем, яке потребує відновлення. Є ще одна галявина, де ми могли займатися. Покриття дуже неякісне. Я говорив про це не раз, бив у всі дзвони. Вважаю, діяв на користь команди…
Читайте также: Алексей Хахлев: "Мазяр должен "Вересу" миллион долларов за разрыв контракта"
– Повернімося до ситуації з вашою відпусткою.
– Це не була відпустка, а фактично звільнення…
– …Он як!
– Так, адже після гри з Інгульцем я почув від керівництва бажання, щоб я написав заяву на відпустку. Мене з відпустки ніхто не чекав і фактично після мого відходу відразу командою почали займатися інші люди.
– З того часу, від квітня 2017 року, ви якимось чином підтримували зв’язок з командою, з керівництвом клубу?
– Так, звичайно. Я і в Рівному бував. І готовий був виходити з відпустки. Однак керівництво попросило мене не «розхитувати човна» (дослівно від Хахльова). Ми домовилися, що по завершенні сезону все нормально вирішимо. І я знову повірив словам і обіцянкам, що мені віддадуть нормально документи і ми розійдемося в гарних стосунках.
– З тренерського штабу до вас телефонували за консультаціями?
– Ні. Жодного разу. Окремі гравці зверталися до мене, щоб запитати відносно тактики суперників, вдосконалення своєї гри. Я був на контакті й із моїми помічниками. Які, до слова, вчинили дуже порядно, і коли всім стало зрозуміло, що я аж ніяк не у відпустці, вони також склали свої повноваження.
– На когось із колег чи підопічних, які ніяк не відреагували на ваше відсторонення, ображаєтеся?
Читайте также: Олександр Поворознюк: "Такі непорядні люди, як Володимир Мазяр у нас працювати не будуть"
– А який сенс це робити? Є певний неписаний кодекс футбольної честі. За цим і робимо висновки по людях.
– Ви пропрацювали три чверті матчів сезону. Бронзову медаль Першої ліги отримали?
– Отримав. Але не від клубу. Не в урочистій обстановці. Я днями відвідав офіс ПФЛ у Києві і начальник відділу змагань Євген Мороз вручив мені медаль. Я йому дуже вдячний. Я всього чотири роки працюю в футболі і за цей час зібрав уже чотири медалі: срібну Другої ліги та срібну Першої ліги зі Сталлю, срібну Другої ліги та бронзову Першої ліги з Вересом. Горджуся цими досягненнями і кожною своєю командою.
– Я терпіти не можу «жовті» запитання, однак навколо ваших із Вересом стосунків стільки всілякої інформації, що не маю права не поцікавитися її достовірністю у першоджерела. Отже, чи відповідає дійсності, що ви порушували режим, дебоширили і навіть побили президента клубу Верес Олексія Хахльова?
– Ні! Скажіть мені, ви вірите, що я міг завдати удару в обличчя людині й не залишилося б жодних слідів? Не було цього, звичайно. До слова, цю інформацію запускали недоброзичливці, які публічно навіть самі її не змогли б сказати. Ось так просто мені у вічі.
– Але в чому причина такого антагонізму? Чому все-таки всього за рік із улюбленця Рівного ви перетворилися на вигнанця?
Читайте также: В "Вересе" на просмотре - Бандура, Ищенко и Карасюк
– Відразу вас поправлю: вважаю, що я й зараз можу пройтися сміливо по Рівному й почути від людей, яких я найбільше поважаю (від вболівальників Вереса) слова підтримки. Так воно й буває: і в Рівному, і навіть у Києві я зустрічав фанатів Вереса. І мої недоброзичливці були б дуже розчаровані, якби чули, що вони мені казали. Я знаю, що мене поважають у Рівному. Що прості люди за мене.
– Але все ж: з чого почався конфлікт?
– Як завжди це буває, все накопилося. Я, прийшовши у команду, почув, що буде будуватися стадіон, що буде розвиватися інфраструктура, що буде можливість проводити повноцінні збори. Час минав, а тренувалися ми там, де й гуси ходять. Можливо, іншим до цього байдуже, але ж я – головний тренер команди. Я бачу, як хлопці збивають ноги. У мене травматизм помножувався на неможливість нормально тренуватися. Тому я не міг мовчати. Хоча зараз мені люди досвідчені кажуть, що треба було змиритися. Але ж із мене запитують результат, а результат залежить, звісно, й від нормальної підготовки. Що цікаво, зараз я бачу, що вони почали якісь роботи з удосконалення інфраструктури. Виходить, тільки при мені не робили цього?
Як тренер, який має завдання, я просив можливості нормально посилити команду. Взимку я отримав нуль коштів на селекцію, хоча селекційні плани були у нас суттєві. Ми знали, що конкуренти беруть серйозне посилення. Але не могли взяти тих гравців, які нам були потрібні.
Читайте также: "Верес": в лагере команды много "старичков"
Я неодноразово говорив: у нас складні умови для підготовки. Просив хоча б збори забезпечити нормальні – від цього залежить, як ми проведемо сезон. Тим не менш, наші конкуренти відправилися за кордон і грали із суперниками із зарубіжних вищих ліг, а ми не мали змоги готуватися на нормальних газонах. Після синтетики у хлопців прогнозовано пішов травматизм, тож після перемоги над Охтиркою у нас пішла невдала серія, аж поки ми не вийшли у Львові на нормальні поля. Тож вболівальники могли здивуватися, чому ми спершу програли три матчі, а потім видали серію з трьох перемог з рахунком 9:3 в сумі. А причина була якраз ця: неякісна підготовка. Просто зрівняйте, де тренувалися взимку і ким підсилювалися наші конкуренти – і що мали для нормальної підготовки ми.
А потім же пішли й затримки зарплату в 2,5 місяці. І як при цьому було мотивувати гравців для вирішення турнірних завдань? То що, я неправий, що не мовчав і на прес-конференціях, у розмовах з керівництвом відстоював інтереси не скільки свої, як усієї команди?
Повторюся – я не з тих, хто виносить бруд на публіку. Що було між нами – то лишилося між нами. Зараз я прошу лише одного: щоб ми з клубом цивілізовано попрощалися.
– Що означає це «цивілізовано»?
Читайте также: Алексей Хахлев: "Хотим, чтобы праздник футбола состоялся по всей Правобережной Украине"
– Ну, хоча б хай документи мені на руки віддадуть. Якщо вже не платять зарплату й не дають працювати у Вересі, хай відпустять в інші клуби.
– Я чув, щонайменше, про три варіанти вашого подальшого працевлаштування – варіант №1 в Прем’єр-лізі, варіант №2 в Першій лізі та варіант №3 за кордоном. Що було насправді?
– Не буду приховувати: я мав конкретні пропозиції щодо працевлаштування. Ще працюючи у Вересі, мав кілька запрошень, а тепер їх стало навіть більше. Один із клубів навіть готовий був вступати в переговори щодо мене з Вересом (якщо я скріплений з цим клубом якимись контрактами). Однак цей клуб вийшов із переговорного процесу, коли побачив, що щодо мене нема конструктивної позиції. У людей, які мене запрошували, склалося враження, що з Рівного просто не хотіли мене відпускати…
– Скільки ще чинний ваш контракт з Вересом?
– Ще два роки.
– Маєте намір судитися з Вересом?
– Навряд чи є хтось, хто з власної волі захоче повернути справу аж до судової тяганини. Я – проти загострення конфлікту. Однак хотів би, щоб настала ясність і я міг продовжити заробляти на хліб улюбленою професією. Якщо ж цей процес і далі буде затягуватися, я застосую всі важелі, передбачені законодавством України.
Читайте также: Сергей Макаров: "Десна" исправилась и пошла по правильному пути"
– Коли востаннє зустрічалися з Хахльовим, Боровиковим або Дедишиним?
– Складається враження, що давно, хоча я ще півтора місяці тому працював у клубі. Я з багатьма із Вереса все ще нормально спілкуюся. У клубі в мене були нормальні стосунки з гравцями, тренерами, менеджментом. Практично всім готовий подати руку.
– А кому ні?
– Той дізнається про це під час особистої зустрічі.
– Від кого почули слова підтримки, а від кого, можливо, засудження?
– Я після повернення з-за кордону відвідав Київ. Побував у всіх футбольних закладах – у Будинку футболу, у ФФУ, у ПФЛ, у Об’єднанні тренерів, куди я маю намір вступати, щоб користуватися перевагами захисту тренерської професії. Від усіх колег чув співчуття. Що я маю казати? З таким ставленням до мене я не можу радити іншим тренерам іти працювати у цей клуб.
– В ігровому плані у Вересі втілили все задумане?
– Вважаю, ми досягли хороших спортивних результатів. Я прийшов у команду в розпал сезону 2015/16, уже після зборів. Але достроково вивів її у Першу лігу. Потім, влітку, за місяць до старту сезону на новому рівні я почав перебудову нової команди – вже під вищі завдання. Фактично, ми будували склад під УПЛ. І йшли курсом на підвищення у класі аж до того моменту, поки обіцяне перестало виконуватися. Так сильний клуб не будують! Все, чого я вимагав, це нормального ставлення до команди й створення таких умов, які дозволяли б виконати поставлені завдання.
– Кажуть, негативний досвід – також досвід. Що будете згадувати відносно періоду, проведеного в Рівному?
– Я така людина, що стараюся пригадувати тільки хороше. Буду пригадувати, як за часів виступів у Другій лізі прийшов по ходу сезону, додав кілька гравців і привів команду до медалей і підвищення в класі, хоча мене запевняли, що це буде провальний відрізок і що ресурсів на Першу лігу у нас нема. Буду згадувати тих футболістів, які повірили мені й прийшли у цей клуб. Вони так і говорили: «Йдемо до вас». Багатьох я запрошував ще у свої попередні команди. Тобто, за футболістами стежив не один рік і вони цінували, що я їх помітив і вирізнив серед інших. Буду пам’ятати атмосферу на стадіоні – чесно, такого, як у Рівному, ніде не побачиш. Фани гнали команду вперед у кожному матчі, так що у нас не було права задовольнятися чимось іншим, ніж перемога – хай у матчі проти Іллічівця чи проти останнього аутсайдера…
