Класний у минулому півоборонець національної команди коментує останні 45 хвилин осінньої частини чемпіонату
— Валерію Сергійовичу, як оцінюєте завершальний «напівакорд» УПЛ?
— Як своєрідний символ усього поточного сезону: події розвивалися рвано, нервово, емоційно, проте надзвичайно цікаво! Насправді, матч дуже сподобався. Точніше: другий його тайм… У мене було враження, ніби тепер — розпал змагань, обидва колективи почали, як мовиться, з місця в кар’єр. У підсумку, вважаю, «Металісту» більше пощастило.
— Чи ж так? А хіба не дніпряни повинні радіти нічиїй, опісля того, як харків’яни їх зім’яли? Принаймні мені так здалося.
— Не сказав би, що зім’яли: гості, визнаю, виглядали трохи краще, проте якогось особливого домінування я не помітив. Зверніть увагу: «жовто-сині» мали всього один момент, який і реалізували. Ту ситуацію після ауту я не враховую, бо там було очевидне порушення правил із боку «Металіста», їхній гравець штовхнув опонента, тобто суддя в будь-якому випадку підняв би прапорець… А головне, врахуйте: зробити рахунок 2:2 після 0:2 — без удачі тут точно не обійшлося… Хотів би окремим реченням згадати Марко Девича: його останнім часом нещадно критикували, проте він показав, що таке класний форвард: одна нагода й гол.
— Чи погодитеся з тезою, що у середу ми побачили найкращий тайм у виконанні підопічних Мирона Маркевича за останні два місяці? Тобто відтоді, як у них трапився загадковий спад…
— Цілком згоден: скидається на те, що «Металіст» трохи запізно, проте повернув собі звичну гру, «знайшов себе» звичного. Отож, випереджаючи запитання, скажу: не можу знайти причини того, чому команда, яка ще недавно очолювала турнірку з відривом у п’ять очок од найближчого конкурента, раптом розвалилася.
— Із іншого боку, щось схоже на застій намітилося в протилежному таборі.
— Справді, 0:3 в Луганську, а тепер — лише нічия в матчі, перші півгодини якого передбачали кінцевий розгром для їхнього суперника… Гадаю, чогось екстраординарного у цій ситуації немає, просто трапився звичайний спад — явище, що його не може уникнути жоден футбольний колектив. Може, фізично здали. Якихось інших причин — «прихованих» чи там психологічних — шукати навряд чи доцільно.
— А чому все було настільки нервово?
— Ну ви ж самі знаєте про «підводні течії» цього протистояння. Гравцям, до слова, теж усе відомо… Градус насправді був дуже високий, і повірте: Мирон Маркевич хвилювався не менше за Хуанде Рамоса, але, за своєю звичкою, краще це приховував… Що вивело флегматичного іспанця? Ймовірно, кілька невидимих для нас епізодів, які не сподобалися йому… Навесні буде не менш цікаво!
