Головний тренер "Олександрії" Володимир Шаран дав велике інтерв'ю "УЦ". Розмова з кореспондентом відбулася за кілька днів до початку турецького етапу підготовки олександрійців до другої половини сезону в українській прем'єр-лізі.
– Володимир Богданович, як провели новорічні свята і чи встигли переосмислити все, що відбулося в 2016-му?
- В цей короткий період ставив собі завдання трошки відпочити, оскільки навантаження в минулому році випало серйозне і здоров'я дійсно треба було зміцнити. Так що разом з сім'єю два тижні провів у Східниці Львівської області, де зустрів свята, поспілкувався з рідними та близькими мені людьми, зарядившись позитивними емоціями. І все ж думками все одно повертався до футболу. Вийшло проаналізувати пройдений етап, інформації для аналізу було предостатньо. Скажу прямо, що багато моментів, що стосуються гри футболістів, так і власних дій, відкрилися в іншому вигляді, ніж раніше. Воно начебто все добре. Ми займаємо четверте місце. Але ж це тільки проміжний результат, а для того, щоб зберегти те, що добули, роботи потрібно виконати ще дуже багато.
– Згодні з тим, що минулий рік був найуспішнішим в історії ФК «Олександрія» та у вашій тренерській кар'єрі?
- Тут важко з вами не погодитися. Ми дійсно досягли багато чого. Команда вперше вийшла в Єврокубки, успішно грала в чемпіонаті, де дала справжній бій нашим грандам, а в Кубку країни ми вибили з турніру київське «Динамо», що говорить саме за себе. Шкода тільки, що дебют на європейській арені вийшов не таким, яким би хотілося. Але цьому є пояснення. Нам елементарно не вистачило досвіду матчів на такому серйозному рівні. В іграх з хорватським «Хайдуком» футболісти допустили занадто багато елементарних помилок. Хлопці були емоційно збудженні, та й, чесно кажучи, не ввійшли ще в сезон. Але ми були щасливі, що Ліга Європи прийшла в Олександрію. Для того, щоб це свято прийшло в наше місто, президент клубу Сергій Кузьменко і всі наші працівники зробили те, що багатьом здавалося неможливим. Виконавши всі вимоги УЄФА, ми разом довели, що неможливе можливо, навіть, у таких невеликих містах, як Олександрія.
– На чому грунтується фундамент ваших і командних успіхів?
- Це повне взаєморозуміння між президентом клубу, тренерським штабом і всім колективом. У нас є цілі і завдання, для вирішення яких робиться все необхідне. В тому, що ми досягли певних успіхів, є велика заслуга моїх помічників в тренерському штабі, медичного персоналу і всіх без виключення працівників клубу, складених в єдине ціле. Ну і футболістів, звичайно, які чудово розуміють наші вимоги, втілюють задумане і відпрацьоване у ході тренувань на футбольному полі. Так, наші хлопці в певних аспектах футбольної майстерності можуть поступатися деяким суперникам. Але вони залишають всі сили на футбольному полі, грають, інколи через не можу, і в кожному матчі доводять свою спроможність. У плані працездатності, самовіддачі, бажання і прагнення добиватися позитивного результату – ми на висоті. У нас згуртований зіграний колектив, який формувався протягом кількох років і де кожен готовий постояти за себе і товариша. А ще гравці повністю довіряють тренерському штабу і керівництву клубу. Футболісти розуміють, що у нас немає космічних заробітків, але фінансова складова стабільна, що дає впевненість у майбутньому. Ось за рахунок усіх цих складових ми поступово рухаємося вперед, до поставленим цілям.
– Чи були моменти в минулому році, які хотілося б змінити?
- В принципі нам гріх скаржитися. Шкода, що втратили із-за важкої травми Давида Таргамадзе, який досі не може відновитися. Прикро, що не змогли порадувати наших вболівальників у матчах з «Хайдуком». Хтось скаже, що ми втратили перемогу у виграному поєдинку з «Ворсклою», коли двічі пропустили на останніх хвилинах. Але, з іншого боку, фортуна повернулася до нас обличчям у протиборстві з «Зорею», коли більш справедливим результатом була все ж нічия. Так що це футбол, десь втрачаєш, а десь- здобуваєш.
– Найприємніші миттєвості року?
- Крім виходу в Єврокубки, це перша в клубній історії перемога в двораундовому кубковому протистоянні над київським «Динамо», знову-таки, історична нічия з тими ж чемпіонами України у домашньому поєдинку Ліги Парі-Матч, нічийний результат у рідних стінах у кубковій дуелі з «Шахтарем», який не без проблем пройшов далі і з великими труднощами зломив наш опір в матчі чемпіонату країни. Саме в іграх з такими серйозними конкурентами можна оцінити, чого ми стоїмо, і переконатися у власних можливостях.
– Від ваших гравців часто доводиться чути, особливо після невдалих перших таймів, що Богданич вміє мотивувати. Відкриєте секрет?
- Та немає ніякого секрету. Просто, коли не все складається вдало, корективи напрошуються самі собою. Може, все це відбувається не в дуже спокійній обстановці. Але у нас в команді зібрані мужики, які чудово розуміють, що іноді батіг буває корисніше, ніж солодкий пряник. Адже вони не діти, при яких не варто давати волю емоціям. Але це не означає, що у перерві в роздягальні стоїть суцільний крик і докори. Ми, разом з помічниками, спостерігаючи за грою зі сторони, шукаємо оптимальні варіанти для поліпшення ситуації. І, якщо, як правило, після перерви ми грали краще – це означає, що все зробили правильно.
– Жорсткість нинішньої "Олександрії", часом на межі фолу, це необхідність?
- У нас ніколи не було установок грати надмірно жорстко. Ніхто не скаже, щоб я робив ставку на грубість і прагнення вивести з ладу яскравих і технічних лідерів суперників. Хоча футбол – це не шахи. Це контактна гра, багата єдиноборствами, в яких дуже важливо зіграти щільно, більш агресивно і, як наслідок, не поступитися. І ось це наші гравці чудово розуміють і намагаються в міру своїх сил виконувати наші вимоги. Так було і в багатим на попередження і вилученнями матчі з «Чорноморцем». Справа в тому, що стиль гри одеситів ще більш жорсткий, ніж у нас. І ніхто б не зрозумів, якщо б наші футболісти стали прибирати ноги або ухилятися від зіткнень з більш молодими, але досить агресивними «моряками». Ось і вийшло, що було мало футболу, а більше боротьби, з якої ми вийшли переможцями. І тут можна зрозуміти одеситів, які на емоціях намагалися знайти причини своєї невдачі в діях арбітра. Але ж арбітр результативних помилок не допустив, і говорити про те, що він навмисне «вбивав» гостей, було б, м'яко кажучи, неправильно. Так що все це можна списати на емоції...
– А наші арбітри, в цілому, встигають за зростанням майстерності футболістів чи...?
- Я намагаюся не коментувати дії арбітрів. Справа в тому, що після гри на емоційному сплеску можна наговорити різного, а потім подивитися відео і шкодувати про сказане. А якщо загалом, то не можна сказати, що рівень наших суддів низький. Адже коли дивишся на ті помилки, які допускають, наприклад, англійські чи іспанські арбітри, то вже по-іншому оцінюєш і роботу наших суддів. Тому скажу, що рівень суддівства в цілому відповідає нинішньому рівню чемпіонату.
– Як можете сформулювати ваше тренерське кредо?
- Треба бути професіоналом і дуже серйозно ставитися до своєї справи. Якщо десь йде найменша слабинка, то це передається підопічним, які все бачать і відчувають. Коли ж у тебе все під контролем і все в тонусі, то і є результат.
– В «Олександрії» тактика – під гравців або гравці – під тактику?
- Повірте, нам би дуже хотілося мати у своєму складі, не в образу нинішнім хлопцям, більш майстерних і більше технічних виконавців. Але ми створювали цей ігровий ансамбль ще в першій лізі, де робили ставку на надійність у захисті і швидкий вихід з оборони в атаку. Ну і плюс стандартні положення, відпрацювання яких ми приділяємо багато уваги. Не стали ми нічого кардинально міняти і після підвищення в класі. Так що, як бачите, у нас дійсно тактика під гравців.
– Кого вважаєте своїми вчителями у нелегкій тренерській справі і на кого рівняєтесь зараз?
- Мені пощастило працювати під керівництвом багатьох хороших тренерів, і у кожного з них було чому повчитися. Це Анатолій Пузач, Михайло Фоменко, Йожеф Сабо – у київському «Динамо», Бернд Штанге – у дніпропетровському «Дніпрі», наставник юнацької збірної Радянського Союзу Геннадій Костильов. На перших порах тренерської кар'єри багато чому навчився у Петра Кушлика. Тут важливо було взяти у своїх наставників все найкраще, що допомогло в подальшій самостійній роботі. Так що кожному з своїх вчителів не втомлюся говорити величезне «Спасибі». Що стосується європейських зразків тренерського мистецтва, то тут під наш стиль більше підходить та гра, яку поставив у мадридському «Атлетіко» Дієго Сімеоне. Знову-таки, повертаючись до попереднього питання, скажу, що грати так, як «Барселона» чи «Реал», ми просто не можемо. Для цього потрібні майстри найвищого рівня. А ось «Атлетіко», де немає таких яскравих зірок, показав усьому світові зразок організації гри в обороні, на який потрібно рівнятися. Ну і, безумовно, в цьому плані багато чому можна повчитися у італійської збірної і туринського «Ювентуса». Що ми і робили, разом з моїм колегою Андрієм Купцовим, коли ще років п'ять тому були на стажуванні в Італії. Хоча в кожному сильному європейському чемпіонаті є команди, які дають нам грунт для роздумів і аналізу. Повірте, ми стежимо за тенденціями розвитку світового футболу і намагаємося від них не відставати.
– Чи може в Україні повторитися феномен «Лестера» і чи можна порівняти «Олександрію» з чинними чемпіонами Англії?
- У футболі, звичайно, всяке буває, але в українських реаліях такий фантастичний подвиг маленької команди навряд чи можливий. Занадто велика перевага наших грандів, особливо «Шахтаря», над іншими командами. Тут необхідно, щоб зійшлися безліч факторів, які дозволили б перемогти умовного «Лестеру» в Україні. В Англії сталося так, що у фаворитів були проблеми, вони втрачали очки з середняками та аутсайдерами, чим блискуче скористалися підопічні Клаудіо Раньєрі. «Лестер» пройшов турнірну дистанцію дуже рівно, стабільно і впевнено, що і визначило успіх. У нас же разом «посипатися» не можуть і «Динамо», і «Шахтар», і «Зоря». Адже не забувайте, що в минулому сезоні англійської прем'єр-ліги до останнього претендували на чемпіонство не «Ман.Сіті», «Челсі», «Ліверпуль» чи «МЮ», а «Тоттенхем», якого на фініші обійшов також давно зірок з неба не хапавший «Арсенал». Рівень конкуренції і ставлення до футболу дозволили відбутися такій неймовірній сенсації. Втім, про те, що це було чудо, говорить хід подій у нинішньому чемпіонаті, де «Лестер», практично зберігши свій склад, вже бореться за виживання. Що ж стосується манери гри, самовіддачі футболістів, прагнення домагатися успіху ми можемо зрівнятися з «Лестером», який показав усім, що при величезному бажанні і вірі у власні сили можна і гори звернути. Хоча наша вершина – це поки в цьому сезоні місце в шістці. А далі – буде видно...
– Пішло нам на користь скорочення учасників елітного дивізіону до 12 команд?
- Тут треба говорити про те, що це була вимушена необхідність. І дай Бог, щоб всі ці команди завершили нинішній чемпіонат. Це реалії нашої країни та українського футболу. Як на мене, має бути як мінімум 16 команд для того, щоб чемпіонат знову вийшов на належний йому високий рівень. Вірю, що все у нас налагодиться. А поки боротьба розгортається за місце в першій шістці, яка на другому етапі приверне до себе увагу, а інші просто дограватимуть чемпіонат. Так що не виключаю зміни формату нашого турніру у наступному сезоні.
– Вас не лякає масовий від'їзд в зимове міжсезоння гравців провідних українських клубів за кордон?
- Це, знову-таки, реалії сьогоднішнього дня. Футболісти шукають можливість заробити і відгукуються на прийнятні пропозиції. Якщо перехід Селезньова, Рибки, Караваєва і інших в турецькі клуби ще можна зрозуміти, то пояснити переїзд нашого колишнього гравця Юрія Коломойця, якого ми б раді були повернути, в передостанню команду Угорщини зрозуміти складно. Це ж які там гроші платять? Або просто хлопці хочуть відпочити від української невизначеності і постійної тривоги у спокійних і благополучних країнах? Тоді засуджувати їх не варто.
– Як Ви утримуєте провідних виконавців і зможете заповнити втрату Яремчука?
- Я вже говорив про стабільність і обстановку в клубі, який являє собою велику і дружну сім'ю. Залишати такий колектив, перед якою стоять серйозні цілі і де не треба говорити про мотивації, можна тільки, якщо тобі надійде серйозна пропозиція або якщо футболіст не підходить під наші вимоги. Я радий, що Яремчук в нашій команді розкрив свій великий потенціал. Але в київському «Динамо» перспектив для подальшого зростання набагато більше. Це якщо Роман витримає конкуренцію. А наші двері для цього талановитого нападника завжди відкриті. Але заміну Яремчуку вже шукаємо. Зараз у нас на перегляді білоруський форвард Терентій Луцевич. Цей фактурний футболіст народився в Камеруні, а може зіграти як нападника, так і захисника. Але з його шансами закріпитися в нашій команді визначимося вже в ході турецького збору.
– Ну і насамкінець – про інші можливі придбання, втрати і подальші плани підготовки?
- Втрат у нас небагато. Крім Яремчука, команду покинув Олександр Матвєєв, закінчився термін оренди у Максима Жичикова, а Богдан Боровський буде на правах оренди виступати за петрівський «Інгулець». Під питанням є ще деякі футболісти, які багато пропустили із-за пошкоджень. Зараз ці хлопці відновилися, і ми даємо їм шанс проявити себе на зборах. Дуже б хотілося посилитися швидким технічним крайнім хавбеком, таким, як Давид Таргамадзе. Про форварда ми поговорили. А в іншому у нас достатньо конкурентний і злагоджений колектив, хоча ще пару-трійку придбань я не виключаю.
Що стосується планів, то з 15-го по 29 січня будемо працювати в Туреччині, на базі готелю «Голд Сіті» в Аланії. Тут заплановані чотири зустрічі – з казахським «Алтаєм», румунським «Газ Метаном», болгарською «Славією» та молдавською «Зорею» з Бельц. Потім ненадовго повернемося додому, а з 3 по 17 лютого вирушимо в турецький Белек, де продовжимо заплановане і проведемо ряд контрольних матчів. Як бачите, все у нас йде за наміченим планом, президент клубу Сергій Кузьменко запевнив, що у фінансовому плані все буде нормально, а тому залишилося виконати намічене на зборах і вирішити поставлені завдання. А вони у нас залишаються незмінними – потрапляння в Єврокубки. І головне – знову подарувати нашим відданим уболівальникам матчі європейського рівня і порадувати всіх класною грою.
Розмовляв Юрій Ілючек, спеціально для «Україна Центр»
