Экс-гравець «Шахтаря» Василь Кобін розповів про кар’єру в «Шахтарі» та плани на майбутнє.
- Чим зараз займаєтесь?
– Все добре, недавно повернувся з відпочинку. Зараз тренуюся і шукаю команду.
– Бодай щось відомо стосовно вашого нового клубу?
– Моє бажання одне, а бажання клубів – інше. Поки ніякої конкретики нема, тільки розмови. Я, чесно кажучи, не займався цим – у відпустці навіть телефон виключив. Думаю, за тиждень буде щось відомо.
– Яка ваша головна мета зараз: пограти в футбол чи заробити грошей?
– І заробити грошей, і пограти в футбол. Просто пограти в футбол я можу й вдома з дитиною. Людина, яка чимось займається професійно, має отримувати за це кошти. Журналісти ж не просто так пишуть, так само футболісти – не просто так грають.
– Те, що ви практично не грали в «Шахтарі», сильно впливає на пошуки клубу?
– Звісно, впливає. Багато команд не знає гравця і його характеру, а дивиться тільки на статистику.
– Рішення піти з «Шахтаря» виключно ваше?
– Так. У мене ще взимку закінчився контракт. Я відчував, що клуб почав перебудову й робить ставку на молодь. Ще тоді прийняв для себе рішення йти. Але так сталося, що на півроку продовжив контракт. Про причини знали лише я та клуб. Мене попросили залишитися на підстраховку, бо травмувався Бодя Бутко.
Читайте также: Виктор Коваленко: "Понимаю, что должен расти как футболист"
– Якщо б «Шахтар» зараз запропонував залишитися, ви б погодилися?
– Точно ні. Я для себе прийняв рішення, що хватить. Не було ніякого сенсу залишатися в «Шахтарі».
– Чому вам так і не вдалося стати основним?
– Потужно грав Даріо. Він грав настільки сильно, що практично не давав шансів. От дивіться. Якщо людина прекрасно виконує свою роботу – ви будете її садити на лавку запасних? Навіщо щось змінювати, якщо і так все добре?
– Чому ви раніше не йшли з «Шахтаря», якщо розуміли – з Срною неможливо конкурувати?
– Чому ж. Після двох років перебування в «Шахтарі» я розумів, що рідко потрапляю в склад і почав проситися в оренду. Але одного мого бажання мало. Ти підписав з клубом контракт – клуб приймає рішення. Я багато разів підходив до Луческу й просив про оренду. Але він завжди говорив: «Ти мені потрібен». А пропозицій про оренду з правом викупу банально не було. Так і протікало життя в «Шахтарі». Коли з’явилася можливість піти в «Металіст», я з радістю пішов.
– Виходить, як би ви не грали, шансів потрапити в склад мало, а в інший клуб не відпускають. Де знаходили в собі мотивацію працювати далі?
– Ми ж професіонали, а не команда таксистів, яка збирається раз у тиждень пивка попити. Ти знаходишся в команді, яка має вигравати кожну гру. А якщо в людини перед грою станеться травма чи температура? Ти ж маєш вийти замість неї і відіграти настільки сильно, щоб команда виграла. Інакше не можна. Тому не можеш філонити на тренуваннях. Звідки ти знаєш: поставить тебе тренер чи ні? Не можна думати, що я так чи інакше грати не буду, місяць собі відпочину, а вже потім почну добре тренуватимуся. У великих команд таке не проходить. Товариська гра – це тренування з підвищеною відповідальністю, а офіційна гра – це тренування з дуже підвищеною відповідальністю.
Читайте также: Василий Кобин: "Буду с гордостью вспоминать годы в "Шахтере"
– В «Шахтарі» ви здобули 6 чемпіонств, зігравши лише 48 матчів. Вам є чим пишатися?
– Та ні, я більше матчів зіграв – десь 80.
– Це якщо лише чемпіонат рахувати.
– Не знаю... Я кожного дня працював з командою. І маю чим пишатися. Чому ж ні? Тут питання не в тому, скільки я матчів зіграв. Гра – це лише раз в тиждень. Головне – скільки відтренувався, скільки здоров’я команді віддав.
– Який у вас найяскравіший спогад за час кар’єри в «Шахтарі»?
– За всі пройдені роки все запам’яталося, все пам’ятне.
– Матч з «Реалом» хіба не був особливим?
– Ні. А чим він мав бути особливим?
– Не кожного дня граєш з однією з найкращих команд світу, де купа зірок.
– Цікаво було зіграти, але особливим не назву. Яка різниця: «Реал» чи команда першої ліги? Ми готуємося до кожної гри. Так, коли буду старим, буде приємно згадати, що грав проти таких сильних гравців. Ну, і це Ліга чемпіонів – цей турнір завжди мотивує. А в цілому – звичайна рядова гра. Нічого особливого.
– Яке враження на вас справили ті ж Роналду, Бейл?
– Нормальні, звичайні хлопці. Як і всі решта. Всі знають, якого статусу це футболісти.
– Ви ніколи не міняєтеся футболками. Чому?
– Це нецікаво, я не збираю футболок. Пам’ять у голові залишається. А що таке футболка? Мені таке неважливо.
Читайте также: Дарио Срна: "Браво парни! Я горжусь, что делил с вами раздевалку"
– «Шахтар» з приходом Фонсеки став кращим?
– Не сказав би, що кращим – швидше прагматичнішим. «Шахтар» Фонсеки більше зосереджений на обороні, але трішки втратив в кількості забитих м’ячів. Команда дуже багато матчів виграла з рахунком 1:0. При Луческу могли багато забивати, але програвати. А нинішній «Шахтар» у чемпіонаті забив менше м’ячів, ніж київське «Динамо». При тому, що відрив в очках колосальний.
– Яка різниця між Луческу та Фонсекою?
– Це дві зовсім різні людини. Луческу вже у віці, а Фонсека молодий, хоче більше спілкування.
– Правда, що в «Шахтарі» є поділ на бразильців і решту?
– Ні, такого не було. Ми трохи знали португальську, а бразильці – російську. Так, ми не спілкувалися поза межами футбольного поля й не збиралися сім’ями на обід. Але на базі й на полі все нормально, жодного розподілу нема.
– У «Шахтарі» забороняли висловлювати свою позицію стосовно подій в Україні?
– Так. Нам говорили: «Можете висловлювати свою позицію, але не переборщуйте». Якщо хтось висловлювався, то його притримували: «Ти май свою думку, але не треба цього виносити на люди». Казали, що це на наша справа. В принципі, так і є – це не наша справа, нехай там політики розбираються.
– То що по-вашому зараз відбувається в країні? Йде війна?
– Не знаю… Говорять, що нема війни – є АТО.
– Українські футболісти можуть їхати в Росію?
– Чому ж ні? Люди ж не знають, що насправді відбувається на Сході. Якщо говорити за себе, то не знаю, чи я б поїхав.