Форвард Оболоні, молодіжної та олімпійської збірної України Ігор Краснопір дав інтерв'ю УФ, в якому розповів про свій перехід до "Руху".
"З Рухом контракт ще не підписано"
– Ігоре, останні кілька тижнів для тебе видалися знаковими. Ти допоміг Оболоні залишитися в УПЛ, разом з олімпійською збірною виграв Maurice Revello Tournament, а після повернення в Україну на тебе чекають в новій команді. Ти вже підписав контракт з Рухом?
– Так, справді. Дуже насичені дні. Не встигаєш усвідомити, з якою швидкістю розвиваються події. Хоча з Рухом ще нічого не підписано, принципова домовленість є.
– Чому обрав саме Рух?
– Це вагомий крок в кар'єрі, аби далі зростати. Рух – амбітна команда, з хорошим підбором виконавців, класною інфраструктурою
– З ким спілкувався відносно майбутнього переходу?
– Мені телефонував Віталій Юрійович Пономарьов. Він розповів своє бачення щодо того, щоб я приєднався до команду. Коли в тобі зацікавлений головний тренер, це дуже важливо для футболіста.
– Окрім Руху, тобою ще цікавились?
– Як я знаю, був інтерес, але до конкретики не дійшло.
– Наскільки для тебе було важливим, що поруч з тобою в клубі будуть хлопці, яких ти добре знаєш по молодіжній збірній України?
– Це буде тільки в плюс, адже в нас хороший взаємозв'язок. Це також сприятиме моїй швидкій адаптації, коли приходиш, маючи знайомих у новій команді. Потрібно швидко зрозуміти вимоги тренерського штабу.
"Нас попереджали, що Кот-д'Івуар дуже гарно грає на контратаках"
– Розкажи більш детально про відрядження в олімпійську збірну України.
– Дуже щасливий отримати виклик від Руслана Петровича Ротаня. Я лише одного разу викликався на матч із Грузією рік тому. Багато нового для мене. Можна сказати, що я в процесі навчання та покращення себе, відкриття нових сторін гри. Дуже класний досвід. Інша структура команди. Підготовка проходить дуже добре. Намагаємось виконувати те, що просять тренери, і втілювати це на полі, щоб краще виступити на Олімпіаді
Читай також: Вадим Вітенчук стане гравцем "Оболоні"
– Хто з суперників по турніру тобі найбільше сподобався?
– Я би виокремив Японію. Вони дуже мобільні, попри те, що з нами грала молодша за віком команда. Дуже організовані, дисципліновані. Важко було з ними грати.
– У фіналі вам протистояла збірна Кот-д'Івуару U-20. Коли здалося, що гра у вас під контролем, африканці примудрилися перевести матч в серію пенальті.
– Ми мали грати у свій футбол. Кот-д'Івуар дуже гарно грає на контратаках. Вони можуть віддати м'яч, глибоко сісти і грати другим номером. Вони так дуже багато голів забили. Той факт, що вони вийшли з першого місця – яскравий доказ того. Від нас просили діяти організовано, бути готовими до їх випадів і грати у свій футбол.
– В клубі у тебе був досвід гри проти Олександрії, яку тренує Ротань. Важко грати проти такої команди чи працювати по тій системі гри?
– Мені подобається, як бачить гру тренерський штаб Руслана Петровича. Якщо це все намагатись виконувати у всіх аспектах, це дуже сильна зброя проти суперника. Граючи за Оболонь, важко було ламати їх структуру. Кожен футболіст знає, що від нього вимагається.
Перебуваючи в збірній, я пересвідчився, що тут на першому плані – організація та структура.
– Які враження у тебе від партнерів по команді, які грають за кордоном або в наших грандах. Не губишся на їхньому тлі?
– Вони впевненіші у своїх силах, показують якість. Конкуруючи в такому середовищі, ти так само прогресуєш.
"В стиках з Лівим берегом допоміг досвід, який ми отримали за рік в УПЛ"
– Давай поговоримо про минулий сезон, в якому ти про себе заявив. Що ти для себе з нього візьмеш?
– Минулий сезон показав, що можна ставати кращим. Що треба багато над чим працювати, оскільки ще вистачає недоліків у моїй грі. Команди в УПЛ плюс-мінус рівні, можна цілком реально виконувати серйозні задачі.
– На твою думку, чому Оболонь не змогла уникнути перехідних матчів?
– Все закономірно. У більшості гравців ніколи не було досвіду гри на такому рівні. Потрібно було адаптуватися. Сталося так, що моментами, де можна зіграти більш надійно та спокійно, нам не вистачало досвіду. Я переконаний, що наступного сезону хлопці з Оболоні покажуть кращий результат.
– Важко було виходити на матчі з Лівим берегом, коли решта клубів уже пішла у відпустку?
– Нам допоміг досвід, який ми отримали за рік в УПЛ. У нас з'явився характер. Ми почували себе більш впевнено, коли вже адаптувалися до іншого футболу і граємо з командою Першої ліги. Десь цей аспект зіграв нам на руку. Навіть пропустивши в другому матчі та отримавши червону, нам вдалося здобути той результат, який дозволив зберегти місце в УПЛ.
– Лівий берег, здавалося, дуже близьким був до того, аби вас пройти...
– Дві бойові гри видалися. Більше боротьби, менше футболу. Як я вже казав, досвід гри в УПЛ допоміг отримати потрібний результат.
– Оболонь наступного сезону може покращити свої позиції?
– Абсолютно! Оболонь – команда з дуже гарним колективом, в якому панує родинна атмосфера. Команда здобула вагомий досвід, який піде їм тільки в плюс.
– Проти кого з команд було найменш комфортно грати?
– В першому колі, коли грали з ЛНЗ (0:3). Тоді вони грали в 5 захисників і було дуже важко знайти простір, оскільки грамотно працювала оборона. Ми не могли нічого створити в тій грі і суперник нас просто переїхав.
– А хто з команд тобі найбільше сподобався?
– Мені дуже сподобалося, як грає Кривбас. Дуже інтенсивний футбол, подобається малюнок гри, взаємодія на полі. Цікаву команду зібрав Вернидуб, яка по ходу всього матчу задає високий темп.
– В Оболоні ти провів два сезони, граючи до того на аматорах. Як психологічно тобі дається впоратися з тиском, адже вимоги зовсім відрізняються?
– Я відчув підвищену до себе увагу, чого не було раніше. Десь це мені заважає, адже хочеться сконцентруватися лише на футболі. Коли тебе просять дати інтерв'ю або вручають якусь індивідуальну нагороду, то почуваєш себе ніяково.
– Але ти маєш зрозуміти, що чим вище ти зростатимеш, тим більше з тебе запитуватимуть на полі та за його межами...
– Гадаю, що я до цього з часом прийду самостійно.
– Після перехідних матчів встиг попрощатися з командою?
– Особисто – так. Всі сентиментальні штуки будуть вже після підписання контракту.
– З якими емоціями ти залишаєш Оболонь?
– Я залишаю команду з найтеплішими спогадами, оскільки Оболонь дала мені поштовх в розвитку. Хочу подякувати тренерському штабу, який не втрачав віри у мене, коли періодами щось не виходило. Я впевнений, що наступного сезону команда покаже сильну гру та сильний результат.
"В Оболоні у мене було два вибори позиції"
– Твоя поява в Оболоні – один з прикладів глибинного скаутингу від помічника головного тренера Оболоні Олександра Антоненка, який тебе знає за виступами в Калинівці. Можеш розповісти, як ти опинився в професійному футболі?
– Я грав уже за Денгофф на Київщині. У нас була товариська гра з Оболонню. Ми приїхали до них грати на Оболонь-Арену, а після матчу мене запросили на перегляд.
– Я чув, що нападником ти став не одразу. Тебе тренери відряджали грати на фланзі.
– Я б не сказав, що довго шукали мою позицію. Коли я приходив в Оболонь, то казав, що можу грати в нападі, оскільки в Денгоффі грав попереду. В мене було два оптимальних вибори позиції: спочатку мене ставили праворуч на фланзі, а потім перевели в напад.
– Я знаю одну цікаву історію, коли під час зимових зборів на тебе прийшли подивитися тренери молодіжки, а в тому матчі хтось з гравців Оболоні отримав червону і тебе опустили грати нижче, тим самим не було шансу себе показати перед Мельгосою та помічниками. Як ти психологічно відреагував на цю ситуацію?
– Я пам'ятаю цей момент, догравав тоді в центрі півзахисту, але з розумінням до цього поставився. Інша справа, що, граючи в центрі не міг себе показати, граючи більшість часу проти м'яча. Я намагаюсь вчитися швидко забувати погане, аби зі світлою головою працювати ще більш наполегливо.
– Ти самостійно даєш собі раду з поганими моментами? Можливо тренери та психолог тобі допомагають?
– Можна розділити на три аспекти: спочатку аналізуєш сам, потім у спілкуванні з тренерами, поза полем можна покластися на підтримку родини. Все зважуєш і якось вимальовується об'єктивна картина.
– А як взагалі у твоєму житті з'явився футбол?
– В малому віці я з дідусем подивився півфінали ЛЧ Реала та Барселони (1:2, 0:2). Побачив божевільний гол Мессі і після цього захопився футболом. Мій батько та його брат грали в футбол в задоволення. Я до цього сам прийшов.
– Ти з дитинства бачив себе нападником?
– Так. Мені завжди подобалися атакувальні гравці.
– Навіть у безнадійних ситуаціях ти намагаєшся йти в обіграш. На рівні УПЛ це складно?
– Звісно, адже проти тебе грають більш кваліфіковані виконавці, але потрібно це робити. Якщо не будеш робити, то як зрозумієш, що це вийде?
– Я знаю, що ти поєднуєш футбол та навчання. Яку освіту отримуєш?
– Чесно кажучи, не можу сказати, що багато часу приділяю цьому. Стараюсь робити по-мінімуму, аби все встигати. Навчаюсь на футбольного тренера.
– Зараз тобі 21. В довготривалій перспективі ти хотів би випробувати себе за кордоном?
– Так. Але зараз мені точно є що доводити вдома. Коли я буду до цього готовим, я сповна скористаюсь цим шансом.
– Якому з топ-5 чемпіонатів віддаєш перевагу?
– Іспанії.
– Як твої батьки ставляться до того, що футбол перетворився на твою професію?
– Батьки дуже сильно мене підтримують, мотивують на нові звершення. Я дуже вдячний їм за це і намагаюсь зробити так, щоб віддячити їм.
– Які в тебе захоплення поза футболом?
– Я дуже люблю багато гуляти, грати в настільний теніс, баскетбол. Мені багато що подобається. Є на що переключитися з футболу.
– Остання прочитана книга?
– Віктор Франкл, "Сказати життю "Так!".