Донецький «Шахтар» сьогодні є беззаперечним лідером вітчизняного футболу. На вершину він зійшов далеко не відразу, проте цей процес розтягнувся б у часі ще довше, якби не передбачливість президента клубу Ріната Ахметова, який зробив ставку на молодих перспективних управлінців. Одним із них став Сергій Палкін. Він з’явився в структурі «Шахтаря» майже десять років тому, але за цей час не просто вніс свою лепту в успіхи «гірників», а допоміг викристалізувати філософію клубу до європейських стандартів, бо сам не з чуток знайомий з усіма прогресивними віяннями та процесами в найрізноманітніших сферах.

— Сьогодні «Шахтар» відірвався на пристойну відстань од переслідувачіву чемпіонаті України, впевнено виступає в Кубку, а за тур до завершення групового етапу Ліги чемпіонів забезпечив собі путівку в 1/8 фіналу. Вас, як генерального директора, часом, не насторожує те, що в усіх трьох турнірах усе для команди складається настільки гладко?

— Звичайно ж, ні! Адже ми й плануємо роботу так, аби успішно виступати. Значить, усе робимо правильно, й за наявними напрямками клубної футбольної діяльності ухвалюємо оптимальні рішення. Тому й виходить такий позитивний результат.

— Референдум, проведений «УФ», визначив, що Мірча Луческу став найкращим тренером 2012 року в Україні, Андрій П’ятов — найкращим воротарем, а Генріх Мхитарян — найкращим легіонером. У вас не виникає сумнівів щодо всіх перерахованих позицій?

— Перш за все, скажу з приводу тренера. Це — правильний і логічний вибір, адже Містер — наставник, який виграв усі внутрішні турніри, команда вдало себе проявляє на євроарені. Цей факт не підлягає обговоренню. Що стосується футболістів, то для мене всі гравці «Шахтаря» однаково сильні, й когось виокремити дуже складно — головне, як виступає команда. А ось справа вболівальників — для себе визначити, хто з виконавців більше до вподоби, а хто їм ближче до серця, за найрізноманітнішими критеріями.

— У червні 2013-го виповниться рівно десять років, відколи працюєте в структурі «Шахтаря». За цей період клуб помітно змужнів, зібравши вдосталь трофеїв, а головне, вперше в своїй історії виграв європейський Кубок. Разван Рац в інтерв’ю «УФ» сказав, що вже вважає донеччан топ-клубом Європи. Ви згодні з думкою захисника, чи для такої оцінки треба обов’язково виграти Лігу чемпіонів?

— Не думаю, що всі команди, які прирівняні до топ, перемагали в цьому турнірі. Природно, коли говоримо про міжнародне лідерство, за основу беремо спортивний результат. Це — один із найголовніших показників. Водночас, повинні враховувати, в якому середовищі перебуває, грає та розвивається футбольний клуб. І коли ви починаєте порівнювати ФК, наприклад, зі Східної та Західної Європи, то відразу вносьте корективи в залежності, повторюся, від середовища. Так, через невисоку конкуренцію в українському чемпіонаті, демонструвати пристойні результати в Європі дуже складно.
Коли вболівальники говорять, що ми повинні виграти всі міжнародні трофеї — це, звичайно, тішить, оскільки вони — амбітні та вірять у свою команду. Але ми повинні розуміти, що стабільність у Європі, з точки зору спортивних результатів, досягається тільки тоді, коли у внутрішньому чемпіонаті є найвища конкуренція, коли кожна гра — як останній бій.

Якщо говорити про Східну Європу, то в ній я вважаю «Шахтар» клубом № 1. За багатьма критеріями, й не тільки спортивними. Якщо ж ми розглядаємо топ-клуби всього європейського континенту, то нам й справді є до чого прагнути. На мій погляд, ми обрали правильний вектор розвитку, що неодноразово сьогодні підтверджують західні аналітики, які намагаються оцінити наш результат, проаналізувати й зрозуміти, завдяки чому ми його досягаємо.

— Кажуть, можна програти бій, але виграти війну. На ваш погляд, цей вислів доцільно застосувати до поразки «Шахтаря» від «Ювентуса» та до перспектив у нинішній Лізі чемпіонів?

— Не вбачаю великої проблеми у фіаско від туринців. Звичайно, відразу після гри, на емоціях, думаєш, де й що не вийшло, переживаєш… Але коли повторно наступного дня переглядаєш гру, то розумієш, що було все не так погано. Тим паче, туринці були більш мотивовані. Як би не критикували наших футболістів, але коли людина розуміє, що вже вийшла в 1/8 фіналу, природно, це впливає. З іншого боку, якщо проаналізуєте матч із урахуванням того, що м’яч у наші ворота забивався з офсайду, зауважите на відсотку володіння м’ячем і на моментах, створених обома командами, то стане зрозуміло: зустріч для нас не була невдалою, просто в конкретній ситуації «Ювентусу» пощастило. У тому плані, що арбітр був на їхньому боці… Групову частину найпрестижнішого європейського турніру ми провели на рівні, отже очікуємо, що наступного року, незалежно від жеребкування, продов­жимо демонструвати висококласну гру.

— Спілкуючись із деякими, ще досить молодими, ветеранами «Шахтаря», дізнався, що були часи, коли приходив запит на гравця із західного клубу, але футболіст дізнавався про це тільки років через десять після завершення кар’єри…

— Не знаю, що кажуть ветерани, але за мого перебування на посаді генерального директора такого ніколи не було. Якщо в клуб надходила офіційна пропозиція по тому чи іншому гравцеві, то він дізнавався про неї, як правило, наступного дня. Приховувати від виконавців інформацію — не наша політика.

— Після групового етапу Ліги чемпіонів, напевне, трансферна ціна на Вілліана піднялася. Можете з упевненістю сказати, що «Шахтар» його збереже, як мінімум, до літа наступного року?

— Радше відповім так: ми би хотіли, щоби він залишився. Але той футбол, який Вілліан сьогодні демонструє, притягує до нього пильну увагу з боку багатьох європейських клубів. Природно, є варіант, за яким він може піти з «Шахтаря». Із приводу вартості, то в його контракті вказана сума відступних — 35 мільйонів євро. Якщо який-небудь клуб готовий стільки заплатити, ми ніяк не зможемо втримати бразильця.

— Хтось уже висловив готовність перерахувати «Шахтарю» озвучену вами суму?

— Офіційних запитів поки не надходило.

— Свого часу «Шахтар» називали «золотою кліткою», куди було непросто потрапити, а вир­ватися майже неможливо. Потім клуб зробив, здається, все, щоби ярлика не стало. Сьогодні виконавці знову практично не від’їжджають із Донецька…

— У контексті вашого запитання дуже показовий приклад з Ілсіньо. Під впливом своїх агентів він пішов од нас, щоб знайти краще життя на батьківщині. Грав у хорошому клубі, та думав і про Україну, порівнював домашнє середовище з тим, яке ми для бразильців, людей з іншою культурою, створили тут, у Донецьку. Зрештою, він знову приїхав у столицю Донбасу, сказавши своїм друзям-бразильцям, що відхід із «Шахтаря» — його помилка. Ви знаєте, багато іноземців, яких ми продавали в інші клуби, згадують про час, проведений у нас, дуже тепло. Ба — відзначають, що, якби можна було все повторити, вони пішли би тією ж стежкою…

Розумієте, для нас дуже важливо, щоби атмосфера в команді була хорошою, але зробити так за помахом чарівної палички неможливо. Це — повсякденна, копітка праця. Й коли футболіст сам висловлює щире бажання жити в Донецьку, тут грати, підписувати новий контракт — ось це й є наш шлях. Також я впевнений, що кожен випадок треба розглядати окремо. Тим паче, якщо ми заплатили свого часу за футболіста великі гроші, то працювати собі в збиток — недозволена розкіш.

— На своїй сторінці у Facebook ви вже спростували переїзд нинішньої зими Фернандіньо в один із клубів Манчестера. Але диму без вогню не буває. Чому раптом з’явилося саме це англійське місто з МЮ і «МанСіті»?

— Тому що там базуються клуби, здатні заплатити велику суму за нашого гравця, який є одним із найкращих у світі на своїй позиції, а відповідно, коштує чимало.

— Головний тренер збірної Хорватії Ігор Штімац сказав, що в розмові з ним Рінат Ахметов нібито повідав, начебто «гірники» нинішньої зими посиляться трьома виконавцями — воротарем, центральним і лівим захисниками. Це відповідає дійсності?

— Мені складно коментувати те, що він сказав, адже не був присутній під час діалогу… Мені здається, Штімац щось не так зрозумів.

— Деякі виконавці «Шахтаря» не мають тієї ігрової практики, якої б вони хотіли. Наприклад, Василь Кобін, яким цікавилася «Таврія». Це питання ще відкрите?

— Ми готові розглянути будь-яку пропозицію. Просто деколи виходить так: усі говорять, що є якийсь інтерес, ти починаєш вести переговори, та ледь питання торкається грошей — люди цього відразу уникають. Ви ж розумієте, ми не купуватимемо футболіста, щоби потім його комусь дарувати. Якщо хтось реально хоче придбати гравця, його цінують, вважають, що він посилить команду, будь ласка! Платіть певну суму, й нехай футболіст грає!

— Деякі інтернет-видання повідомили, що «Шахтар» зацікавлений у послугах Євгена Селіна…

— Не хотів би називати прізвища, але інтерес до певних виконавців, звісно, є, їхні кандидатури розглядаються, сильні та слабкі сторони аналізуються. Водночас, конкретних дій, які виллються в запрошення, нині ми не вживаємо.

— І все-таки, в кого з трьох форвардів — Майкона («Зоря»), Робіньо («Мілан»), Ібрагіма Туре («Монако») — найбільше шансів потрапити цієї зими в «Шахтар»?

— Що тільки не вигадають (сміється)!? Із приводу Робіньо й Туре, то про них мова взагалі не йде. А в Майкона наприкінці 2012-го завершується контракт із «Зорею». Можливо, зробимо луганцям пропозицію, щоби гравець пройшов із нами збори, й тільки тоді ухвалимо рішення, потрібен він «Шахтарю» чи ні.

— Сьогодні практично всі спортивні ЗМІ невтомно мусують тему об’єднання футбольних чемпіонатів. Якщо провідні клуби України, Росії та низки інших країн створять свою лігу, схожу, наприклад, на КХЛ, чи тоді не загине великий футбол у регіонах, де приїзд «Шахтаря», київського «Динамо», «Металіста» або «Дніп­ра» — більше, ніж просто свято?

— За великим рахунком, я з вами згоден у тій частині, що великий футбол у країні, й у регіонах зокрема, має залишитися. Якщо ж детально розібратися, то мимоволі запитуєш себе: які саме регіони в нас належним чином представлені у вищому дивізіоні? Візьміть карту країни й подивіться, наприклад, на Західну Україну. У прем’єр-лізі від неї виступають «Карпати», «Говерла» та «Волинь». У східній же частині зосереджені практично всі інші. Виходить певний дисонанс. Але ми повинні розуміти й таке: щоб українські клуби домагалися серйозних досягнень у Лізі чемпіонів і Лізі Європи, потрібно мати сильний чемпіонат. Не кажу, що нам зараз обов’язково слід організувати чемпіонат СНД. Я — за те, щоби посилювати внутрішню лігу. Якщо це можливо здійснити без якогось об’єднаного чемпіонату, то нехай хтось розповість, як це можна зробити. Це питання треба серйозно опрацювати, й якщо його вирішення призведе до підвищення вартості українського футболу (мова про спортивну складову та глядацький інтерес), то на це треба йти.

— У якій формі?

— Чи буде це чемпіонат СНД або, як ми ініціювали, об’єднаний Кубок, не знаю. Хоча, на мій погляд, у сьогоднішніх умовах нашу пропозицію з приводу Кубка матеріалізувати реальніше. Уважаю, створити об’єднаний чемпіонат — дуже складне завдання. Перш за все, це пов’язано з питаннями участі команд у євротурнірах. Також є багато інших факторів — суддівство, календар, федерації футболу країн… Звичайно, нічого неможливого немає, але це дуже складний процес, і я запевняю вас, що в нього буде як багато прихильників, так і чимало тих, хто вставлятиме палиці в колеса.

Ось, наприклад, турнір у Москві на Кубок Співдружності. Ви ж бачите, у що він перетворився: інтересу — ніякого, і клуби відправляють на нього молодіжні склади. Тому, повторюся, якщо хочемо щось спробувати, розпочнімо з об’єднаного Кубка.

— Недавно, в розмові зі мною, колишній гравець і тренер «Шахтаря» Олексій Дрозденко поскаржився, що тільки за останній час тренерські PRO-дипломи отримали 150 фахівців, а одного тренера збірної України знайти не можемо. Чому в нас такий дефіцит кваліфікованих кадрів?

— Дефіцит кваліфікованих кадрів спостерігається не тільки у футбольній галузі. Сьогодні знай­ти хорошого фахівця на будь-яку посаду в будь-якій сфері дуже складно. Це — системна проблема освіти. А у футбольному середовищі — своя школа, свої інститути. Отож відокремлювати тренерську сферу від усіх інших немає сенсу. Зрештою, все частіше компанії і клуби починають запрошувати західних менеджерів.

Коли спілкуємося з директорами закордонних академій, то вони великий акцент роблять на освіту футболістів. На Заході система вибудувана так, що вона дозволяє відстежувати, як виконавець учиться. Із тисяч гравців у професіональний футбол потрапляють одиниці. А що з реш­тою? Клуб за них несе соціальну відповідальність. Адже вони в майбутньому стають тренерами, викладачами, проявляються в інших галузях, словом, знаходять свою нішу. Сьогодні тренер — це людина високоосвічена, яка розуміється на тактиці, психології, сучасних спортивних наукових розробках, він повинен знати мови, адже через перекладача багато речей футболісту не поясниш…

— Недавно Рінат Ахметов заявив, що готовий зі свого фонду оплачувати зарплату тренера української збірної. Зараз, як відомо, на цю посаду претендують Михайло Фоменко та Свен-Йоран Ерікссон. Скажіть, заява президента «Шахтаря» поширюється тільки на іноземного фахівця?

— Це питання, напевне, не зовсім за адресою.

— Як особисто ставитеся до можливої натуралізації Луїса Адріано й Ілсіньо?

— Якщо наша збірна хоче домагатися якихось результатів (хоча би кваліфікуватися на чемпіонати світу чи Європи), для цього потрібно робити певні дії, серед яких є й натуралізація. Це посилення для збірної України. А коли футболіст ще й сам хоче допомогти команді — взагалі здорово! Якщо він піднімає вартість нашої збірної, то дивитися на паспорт, національність, я вважаю, немає сенсу. Проте проблема наша — давня, тягнеться від введення ліміту на легіонерів. Цю концепцію, на мій погляд, треба переглянути. Необхідно обрати таку формулу, яка би посилила як український чемпіонат, так і збірну країни. Питання — складне… Треба вивчати європейський досвід, користуючись тільки найкращим. Ось, наприклад, в Англії клуби мають право купувати легіонерів, що зіграли не менше певного відсот­ка матчів за свої збірні. Чого домоглися британці? Вони зробили свою прем’єр-лігу однією з найсильніших у світі. Але з точки зору збірної, щось у них не працює. Отже, для посилення української ліги якесь зерно можемо почерпнути в анг­лійців, водночас, упевнений, їхній досвід не можна буквально переносити на наш ґрунт. Повторюся, потрібна формула, яка допоможе збільшити вартість чемпіонату та вартість збірної. Її треба знайти й ухвалити правильні рішення. «Нині повинні боятися нас, а не ми»

— Інфраструктура «Шахтаря» сьогодні — одна з найкращих у Європі. І все-таки, завжди є куди прагнути і що розвивати. Як зараз просувається справа з будівництвом на місці старого Центрального стадіону «Шахтар» спорткомплексу для академії, із спорудженням реабілітаційного центру?

— Так, у нас є ідея на базі «Кірша» створити центр з відновлення від травм, заточений під нашу першу команду. Коли запустимо цей проект, поки сказати не беруся, буде видно.
Що стосується старого стадіону «Шахтар» із прилеглими до нього футбольними полями, то хотіли, щоби ці споруди функціонували в напрямку розвитку дитячо-юнацького футболу клубу та загалом Донецька.

— Із генеральним секретарем клубу Олександром Черкесовим ви регулярно присутні на жеребкуванні Ліги чемпіонів. За стільки років, чи часто вас підводила інтуїція?

— Я вважаю, що інтуїція тут ні до чого, бо ж можемо грати з будь-яким суперником. Це нас сьогодні повинні боятися. Ви, напевне, знаєте, що вболівальники «Барселони» не хочуть, аби їхній команді випав саме «Шахтар» (розмова відбулася за кілька днів перед четверговим жеребкуванням. — Д. Д.). У нас є впевненість, сили та рівень. Мені, часом, здається: чим суперник сильніший, тим команда з більшою відповідальністю до нього підходить, і більше в неї виходить. Яскравий приклад: порівняйте групу нинішню, з якої ми вийшли в плей-оф, й торішню, коли посіли четверте місце. Не називатиму, кого особисто хотів би бачити в 1/8 фіналу, — хто трапиться, той і буде.

— Чи є у вас передчуття, що 2013-й стане найтріумфальнішим в історії «Шахтаря»?

— Після будь-якого тріумфу наступного дня ви вже думаєте про майбутні тріумфи, які повинні перекрити попередні… Скажу так: ми просто повинні якісно виконувати свою роботу…