— Руслане, після повернення до прем’єр-ліги вам не вдалось одразу закріпитися в основному складі. Вік бере своє? Чи є інше пояснення нечастим виходам на поле?

— Причини? У тому, що останнім часом, на жаль, мене нерідко переслідують травми. Так, склалося, що на початку сезону отримав перше ушкодження, слідом не забарилося ще одне, відтак довелося чимало матчів пропустити.

— Чи не засмучує вас, як нападника, той факт, що цьогоріч лише одного разу відзначились у воротах суперника?

— Зрозуміло, що коли мало граєш, то й забивати значно складніше. Цей факт явно не тішить, адже один гол — дуже мало. Кожен нападник завжди націлений на ворота, відтак прагне забивати щоматчу. Проте нічого непоправного я в цьому не вбачаю. Ніхто не забороняв допомагати команді. Хоча, звісно, треба ретельніше працювати над своєю результативністю.

— Якщо не помиляюся, з приходом нового наставника ви ще не грали в офіційних зустрічах. Причиною цього є нова травма, чи, можливо, рішення тренера довірити місце іншому форварду?

— Так склалося, що я зазнав чергової травми в останній грі, коли тренером ще був Сергій Пучков. Відтак наступні два тури, в яких мої партнери грали з «Десною» та «Іллічівцем», я пропустив. Нині ж я пов­ністю відновився: пауза для мене була якраз доречною, тому що цього часу мені вистачало, щоби поліпшити здоров’я та набрати форму. Якщо наставник довірить, уже в наступному двобої готовий вийти на газон.

— Як розцінюєте зміну головного тренера на Олега Тарана? Це справді було необхідно клубові?

— Не знаю, нам у колективі складно розмірковувати на цю тему. Зав­дання у футболістів — грати на полі та доводити свою майстерність і діє­здатність, здобуваючи результат. Стосовно тренерів: функціонери та керівництво ухвалюють постанову щодо їхньої зміни. Гравцям залишає­ться лише належно сприймати такі рішення.

— Невже тренерські пертурбації ніяк не впливають на мікроклімат у команді?

— Знаєте, для кожного клубу краще, коли один фахівець упродовж довгого часу очолює команду. Тоді легше здобувати результат, адже гуртуються гравці, всі знають, що від них вимагає тренер. Зрозуміло, часта зміна тренерів негативно впливає на колектив. Складно постійно перелаштовуватися під нового коуча.

— Чи були уже розмови з Олегом Анатолійовичем щодо вашого майбутнього?

— Як такої розмови, щоби поговорити з тренером тет-а-тет, не було. У робочих моментах Олег Таран озвучував, що кожен матиме шанс проявити себе. На основі цього й базуватиметься команда в наступній частині змагань. Але мене це не лякає: на кожному тренуванні викладаюся максимально. Така вже доля футболістів.

— А як самі бачите своє майбутнє?

— Ще рано говорити про щось негативне. Гадаю, не прийшов час завершувати ігрову кар’єру чи повертатися до рідної «Буковини». Ще є бажання й сили продовжувати виступати на найвищому рівні.

— До речі, саме із Чернівців переїжджали до Запоріжжя. Не шкодуєте про цей перехід? Адже команда нині борсається внизу турнірної таблиці…

— Ні, зовсім не жалкую. Коли саме переходив у «Металург», були, звичайно, інші думки: ніхто не знав, що нам доведеться боротися за виживання. Навпаки! Були надії, що все складатиметься набагато краще. Утім, не варто наперед посипати голову попелом, коли турнір ще не завершився.

— Попереду вас чекають протистояння із «Зорею» та «Волинню». Чи є сподівання, що після цих матчів уже цьогоріч залишите останні місця?

— Звісно, пауза має нам допомогти, тому що тренер мав більше часу провести з командою. Можливо, відтепер запоріжці зможуть краще зрозуміти думки Тарана в побудові гри. З’являється впевненість, що, зрештою, зможемо зупинити нашу серію без перемог. Давно є відчуття, що нам не вистачає першої перемоги. Після звитяги має піти краще.

— Певне, у вас контракт на один-два роки, адже з віковими виконавцями рідко укладають довготермінові угоди. Не було бажання змінити ФК?

— Поки немає думок і прагнення до цього, адже чемпіонат ще не завершився. Ви маєте слушність, у мене контракт на два роки, проте це також немало. Не можна стверд­жувати, що мене все влаш­товує в Запоріжжі. Моя кар’єра могла би складатися й краще, міг би більше допомогти команді.

— Нині, коли цілком готові до матчу, чи сподіваєтеся, що Олег Таран випускатиме вас на поле? Та й взагалі: чи зможе вивести команду з кризи?

— Авжеж! Я би тоді на тренування не ходив, якби не було віри у це. Не лише я вірю в те, що «Металург» спроможний залишити низи турнірної таблиці. Лише коли кожен самовіддано працюватиме та віритиме в загальнокомандний успіх, здобудемо результат. Із часом, можливо, навіть готові будемо до серйозніших завдань. Переконаний, найкращі матчі запорізького ФК нас чекають попереду.