Із наставником харків’ян удалося поспілкуватися в понеділок — уже за три доби після прикрого вильоту з Ліги Європи. Голос головного тренера був, як здалося, дещо засмучений, але пан Маркевич усе одно погодився приділити кілька хвилин та повернутися до подій четверга. Власне, з питання про емоційний стан й розпочали діалог.
— Мироне Богдановичу, чи встигли особисто ви та команда відійти від невдачі в Лізі Європи передовсім із психологічної точки зору?
— Непросто нам, звичайно, але дітися від цього нікуди — доводиться відходити незалежно від нашого бажання. Попереду чемпіонат, де ми, на мій погляд, маємо хороші шанси на те, щоби пробитися до зони Ліги чемпіонів. Гадаю, до першого матчу проти донецького «Металурга» будемо остаточно готові.
— Опісля матчу на прес-конференції ви були досить стримані, хоча раніше траплялися прецеденти публічної критики деяких футболістів. Цього разу вирішили влаштувати суто внутрішній розбір польотів?
— Так… Даремно щось говорити — нічого вже не повернеш…
— А чому, на ваш погляд, «Металіст» прокинувся та почав бути схожий сам на себе лише після того фатального пенальті?
— Тут слід віддати належне супернику. Гравці «Ньюкасла» відіграли в дуже простій, але водночас дисциплінованій манері: вони не дали нам змоги розвернутися в центрі поля, надійно протидіяли нашим наступам в обороні. Коротше кажучи, зіграли в свою гру. Звісно, я знав, що буде саме так, але…
— Ледь не всі, за підсумками зустрічей із англійцями, мовили про відсутність Тайсона як ледь не ключового фактора, а ось особисто мені здалося, що критично не вистачало Марко Девича — себто футболіста, який мав би стати джокером…
— Знаєте, тут уже немає про що говорити. Чи то про Девича, чи то про Тайсона — вони виступають у іншій команді, а розмірковувати над тим, як би розгорталися події за їхньої присутності, — даремно витрачати час.
— Просто веду до того, що Коельо таким козирем не став. Погоджуєтеся, що нині йому буде значно складніше, ніж під час першого пришестя: рівень Жажі, як мінімум, не зріс, а ось готовність його оточення стала значно вищою?
— Це все, безперечно, правда, але я все одно вірю в його талант. Сподіваюся, що зможу допомогти бразильцю розкритися.
— Чи підтвердите, що нині в таборі команди перебуває Олександр Романчук, який останній рік провів у орендах?
— Так, він із нами тренується.
— Розраховуєте на нього?
— Якщо він перебуває в нашій команді, то, мабуть, логічно припустити, що розраховуємо.
— Мироне Богдановичу, як вважаєте, чи піде на користь вашим виступам у чемпіонаті України цей ранній виліт із Ліги Європи?
— Я знаю одне: ми дуже хотіли пройти далі, подолати «Ньюкасл», ретельно готувалися до цього двоматчевого протистояння, не тримаючи в голові, чи допоможе нам гіпотетичний виліт у майбутньому. На жаль, тепер концентруватимемося на одному турнірі. Чи будуть звідси якісь дивіденди — складно передбачити.
— Я ось на що натякаю: два роки тому ви, склалося враження, певною мірою принесли в жертву лютневі поєдинки з німецьким «Байєром». Утім, користі від того вийшло обмаль. Після нищівної поразки від леверкузенців команда потрапила у психологічну яму…
— Тоді були інші події, інша ситуація. Чи потрапимо до ями цього разу — покаже час…
