Головний тренер національної збірної Михайло Фоменко - про Об’єднаний Суперкубок, який нещодавно завершився в Ізраїлі.
— Михайле Івановичу, яка мета поїздки на Землю Обітовану? Адже то був звичайний товариський турнір…
— Якщо відповідати стисло, хотів подивитися на дії потенційних збірників. Насправді побачив доволі непогане змагання, в якому брали участь російські й українські команди топового рівня… Що ще можу сказати? «Металіст» і ЦСКА мали нормальний, як для цього часу, вигляд, «Зеніт» — непоганий, а «Шахтар» навіть дуже непоганий.
— Відходячи від теми: чи правильно тепер припустити, що «гірники» знову візьмуть національне «золото»?
— «Чи», «якби», «коли би» — ви ж знаєте, що речення, які зводяться до умовного способу, не подобаються мені. Тому, даруйте…
— Повертаємося в Ізраїль: вам не здається, що в основі Об’єднаного Суперкубка — політика й більш нічого?
— Я би сказав, що названий вами фактор є «одним із»… У цілому ж факторів кілька, головний — нагода отримати хороших суперників узимку, так, принаймні, мені здається… Хоча мене, з огляду на те, що сьогодні коїться в нашій багатостраждальній державі, не дивує ваше запитання — нині всі в нас заполітизовані, ви теж, отож і питання у вас політично забарвлені. Утім, я би надалі хотів оминути цю слизьку тему.
— Про що, на вашу думку, свідчить отакий факт: усі три турніри, організовані «Газпромом», виграли клуби з України?
— Про те, що конкретного відрізку часу — торік, узимку, минулого літа й ось тепер — у конкретному змаганні найсильнішими були вітчизняні команди. Я повторюю: для кожного клубу-учасника, переконаний, завдання перемагати у цих кубках не було основним, тут інші цілі переслідувалися. Ось візьмемо останній розіграш: «Шахтар» і «Зеніт» мали найкращий вигляд, бо їм невдовзі в євротурнірах грати, натомість харків’яни та москвичі на їхньому тлі виглядали гірше… Насправді, я розумію, до чого хилите — тут у вас знову політичне запитання: хочете почути, що наш чемпіонат сильніший за російський, так? Як на мене, для такого порівняння вимагаються інші масштаби: потрібно, щоби ми з росіянами регулярно зустрічалися на рівні континентальних турнірів і в різних змаганнях серед збірних — ось тоді й висновки правильні можна буде зробити. Хоча, гадаю, якби наші зустрічі справді були регулярні, нам усім то коштувало би занадто — зокрема, щодо кількості нервових клітин… Давайте до трохи конкретніших тем.
— Давайте: на скількох матчах були?
— На всіх… На всіх поєдинках Об’єднаного Суперкубка-2014.
— А як це відбувалося? Маю на увазі, як устигали?
— Та звичайна схема: приїхали в аеропорт — поїхали в готель, поселилися — в день матчу брали машину й їхали на стадіон — після зустрічі поверталися до готелю. Десь так…
— Про Андрія Богданова… Як на мене, гру із «Зенітом» він провалив.
— І нічого дивного! Він же скільки не грав, а без постійної практики прогресувати неможливо. Він здібний футболіст, ми слідкуємо за ним, але досі щодо нього конкретики немає: подивимося, як проявить себе у Харкові навесні.
— Мірча Луческу дав черговий шанс центрбекові Сергієві Кривцову, який діяв у парі з Олександром Кучером: як оціните донецького резервіста?
— Його ж команда перемогла, значить, непогано відіграв, відповідав рівневі «гірників». Тут ситуація, подібна до Богданова: рано про щось говорити, для висновку щодо конкретного виконавця потрібно, щоби він грав регулярно. Не по одному матчу ухвалюються рішення…
— Пара запитань щодо голкіперів. № 1: у тому ж «Шахтарі» знову чергувалися П’ятов і Каніболоцький, перший знову помилявся, другий, як на мене, діяв ефектніше. Андрій точно в збірній гратиме, чи довірите пост Антону?
— Та нормально вони обоє провели цей турнір… Яке сьогодні число (інтерв’ю записано у суботу, 8 лютого. — В. Б.)? А коли національна команда проведе перший цього року поєдинок? А коли офіційний? Уловлюєте, скільки часу? Ми до кінця літа встигнемо опрацювати багатьох воротарів, а сьогодні… Шанси є в кожного — банально, зате правдиво.
— Друга «воротарська» тема: маріуполець Рустам Худжамов міг перейти в «Металіст», але клуб, якому він належить, — «Шахтар» — не відпустив його, мотивуючи це небажанням посилювати конкурентів. Вам не жаль, що потенційний збірник залишиться у слабкішій команді?
— Чи не вплине це на нього психологічно, маєте на увазі? Думаю, він уже не в тому віці, щоби подібні обставини різко вибивали його з колії. Упевнений: він давно досяг такого рівня, коли сам не може дозволити собі виступати нижче певного рівня, — даруйте за каламбур. Тому все з ним буде гаразд.
— Змінимо тему наостанок: 23 числа відбудеться доленосне жеребкування наступного Євро: кілька тижнів тому ви сказали, що поїдуть туди п’ятеро осіб. Чи можете сьогодні дати конкретнішу інформацію — з прізвищами?
— Не можу. По-перше, я щойно прилетів із-за кордону, буквально до хати зайшов, як ви на мене вийшли. По-друге, до 23 лютого залишається чимало часу, гадаю, склад нашої делегації визначиться за день-два до вильоту, не раніше. По-третє, не я це вирішую… Ось піду в понеділок на роботу, може, щось мені повідомлять
