Не так давно португалець Кріштіану Роналду прогнозовано отримав свій третій «Золотий м’яч». А українські футболісти вже традиційно не потрапили навіть у розширений список кандидатів на цей трофей.
Перспективні виконавці локального рівня
В Україні завжди було чимало перспективних футболістів, зірок місцевого чемпіонату, рівня СНД або Східної Європи. Але за останні роки не з’явилося жодного нового топ-гравця, який міг би заграти на світовому рівні. Міжнародне визнання Олега Блохіна, Ігоря Бєланова та Андрія Шевченка, можливо, вже в недалекому майбутньому будуть називати винятком із правил. Ніхто з українських футболістів зараз навіть не наблизився до рівня цієї трійці.
Згадаймо, хто останнім переходив у європейський топ-клуб. Анатолій Тимощук із «Зеніту» поїхав у «Баварію». У Санкт-Петербурзі екс-капітан «Шахтаря» був гравцем основи, в Мюнхені ж більше часу проводив на лавці запасних. Із Німеччини Тимощук знову повернувся в «Зеніт», але його найкращі часи позаду. Тимощук уже не в тих кондиціях, що раніше, як наслідок: улітку він покине «Зеніт» зі статусом вільного агента. Не зумів закріпитися в «Ліверпулі» Андрій Воронін. Дмитро Чигринський не заграв у «Барселоні». Обоє тепер перебувають у творчій відпустці, шукаючи нові клуби. Тим не менше, ці футболісти хоча б змусили звернути на себе увагу футбольних грандів. Більшості інших в Україні не вдалося зробити і цього.
Плітки про інтерес грандів
Фахівці та футбольні агенти часто говорять про те, що українцям нема чого переходити в іноземні клуби. Їх і вдома непогано годують і забезпечують. Але така версія не витримує критики. Уявіть, англійський «Челсі» зацікавився Євгеном Коноплянкою. «Дніпро» запросить 30-40 мільйонів євро за футболіста. Очевидно, якщо «Челсі» справді вважатиме, що Коноплянка підсилить їхню команду, то англійці знайдуть можливість його купити, а гравець погодиться на трансфер. Але українські футболісти переоцінені, тому їх і не особливо прагнуть переманити провідні клуби Європи. А в інші, можливо, й не варто переходити. Тільки європейську славу так складно завоювати. Володарів «Золотого м’яча» виховують у чемпіонатах Іспанії, Англії, Італії. Так, улітку цього року Коноплянка отримає статус вільного агента й справді може перейти в якийсь англійський ґранд. За нього, якщо й заплатять гроші, то невеликі. А це свідчить про інтерес та оцінку англійцями нашого чи не найзірковішого виконавця.
Руйнівники, але не будівничі
Судячи з того, як комплектують команди тренери провідних команд УПЛ, українці хороші руйнівники, захисники, але в атаці зараз вони не такі сильні. Тому в «Шахтарі» довіряють основні позиції латиноамериканцям, а українцям відводять ролі другого плану. Так було і в кращі часи «Металіста». Тільки в «Дніпрі» та «Динамо» вітчизняні гравці у нападі зі змінним успіхом намагаються скласти конкуренцію іноземним колегам.
Футбольна чи не футбольна нація
Виходячи з того, що українців уже не вважають гравцями високого класу, виникає питання: «А чи може Україна називатися великою футбольною нацією?» Заслужений тренер України Олександр Іщенко вважає, що може. «Не треба посипати голову попелом. У претендентах на «Золотий м’яч» немає представників не тільки України, а й багатьох інших держав, — сказав «Газеті» Іщенко. — Треба бути оптимістами. Три наші клуби успішно грають у єврокубках, національна збірна на хорошому рівні провела окремі ігри. Це вселяє надію на прогрес наших футболістів».
Переходячи на персоналії, Олександр Іщенко виділяє трьох гравців, які здатні в майбутньому потрапити в претенденти на «Золотий м’яч». «Ракицький, Ярмоленко, Коноплянка — вони можуть стати висококласними професіоналами. Але потрібно розуміти, що для цього гравці повинні дуже багато працювати. Названі мною футболісти не дуже стабільні. А клас саме визначається стабільністю», — стверджує авторитетний фахівець.
Найбільшою проблемою українських футболістів Іщенко вважає менталітет. Зіграв футболіст кілька яскравих ігор — і пропадає. «Ось наочний приклад — Мессі. Він же не інопланетянин, така ж людина, як і ми всі, — заявив експерт. — Мессі постійно сумлінно працює, звідси й результат. Аргентинець багато робить на полі, віддає передачі, бере участь в іграх за збірну, клуб. І ніколи не знижує до себе вимоги. Якщо наші гравці будуть такими ж працездатними, вони теж досягнуть успіху в Європі».
Психологічний бар’єр
Володар «Золотого м’яча» 1986 року, екс-гравець київського «Динамо» Ігор Бєланов дотримується схожої думки. «Мені дуже подобається Коноплянка. Але колись один авторитетний фахівець сказав, що є оригінал, а є копія, — заявив «Газеті» Бєланов. — Тобто, є люди, які можуть завжди на щось претендувати-претендувати-претендувати. А є ті, хто виграє. Коноплянка повинен набратися духу переможця. І якщо він потрапить у хорошу команду, можливо, справді буде кандидатом на «Золотий м’яч». Якщо гратиме в «Барселоні», то може, й отримає цей трофей. Наразі ж у нього помітні проблеми з психологією. Коли він потрапляє на матчі високого рівня, не завжди показує ту гру, на яку здатен. За збірну він кілька матчів здорово проведе, а потім зникає. А на високому рівні потрібно років 5-6 грати, щоб на тебе звернули увагу в Європі».
Проблеми дитячого футболу
«Наразі українців навіть близько не бачу серед претендентів на цю нагороду, — заявив «Газеті» відомий експерт, у минулому тренер та футболіст Йожеф Сабо. — У нас немає шкіл, дитячих тренерів, умов і талантів. Як би ми цього не хотіли, але хлопчик повинен бути талановитим, щоб з нього виріс футболіст. Ми довго очікуватимемо появи претендента на «Золотий м’яч». І найбільша проблема криється у дитячому футболі. Ну, запросили голландця керувати академією «Шахтаря» і що? У нас свій менталітет, а не голландський. І «Шахтар», і «Динамо» збирає талановитих хлопців зі всієї України, але подивіться, кого вони випускають зі своїх шкіл. Так, у «Динамо» є Гармаш, у «Шахтарі» — Ракицький. Це — хороші футболісти, але не видатні. Такі, як Мессі, народжуються раз на багато років. Згадаймо, Пеле був великим футболістом, згодом — Марадона, а тепер — Мессі. Були й інші хороші гравці, але їх не можна назвати унікумами».
Футболістів, що подають надії, в Україні справді було багато. Але тих, хто виправдав сподівання, — одиниці. Віктора Леоненка, Олександра Рикуна, Адріана Пуканича, Олександра Гладкого та багатьох інших вважали дуже перспективними й сильними виконавцями. Але розкритися повністю нікому з них не вдалося. Питання про те, чи вдасться це зробити теперішнім виконавцям, є дуже суперечливим.
Ігор Муц
