З нагоди чергових матчів збірної України "Футбол 24" згадує історію футболіста, який змінив громадянство заради виступу під синьо-жовтим прапором. Юрій Калітвінцев зіграв за Україну 22 матчі, і в 13 з них виводив команду на поле із капітанською пов'язкою.

"У літаку корчився від болю – перелом ноги"

Невідомо, як би склалася ігрова кар'єра Калітвінцева, якби він прийняв пропозицію з Ізраїлю. На той момент Юрій виступав за московське Динамо.

"Нас із Женею Смертіним запросили в Маккабі з Рімон-Ліціона, який мав дебютувати в елітному дивізіоні чемпіонату Ізраїлю, – згадував у розмові з автором цих рядків Калітвінцев. – Там вже виступав Олег Малюков. Ми пройшли перегляд, сподобалися президенту клубу. Він нас викликав, запитує, скільки хочемо отримувати. А ми із Женею домовились озвучити нереальну для Ізраїлю на той час суму – по 150 тисяч доларів підйомних і зарплату по 10 тисяч в місяць.

Президент зблід. Але потім пішов радитися до Малюкова, мовляв, чи вартують хлопці таких грошей. Олег каже: звичайно вартують, будуть за збірну грати через пару років. Мав рацію – я дійсно зіграв за збірну України".

Але до цього у Калітвінцева було відрядження в Нижній Новгород, де він грав у місцевому Локомотиві під керівництвом Бормана – так усі називали Валерія Овчіннікова.

Читайте также: Ігор Бурбас: "Вернидуб - це більше фантазії фанів "Динамо". Все йде до того, що лишать Хацкевича"

"Футболістам платили дуже високу на ті часи зарплату, але з інфраструктурою у "залізничників" відверто не склалося, – не приховував Юрій. – Коли мене запрошували, дізнався, що у Локомотива є дві тренувальні бази. Ще здивувався: ось молодці, у цьому плані навіть столичні клуби обскакали. Але коли побачив другу, резервну базу, обімлів – нею виявився сарай у лісі без зручностей. Добре, хоч обід туди привозили. А ось сніданок нам доводилося готувати самотужки – варили яйця, сосиски...

І такого поля, як у Нижньому Новгороді, за всю свою ігрову кар'єру ніде не зустрічав. Якось не витримав, сказав головному тренеру, що поляну не завадило б привести до ладу. Він на мене здивовано подивився та іронічно запитав: "І як ми, по-твоєму, на нормальному газоні обіграємо Спартак?".

"Матч у Владикавказі, в якому вирішувалася доля путівки до Кубка УЄФА, перетворився у справжню зарубу, – згадував Юрій. – У другому таймі на полі почалося свавілля. Хвилин за двадцять до кінця гри я вкидав аут, потім мені повернули м'яч і футболіст суперника на прізвище Горєлов з усієї сили врізав мені у гомілкову кістку.

Він сам, до речі, з Нижнього Новгорода. Після матчу просився до нас у літак – збирався провідати рідних. Борман до мене підійшов і запитав: "Беремо його?". Я сказав, мовляв, дивіться самі, але, на мій погляд, це вже буде перебір. Так цього Горєлова і не взяли. А я упродовж всього польоту корчився від болю. Коли прилетіли у Нижній Новгород, лікарі діагностували перелом ноги".

Читайте также: Тренер для "Динамо": четыре сценария

"Там же Чорнобиль..."

Не було би щастя, проте нещастя допомогло – на травмованого Калітвінцева вийшло керівництво київського Динамо.

"Спершу пропозицію від Григорія Суркіса серйозно не сприйняв, – не соромиться зізнатись наш герой. – Валентин Іванов наполегливо запрошував у Торпедо. Раніше, до травми, запрошували у ЦСКА і Локомотив, але після перелому вони вгамувались. Киян травма не бентежила.

Григорій Михайлович запросив мене із дружиною до Києва. Просто, щоб подивитися визначні пам'ятки міста. Там всі мої сумніви розвіялися – підписав контракт із Динамо. Коли зателефонував наставнику Торпедо і повідомив про це, Валентин Кузьмич тільки невдоволено хмикнув: "Там же Чорнобиль. Та й рівень чемпіонату не дуже". Борман, коли дізнався, також здивувався: "Всі звідти, а ти – туди".

"Все пролетіло, як мить, – не без задоволення згадує цей етап. – Завдяки кваліфікації Валерія Лобановського у Києві була створена команда-зірка. У Лізі чемпіонів ми увійшли в октет, а потім і в квартет найкращих команд Старого світу. Причому, цілком могли у півфіналі пройти Баварію. Я на той час, щоправда, вже поїхав до Туреччини".

Від Ліверпуля до Трабзоспора

У 31 рік Калітвінцев переїхав із Динамо у скромний турецький Трабзонспор. Багато експертів вважали, що півзахисника у Києві перетримали.

Читайте также: Если не Михайличенко, то Юрий Калитвинцев, - стал известен еще один кандидат на пост тренера "Динамо"

"Варіанти, щоб виїхати раніше, були, – побічно підтверджував цю версію сам Юрій. – Запрошували в Англію – у Ліверпуль, Ньюкасл і Блекберн. Отто Рехагель запрошував у Вердер. І мені, знаючи людські якості і життєві погляди короля Отто, хотілося попрацювати під його керівництвом. Але на той момент я був потрібен Динамо.

Коли ж кияни зважилися на оформлення мого трансферу в закордонний клуб, на горизонті виник, мабуть, лише Трабзонспор, який тоді переживав нелегкі часи. Скажу без зайвої дипломатії: там був справжній бардак. Якісь проблеми з президентом клубу, затримка зарплати, непереконлива гра і, як наслідок, слабкий результат.

Одноклубники мирилися із чотиримісячною затримкою зарплати, а я не став цього робити. Відіграв півсезону, подав до суду, судився. Про чесність турків ходять легенди. Я її відчув на собі. Як мені розповіли у Києві представники турецького клубу, Трабзон – місто-мільйонник. Насправді, навіть якщо враховувати передмістя і гірські селища, там навіть 500 тисяч не набігає. Тобто, обманювали навіть в дрібницях.

А ще поетично переконували, що житиму в будиночку біля моря. Це виявилося правдою, тільки от море було такого чорного кольору, що я туди за півроку жодного разу не наважився зайти".

Читайте также: Віктор Циганков: "Все йде за планом" (Відео)

Відпрацьований матеріал

Невдача у Туреччині вплинула на рішення гравця закінчити з футболом у 32 роки.

"Повернувся в Україну і пограв за київський ЦСКА – мене про це попросив президент армійського клубу, – згадує Калітвінцев. – Думаю, даремно туди вирушив – після київського Динамо важко було звикнути до відсутності гарячої води на базі та інших дрібних негараздів. Валерій Лобановський намагався повернути мене в Динамо. Пропонував ще раз зіграти в Лізі чемпіонів. Але через судовий розгляд із Трабзонспором виникли труднощі з трансферним листом і, відповідно, заявкою на сезон. У підсумку, з Динамо не зрослося.

А в ЦСКА поступово втратив задоволення від гри. Напевно, тоді мені варто було взяти паузу, трохи відпочити і з новими силами виходити на зелений газон. Але вирішив повісити бутси на цвях. Причому, тут зіграли свою роль закладені ще з радянських часів вікові стереотипи. У нас як мислять: футболісту 29 років – він у повному порядку. Через день тобі стукнуло 30, і ти вже "відпрацьований матеріал". За ніч розгубив всі свої якості. Таке до мене було ставлення після повернення з Туреччини. Хоча фізично я почувався чудово – про це наочно свідчили тести".

"Юра, після Закарпаття тобі нічого не страшно"

Свою тренерську кар'єру Калітвінцев розпочав у Закарпатті, яке вивів з Першої ліги у Вищу. Став наймолодшим наставником у вітчизняному елітному дивізіоні.

Читайте также: Николай Шапаренко: "Марлос - хороший человек, очень техничный, мяч нереально у него отобрать"

"Молодий, старий – яка різниця? – відмахувався Юрій Миколайович. – У той час Маттіас Заммер прийняв дортмундську Борусію і став наймолодшим тренером Бундесліги. Німець теж не мав тренерського досвіду. Але все одно працював, не боявся. І я не боявся. Адже з 19 років попрацював під керівництвом цілої низки маститих наставників – Прокопенка, Бєскова, Лобановського.

Плюсом для мене було й те, що мав певний авторитет, як гравець. Із Закарпаттям у другому колі ми виконали завдання виходу до Вищої ліги. Хоча після зимової паузи наше відставання від лідера становило, якщо не помиляюся, сім очок. В Ужгороді нерідко виникали різні негаразди – клуб перебував тільки на початку свого шляху і не міг похвалитися власною інфраструктурою. Але після того, як я пішов із команди, мої колеги по тренерському цеху резюмували: "Юра, після Закарпаття тобі тепер нічого не страшно".

Тренерська кар'єра Калітвінцева триває вже 18 років. За цей час наставник сформував певні принципи спілкування з футболістами.

"На полі гравець не має права дискутувати з тренером, – вважає Юрій Миколайович. – Така моя позиція! Під час гри, якщо з тренерської лави надходить підказка, футболіст зобов'язаний до неї прислухатися і постаратися чітко виконати. Дискусія може виникати тоді, коли кажу хлопцям, що готовий вислухати їхні думки. Наприклад, на теоретичному занятті. Також необхідно, щоб це був діалог, а не монолог. Насправді, до таких діалогів я нерідко вдаюся. Переглядаючи відео минулої гри, цікавлюся у футболіста, як би він вчинив у цьому ігровому моменті зараз. По суті, теоретичне заняття повинне бути дискусійним".

Читайте также: Сергей Коновалов: "Формат чемпионата с 12 командами Украине не подходит"

Тренер Калітвінцев готовий поводитися із підопічними дипломатично і в інших ситуаціях.

"На зборах у Туреччині наш тренерський штаб програв один із конкурсів, – не соромився згадати нетиповий епізод Юрій Миколайович. – Був спільний обід, під час якого провели конкурси. Розділилися на команди. Були завдання, які проходили у неформальній атмосфері. Усім тренерам довелося стати на коліна і пройти на них певну відстань. Я не бачив у цьому нічого поганого, адже про умови конкурсу ми домовилися заздалегідь. Підняли трохи настрій команді, адже збори видалися дуже важкими. І взагалі – є певні тренувальні заняття, коли позитивні емоції тільки вітаються".

ДОСЬЄ

Юрій Калітвінцев

Народився 5 травня 1968 року у Волгограді (Росія).

Виступав за команди: Ротор Волгоград (1985-86, 1988-91), СКА Ростов-на-Дону (1986-88), Динамо Москва (1992-94), Локомотив Нижній Новгород (1994), Динамо Київ (1995-98) , Трабзонспор Трабзон, Туреччина (1999), ЦСКА Київ (2000).

У чемпіонатах СРСР провів 50 матчів, забив 2 голи. У чемпіонатах Росії – 66 ігор, 16 голів. У чемпіонатах України – 103 матчі, 16 голів. У чемпіонаті Туреччини – 14 ігор, 1 гол. У єврокубках – 29 матчів, 4 м'ячі.

За збірну України – 22 матчі, забив 1 гол.

Досягнення: чемпіон України (1995, 1996, 1997, 1998), володар Кубка України (1996, 1998). Найкращий футболіст Росії-1994. Найкращий футболіст України-1995.

Тренерська кар'єра: Закарпаття Ужгород (2001-02), збірна України U-19 (2003-06), Динамо-2 Київ (2007-09), збірна України (виконував обов'язки головного тренера у 2010-11, асистент у 2011-12), Волга Нижній Новгород (2013-14), Динамо Москва (2016-17).

У 2009 році зі збірною України U-19 виграв чемпіонат Європи.