Дмитро Михайленко у коментарі NV назвав сильні чесноти Шевченка-молодшого і розповів, як потрібно заохочувати дітей з-за кордону виступати за збірну України.

—  Крістіан Шевченко — футболіст, якого ви плануєте викликати у свою збірну. Назвіть сильні і слабкі сторони гравця, чим нагадує батька?

—  Чим нагадує батька в 17 років? Схожий на нього статурою і також грає в групі атаки. Швидкий, забиває м’ячі. Але він більше грає на фланзі.

—  Як йому швидко адаптуватися, коли ніколи не грав у нашому футболі, не знає мови?

—  Мені здається, якщо людина мотивована, то все буде добре. Ми зробимо все, щоби він відчував себе, як вдома. У збірну всі хлопці збираються з гарною мотивацією, з бажанням вигравати і проявити себе. Вони хочуть зробити все, задля рідної країни. Тому впевнений, що там все буде добре. Зі своїми однолітками познайомиться. Але в нас, насправді, багато легіонерів і не всі знають один одного. Зараз така ситуація, що є немало гравців з іноземних клубів. Тому вони мають знайти спільну мову, щоби спілкуватися. У нас є гравці з Бельгії, Німеччини, тому все буде нормально.

—  Багато дітей роз'їхалося, хтось через війну кинув футбол. Хтось може прийняти громадянство іншої країни. Як їх всіх втримати?

—  Ну перш за все треба мати базу гравців, які поїхали. За цей невеликий досвід, коли я почав займатися такими речами, то зрозумів, що дійсно велика кількість дітей поїхали за кордон. І це тільки вік, за який я відповідаю: 2005−2006 р.р. Треба, щоби нам допомагали журналісти, якісь агенти і навіть цивільні люди. Треба, щоби нам про це казали, бо у цьому віці діти досить швидко прогресують. Розумієте? Якщо хтось там поїхав не з команди-гранда, не з вищої ліги, а звичайної академії з якогось міста, то цей хлопець дуже швидко може спрогресувати до гравця гідного рівня. Тому це треба враховувати. По-друге, треба слідкувати за ними. Дуже уважно. Дивитися багато відео, те що я зараз і роблю, і у федерації роблять. Треба спілкуватися з тренерами, бо у молодшому віці може навіть не бути ні відео, ні статистичних платформ і не за всіма можна пильно стежити. Це треба скаутувати. І по-третє, спілкуватися вже на пряму з батьками і гравцями. І нам треба доводити, що їм краще грати за Україну, країну, де вони народилися. Ми не маємо права губити дітей. Якщо є можливість, то ми повинні зробити все, щоби вони грали за збірну України U19.

—  Ще є діти з неукраїнським громадянством, але з українським корінням. Таких хлопців залучати варто?

—  Насправді, можна. Я пам’ятаю, що колись ходили розмови про Хуліана Кмета з Аргентини, я грав з ним, коли йому було 28−29 років. Він виступав за Спортинг, а родом з Буенос-Айрес. У нього бабуся з України. І тоді говорили, що його хотіли натуралізувати. І ці розмови будуть завжди, коли є хороші гравці. Зараз ми в такому стані, що багато дітей поїхало. Мені здається, що через 5−10 років вони почнуть шукати своє коріння. Це нормальна практика. У когось батько народився там, а син вже в іншій країні. Багато африканських прикладів є. Ми дійшли до того, що таке точно буде. І я не бачу тут нічого такого, щоби не дати гравцеві можливість грати за ту країну, яку він обирає.

—  Який у нас зараз рівень збірної, юнацького футболу? Він прогресує чи ні?

—  Це важко. Ми не можемо казати про рівень національних збірних. Є рівень чемпіонату України U19. Багато гравців за кордоном. І наша найболючіша точка — це те, що ми не маємо можливості награвати склади та ігрові схеми. Навіть Північна Македонія, де будуть зіграні наші матчі, проводить підготовку до цих змагань. Вони вже у лютому зіграли дві контрольні гри. І ще до цього зіграли і загалом провели чотири поєдинки. На жаль, ми не можемо собі такого дозволити. Це наша найбільша проблема. У нас багато талановитої молоді, багато добрих гравців. Але потрібен час, щоби зігратися між собою. У нас деякі хлопці на зборах тільки будуть знайомитися між собою і вже через кілька тренувань грати в матчах. Ну це дуже важко. Але ми ставимо перед гравцями максимальні завдання. В нас є мотивація, щоби гідно виступити і потрапити на Євро.