Український нападник Мирослав Славов, який колись захищав кольори донецького "Металурга", за свою кар'єру встиг пограти з великою кількістю зіркових футболістів, починаючи від Гжегожа Крихов'яка і завершуючи Роберто Карлосом, з яким його шляхи перетнулися в "Анжі". Крім того, йому пощастило потренуватися під керівництвом самого Лорана Блана, а також випробувати свою удачу в стані "Бордо", який на той час був одним з лідерів чемпіонату Франції.
Однак крім футбольного життя Славов, який виїхав у п'ятирічному віці до Австрії, де й робив свої перші кроки у футболі, встиг стати учасником у різних телепроектах, а в дитинстві міг і взагалі піти шляхом своєї кузини Марти Костюк: зайнятись не футболом, а тенісом. Про все це та багато іншого 27-річний футболіст з позитивним настроєм розповів в продовженні нашої щотижневої рубрики "П'ятничний погляд в минуле".
Доречі, інтерв'ю Мирослав охоче погодився дати, але за однієї умови. "Воно повинно бути українською мовою, - сказав футболіст. - Російською не треба, хіба що додатково попередиш читачів, що це переклад з української. Це принципово".
Читайте также: Мирослав Славов: "Відкриваю двері, а там на мене вісім поліцейських пістолети наводять"
Читайте также: Мирослав Славов: "Одна травма в "Бордо" поставила хрест на виступах за Україну". Частина перша
Читайте также: Мирослав Славов: "Лоран Блан називав мене просто: "Влядімір". Виправляти його я боявся". Частина друга
Прихід зірок в "Анжі" зіграв не на мою користь
- Після "Бордо" ти перейшов до "Анжі". Чому вирішив покинути французький клуб?
- У "Бордо" вже відчував, що зупинився в своєму розвитку та навряд чи там зможу прогресувати. Після 2,5 років не отримав шансів в першій команді, тому вирішив привнести зміни в свою кар'єру. Не хотілося вже залишатися у Франції. Та й до того ж мій контракт добігав кінця, а нової угоди від першої команди не отримав. Все йшло до того, що мені потрібно було шукати новий клуб.
Тоді були пропозиції від австрійських, швейцарських, угорських клубів, "Анжі" та донецького "Металурга". Мені пощастило, що в Австрії дуже багато клубів проводять збори, тому можливості спробувати себе і показати на зборах у мене були перед багатьма колективами. Так вийшло, що швидше за всіх я познайомився з представниками "Анжі" і донецького клубу. Росіяни перші зреагували і запропонували мені контракт, тому і погодився.
- У фінансовому плані цей варіант також був цікавий?
- Не скажу, що тоді у "Анжи" були настільки "солодкі" фінансові умови, якими вони стали потім. Я потрапив в клуб за півроку до приходу Керімова, який влаштував справжню фінансову революцію в команді.
Якщо чесно, то для мене, молодого футболіста, було б краще, якби все залишилося як і раніше, і не прийшли "світові гіганти" в клуб. Точно було б більше шансів, щоб проявити себе і не втратити ігрову практику. До їх приходу у мене все складалося чудово: на зборах грав у всіх матчах, забивав, проти "Зеніту" дебютував, був гравцем основної обойми - але потім трапилися зміни, які зіграли не на мою користь.
- Подібна ситуація, як була в "Бордо"? Занадто висока конкуренція?
- Так, так, так! Міг зіграти значно більше ігор і проявити себе, якби мені давали шанси, але при зірках знову отримати його не вдавалося... Думаю, якби не прихід зірок і не моє "везіння", то кар'єра могла цілком скластися інакше.
Зараз всі говорять, що я грав з Роберто Карлосом, Самуєлем Ето'О і під керівництвом Гуса Хіддінка, однак ніхто не замислюється, що це більше зіграло проти мене, пошкодило моїй кар'єрі. Так, круто грати і тренуватися з такими культовими персонами, ти прогресуєш, вчишся, але вірогідність отримати шанс заграти на великому рівні в рази зменшується, якщо зовсім не пропадає. Через всі ці трансфери я опинився на лаві запасних і змушений був досить швидко шукати знову собі новий клуб.
- Тобто тебе емоції не переповнювали бути просто в одній команді з Карлосом і Ето'О?
- Ні, у мене подібних емоцій не було. Для мене важливіше було грати, приносити користь команді, отримувати задоволення від своєї роботи, а не просто тренуватися поруч із зірками. Побачив ти їх, потренувався з ними, а що далі? Вони ж за тебе твою роботу не зроблять, не поступляться своїм місцем в складі, фактор тренувань з ними не дозволить тобі опинитися в збірній. Ти ж сам хочеш стати Роберто Карлосом, а не просто дивитися за його роботою... Так і вийшло, що їх прихід в клуб мені нічого не дав, крім приємних спогадів.
- Після "Бордо" думки не відвідували: "Навіщо ж я сюди приїхав?"?
- Ні, спочатку, звичайно ж, не відвідували. Я їхав туди з метою себе проявити, і по приїзду у мене все для цього було: довіра тренера, місце в складі, ігровий ритм. "Анжі" повинен був стати трампліном для моєї кар'єри, але, як я вже сказав, не склалося. Стрибнув не в ту сторону, трампліну там не виявилося (Посміхається).
- Атмосфера в команді була нормальна?
- Вона відрізнялася від тієї, що була в "Бордо". У Франції майже не спілкуються англійською, для них це неправильно і вони ненавидять цю мову, тому там мені було складніше. Для мене незнання англійської у французів, чесно, стало великим сюрпризом.
У Росії ж з розумінням було значно простіше, та й атмосфера була дуже хороша.
- Коли приїхали зірки - все змінилося?
- Не скажу, що вона погіршилася, але настрій у багатьох хлопців злегка, скажімо так, впав. Від ейфорії до побоювання. Спочатку всі раділи приїзду настільки крутих футболістів, однак майже відразу приходило усвідомлення: "Стоп, а хтось і замість мене приїде? Де ж буду я?". (Посміхається).
Та й переїзд для багатьох з Дагестану був досить складним. Я маю на увазі місцевих хлопців, які жили вдома, зі своїми сім'ями. Скажімо так, стали з'являтися додаткові певні складності для них. Правда, думаю, зарплати їм допомагали швидко перестати думати про це (Посміхається).
Кожну перерву Роберто Карлос бігав в туалет курити сигарети
- Перше тренування Роберто Карлоса пам'ятаєш?
- Звичайно, воно було на зборах в Туреччині. В готелі тоді було дуже багато журналістів, всі його чекали. Атмосфера була особлива (Посміхається).
Всі футболісти очікували, що з нами тренуватися вийде суперзірка, а вийшов звичайний хлопець без жодних натяків на "зірковість". Жартував з усіма, швидко влився. Пам'ятаю, тоді після тренування ми з ним влаштували змагання: потрібно було з 16 метрів забити гол після удару об перекладину. У підсумку - я його обіграв (Посміхається). Тоді був такий гордий, що зміг переграти самого Роберто Карлоса (Сміється).
- Карлос - позитивний хлопець?
- Дуже-дуже позитивний і приємний, з залізними нервами. Пам'ятаю, в Туреччині його ледь не розірвали вболівальники, немов він - їх іграшка. Ми тоді летіли додому і в аеропорту почалася справжня атака фанатів на бразильця: тягнули його, смикали туди-сюди. Він з посмішкою це все сприйняв, на позитиві і нікому не відмовляв. Після цього всього він пішов і купив нам в Макдональдсі різні меню, після чого ми летіли, поїдаючи куплені смакоти (Сміється).
Широкої душі людина, з приємним характером. Він заробляв колосальні гроші, але при цьому залишався звичайною і приємною людиною. Спілкування з ним завжди буду з теплом згадувати, дійсно хороший хлопець, великий футболіст.
- Заробляв мільйони, а харчувався в Макдональдс...
- Так, він досить незвичайний персонаж (Посміхається). Багато з ним траплялося незвичайних історій.
Добре запам'ятав, як він в перервах між таймами відправлявся в туалет в роздягальні. Кожен раз туди забігав сигаретки покурити (Сміється). Кожну перерву - ми пити воду, він - палити, а після - далі бігати матч.
- Тренери його не сварили?
- Не думаю, він приїхав, можна сказати, в Росію догравати, тому настільки досвідченого футболіста було лаяти неправильно, особливо при всіх.
До речі, також добре пам'ятаю, коли він перший матч свій проводив за "Анжі". Його поставили лівим захисником, але в перерві у нього відбулася розмова з тренером Гаджієвим: "Я вже старий для подібного, давай, став мене у центр, опорним". В результаті його туди і перевели. Він більше стояв, ніж бігав, зате своєю лівою роздавав такі розкішні передачі, що всі стояли з відкритими ротами. Ліворуч, праворуч - всюди дасть (Сміється).
- Не боявся на тренуванні програти Карлосу в суперечці, коли м'ячем "стріляють" в "п'яту точку"?
- Ні, ми на це не грали.
- Боялися?
- (Сміється) Ні, якось особливо і не грали, та й він занадто добрий, щоб з усією сили вдарити по партнеру, боятися було нічого. Він бив би злегка, але точно (Посміхається). Він ніколи і нікому зла не хотів. Він насолоджувався життям, і завжди був приємний з усіма.
- Тоді у нього вже проявлялися тренерські задатки? Вчив молодих?
- Не скажу, що особливо проявлялися. Ніхто тоді б в клубі і не подумав, що він займеться тренерською діяльністю, якось особливо не виявляв він до цього інтересу.
Можливо, через мовний бар'єр, адже не всі в клубі знали іспанську мову, а він - погано англійську. Мені в цьому плані було простіше - з іспанським у мене особливих проблем немає, тому і вдавалося з ним добре спілкуватися, десь чомусь навчитися.
- З Ето'О також легко спілкувався?
- З ним ми перетиналися значно менше, тому мені досить важко щось сказати про нього і наше спілкування.
- Тобі вдалося щось почерпнути для себе в тренуваннях з ним, адже все-таки ваша манера гри різноманітна, а позиція на полі одна?
- Ето'О - футболіст, який міг будь-якою частиною тіла забити гол, навіть дупою (Посміхається). У нього було неймовірне гольове чуття, яке допомагало йому викрутитися в будь-якій ситуації. Ніколи не бачив подібного почуття голу. Його гра зачаровувала, навіть незважаючи на солідний вік.
Хоч в "Анжі" він частіше грав на позиції "десятки" (під нападником), але він завжди свої шанси реалізовував: як на тренуваннях, так і в іграх.
- Той "Анжі" міг досягти більшого успіху, ніж він досяг?
- Думаю, що за такий короткий проміжок часу - ні. Команди, які будуються за рахунок фінансів, завжди будуть програвати тим, чий розвиток йде роками. Без традицій, своїх академій, правильної структури і часу неможливо виграти чемпіонство. Згадайте інші клуби. Той же "Манчестер Сіті" лише через роки зміг завоювати чемпіонство, хоча також відразу запросив до себе ряд крутих футболістів. Якби у "Анжі" подібне фінансове вливання тривало більше, то, думаю, вони цілком би могли добитися титулів.
- З Хіддінком ти попрацював лише трохи, встиг зрозуміти його тренерське бачення футболу?
- Чесно? Ні. Хіддінк не привніс в клуб якихось своїх суперідей, або якихось особливих змін. На його користь грало ім'я. Мабуть, ім'я Гаджиєва було не настільки гучним, щоб тренувати таких зіркових футболістів "Анжі", тому йому на зміну і був запрошений голандський фахівець. Йому говорили, що Карлос, Ето'О, Буссуфа або хтось ще з топ-персон повинні грати, він їх і ставив, не намагаючись якось вплинути тактично, або ж ще якось, на гру команди.
Він не був настільки включений в роботу, як той же Лоран Блан в "Бордо". Не відчував такого тренерського плеча, або навіть кулака, в роботі з ним. Для Хідінка існували в основному тільки зіркові футболісти, з якими він і спілкувався, а решта для нього були вітром. Він нас не бачив. Часто траплялося на тренуваннях, що основа займається, а нам доводилося десь в стороні грати в "собачку", або ще в щось ...
В Україні один жарт поставив хрест на моїй кар'єрі
- Подібне відразу вплинуло на твоє рішення знову змінити клуб?
- Так. Тоді донецький "Металург", який вже раніше проявляв до мене інтерес, вийшов з пропозицією на "Анжі". Ми з батьком розуміли, що прогресувати в Росії я вже не буду, частіше гріючи лавку запасних. Тому потрібно було знову щось міняти, а український клуб дуже хотів бачити мене у своїй команді. Мій перехід стався дуже швидко, буквально за пару днів всі моменти були улагоджені. Всім цей трансфер був спочатку цікавий.
- Пам'ятаєш свій дебют в Україні?
- Звичайно, для мене була особлива мотивація вперше зіграти на Батьківщині, в Україні. Я приїхав в клуб буквально за день до матчу з "Шахтарем", і вийшов на гру на 20 хвилин. Вважаю, зіграв непогано, але, нажаль, допомогти хоч якось не встиг, тому ми програли, якщо не помиляюся, з рахунком 0:2.
Після поєдинку до мене підійшов журналіст і поставив питання, відповідь на яке поставила хрест на моїй подальшій кар'єрі.
- Яка же це була відповідь?
- У мене запитали про те, чого не вистачає донецькому "Металургу" в матчах з "Шахтарем", адже команда ніколи не вигравала. Ну, я, без будь-якої думки, вирішив відповісти жартуючи: "Напевно, Ліонеля Мессі!".
І вже на наступний день почався якийсь цирк. Перед ранковим тренуванням тренер зібрав всю команду і сказав, що президент клубу чув цей мій коментар і, якщо хтось вважає, що клубу потрібен Мессі, то хтось у цьому клубі точно зайвий. Розумієш, на кого вони натякнули? Мій жарт переріс для них у щось серйозне, хоча я нічого такого на увазі не мав.
З тієї пори до мене ставлення у П'ятенко стало дуже погане, немов у всіх бідах був винен тільки Мирослав Славов. Я був просто в шоці з подібного, адже в клубі був лише третій-четвертий день... Ніхто не хотів чути моїх пояснень або позиції на цю тему.
Далі більше. Десь через тиждень "Металург" підписав нового африканського нападника, який за манерою гри був моєю копією. Тобто вони відразу знайшли мені заміну, хоча до цього керівництво клубу стверджувало, що я буду основним форвардом і отримаю регулярну ігрову практику. З кожним днем все ставало тільки гірше, і залишатися в "Металурзі" у мене вже бажання особливого не було.
Мій батько все прекрасно бачив, також як і я, тому вирушив до офісу керівництва, щоб з'ясувати, чому ж все так склалося. У підсумку він пересварився з ними, та так, що йому заборонили з'являтися в офісі і навіть на стадіоні. Хоча він зовсім не конфліктна людина. Подібне було геть незрозуміло нікому. Все дуже дивно було в "Металурзі", ніхто нічого не міг зрозуміти, чому все так складалося...
- Думаю, всі пам'ятають ситуацію з твоїм батьком і президентом клубу в підтрибунному приміщенні...
- Так, думаю, цей конфлікт бачили всі. Мій батько тоді лише хотів отримати мій контракт, адже ігрової практики я не отримував, ставлення до мене було далеко не найкращим, все йшло, відверто кажучи, жахливо.
В клубі його віддавати не хотіли. Найсмішніше, нам мій контракт донині ніхто не віддав. Я його більше і не бачив. Цирк якийсь. Як таке може бути у футболі? Не розумію.
В результаті сумарно провів за "Металург" близько п'яти матчів, напевно, менше, ніж я міг зіграти навіть в "Анжі". Таким чином, досвід в Україні у мене вийшов, на мій жаль, дуже невдалий.
- Одна фраза зіпсувала кар'єру...
- На жаль, так воно і виходить. А найжахливіше і найприкріше, що буквально за пару тижнів капітан московського "Спартака" на прес-конференції точно таким чином пожартував про Ліонеля Мессі, і все просто посміялися, адекватно сприйнявши його. А мене ж через нього зробили найбільшим бандитом в світі.
- Можливо, подумали, що після гри з Роберто Карлосом і Ето'О, ти вважаєш себе зіркою і без Мессі тобі грати нецікаво?
- Як цей жарт можна сприйняти серйозно, особливо від молодого футболіста, який тільки прийшов в клуб?.. Я завжди намагався бути чесним, відкритим і незарозумілим. Ніколи не дозволяв собі високо піднімати ніс і нешанобливо ставитися до кого-небудь. Мене не так виховували батьки, щоб піднімати ніс. Думаю, подумати про те, що я говорю цей жарт серйозно, могла лише дурна людина з жахливим почуттям гумору (Посміхається).
- У тренувальному процесі відчувався певний тиск?
- Так, відчував, що ставлення до мене було не таке, як до багатьох. З тими ж іноземцями П'ятенко був милий і добрий, а зі мною, скажімо так, жорсткий. Він дуже часто любив при всій команді говорити про мене погано, підколюючи навіть за найменші промахи. Наприклад, я міг весь тиждень, кожен день на тренуваннях забивати, а в один день - ні, так він відразу починав за це наїжджати і вказувати на те, що я поганий форвард.
Також і штрафи "прилітали" незрозумілі. За 500 зайвих грам, наприклад. Хтось набрав 500 - він це пропустить, але якщо це був я - відразу ж штраф в 500 доларів. Для молодого футболіста це дуже великі гроші. І таке ставлення було постійно... Не знаю, можливо це керівництво так наказало йому зі мною звертатися, можливо, ні. Зараз складно сказати, та й вже щось з'ясовувати і розбиратися не бачу сенсу.
Пятенко для мене, як Шрек, особливо коли він злиться
- Після цього відразу прийняв рішення попрощатися з Україною назавжди?
- Ні, чому ж назавжди. Я міг ще перейти в український клуб, і навіть був дуже близький до цього.
- Розкажи детальніше...
- Це сталося не відразу. Півроку в "Металурзі" я потратив марно, тому відразу повернувся в "Анжі", з яким у мене було ще два роки контракту. На мене в Росії не розраховували, як на гравця основи, тому я шукав собі новий клуб, хоча якби я знав, що Гаджієв повернеться в клуб і багато зірок підуть, то, напевно, залишився б. Однак на ту пору я змушений був знову шукати клуб.
Тут вигулькнув знайомий австрійський агент, який пообіцяв мені перехід до Німеччини, але для цього я повинен був розірвати контракт з "Анжі", адже німці не готові були платити за мене гроші. Однак, як виявилося після розриву контракту, ніякого варіанту в Німеччині не було. Тому він запропонував мені зробити знову ім'я в Австрії, куди повернутися я планував лише в кінці кар'єри.
Був в шоці, адже він мені запропонував перейти в мій клуб "Фірст", де мене і так відмінно всі знали, адже я там робив перши кроки у футболі (Сміється). Відминного агента я знайшов тоді: обіцяв Німеччину, а я, ще молодий, їду кар'єру завершувати, де вже зробив собі імя (Посміхається).
Трансферне вікно вже закривалося і інших варіантів не було, тож я змушений був погодитися. Команда до мого приходу йшла на останньому місці в таблиці і була близька до вильоту, однак потім нам вдалося разом з командою добитися рекордного місця в таблиці, піднявшись на шосту сходинку, і врятуватися. Я забив шість голів і віддав чотири гольові передачі, показавши в ігровому плані себе відмінно.
Після сезону знову зв'язуюся з цим агентом, який обіцяв мені Німеччину, і питаю, чи з'явилися варіанти. І що, ти думаєш, він мені пропонує? Луцьку "Волинь"! Знову в Україну, їхати до Кварцяного, про якого багато різного чув (Посміхається). У підсумку він мене все ж переконав поїхати на збори, так як тренер любить футболістів моєї статури і манери гри.
Загалом, прибув я на збори, досить непогано себе показав. Ми зіграли проти "Штурма", після чого тренер вже почав говорити зі мною про зарплату і про те, що незабаром ми укладемо контракт. Ще одна гра і сядемо за стіл переговорів, так казав Кварцяний.
На наступний день на тренуванні в мене влітає один із захисників, при тому, що я був без м'яча. В результаті у мене набрякає нога, було боляче наступати на неї і я не міг грати. До мене підходить Кварцяний і каже, щоб я їхав додому, і мене більше в клубі не чекають. Питаю, чому мені не приїжджати після відновлення, відповідь одна: "Це знак!". Ти уявляєш? Я травмувався, а для нього "це знак"!
Це стало для мене ще одним шоком, адже подібного очікувати ніяк не міг.
- З українськими тренерами у тебе робота не склалося зовсім. Відчувалася відмінність від культурного підходу Блана, Гаджієва? Складно було звикнути до подібного?
- Звичайно. Кварцяний і Пятенко один одного варті, дуже схожі тренери (Посміхається). Обидва голосно кричать на футболістів, вимагають щось, швидко змінюють своє ставлення до людей.
- Відчув їх емоції?
- Пятенко для мене, як Шрек, особливо коли він злиться (Сміється). Перша асоціація з Пятенко саме з ним: рухається, виглядає і, коли кричить, видає такий же звук, як зелений мультяшний персонаж. Дуже багато схожого (Сміється).
Кварцяний - теж емоційний і вимогливий тренер, який міг "пройтися" по футболістам слівцем. Хоча до мене в перші дні він був дуже милий, лише після травми відчув його різкість і холод. Честно, розчарований, що у мене в Україні все так склалося. Дуже б хотілося там себе показати...
У футбол повернувся спонтанно
- Це позначилося на твоєму подальшому майбутньому?
- Морально після всього цього цирку я впав. Бажання грати у мене зовсім не було: без команди, ще й з травмою... Вирішив плюнути на футбол і піти на навчання, записавшись до університету. Півроку, вважай, не грав зовсім, а потім пішов бігати в п'яту лігу Австрії в "Кремсер", за який свого часу грали такі культові персонажі, як Маріо Кемпес і Ханс Кранкль.
Ми тренувалися два-три рази в тиждень, а матчі грали вже на вихідних. Так два роки я і провів в напівпрофесійній лізі. Хоча ми були близькі до потрапляння в третій дивізіон. Тоді сезон для мене видався дуже непоганий: в 27 матчах забив 36 голів і видав чималу кількість гольових передач.
Окрім футболу я отримав пропозицію піти в модельний бізнес, від якої не відмовився. Далі вже була участь в телепроекту "Топ-модель по-австрійські" і австрійський "Холостяк" на популярному каналі "PULS 4". Скажімо так, вже починав потроху будувати свою кар'єру поза футболом.
- Але через деякий час ти знову вирішив повернутися в цей вид спорту...
- Якщо чесно, то все сталося спонтанно, причому важливу роль в цьому знову зіграв мій батько (Посміхається). На відпочинку в Туреччині він випадково в барі познайомився з президентом футбольного клубу "Берлінер", який, подивившись мою гру на YouTube, дуже зацікавився і захотів мене запросити, адже в клубі шукали саме такого високого нападника. Батько залишив йому мій номер, на який президент відразу ж і зателефонував.
Добре пам'ятаю той вечір. Сиджу вдома, дивлюся телевізор, а у мене дзвонить телефон і висвічується якийсь німецький номер. Довго не хотів зовсім брати слухавку, але через певну кількість дзвінків все ж відповів, і чую крик з незвичним акцентом: "Я - президент" Берлінера ". Хочу тебе!". Сиджу з очима по п'ять копійок, дивлюся на телефон і нічого не розумію (Сміється).
Потім він додав, що мій номер йому дав батько і він є президентом німецького клубу і т.д. Ну, я спочатку подумав, що вони з батьком випили зайвого, не сприйняв його слова всерйоз, але він продовжував наполягати на своєму, сказавши, щоб я прилітав до Туреччини, де команда проходила збори, для обговорення деталей.
У підсумку я погодився, вирішивши, що хоча б на пару днів поїду відпочину та побачусь з батьком, тим більше безкоштовно. Не встиг я покласти телефон, як до мене приходить фото електронного квитка на рейс. Він мене цим дійсно здивував.
Загалом, прилітаю я в аеропорт, а мене забирає не він, а тренер воротарів. Сам президент був на важливій зустрічі з бізнесменами і Ердоганом. Я подумав: куди я в цей раз потрапив, якщо він веде справи навіть з такими серйозними людьми (Сміється).
Спочатку трохи злякався, але після спілкування з ним зрозумів, що можна і спробувати себе знову в професійному футболі. Тим більше колись дуже хотів пограти в Німеччині. Думаю, якщо що попрацюю паралельно в модельному бізнесі в Німеччині, нічого не втрачу. У підсумку дав своє добро і поїхав на збори з командою.
- Більше ніхто не виявляв інтерес до тебе з того моменту?
- Особливо і ні, але після гри проти "Франкфурта", що виступав тоді в другій Бундеслізі, мене зупинив тренер суперника і попросив мій номер телефону. У той же день мені подзвонив їх менеджер і запросив до себе. Але було всього два дні до закриття трансферного вікна, тому ми домовилися з ними на літо з головною умовою, що в моєму контракті в "Берлінері" буде опція викупу мене за 50 000 євро для клубів з другої Бундесліги.
Коли я підписував контракт про це не забув, але в підсумку ситуація склалася не на мою користь. "Франкфурт" вилетів в третій дивізіон і міг заплатити за мене лише 30 000, але президент "Берлінеру" відмовився мене відпускати, адже я забив 10 голів у сезонф, допоміг команді, яка була близька від підвищення в третю Бундеслігу. Ми поділили перше місце з конкурентами, але за різницею забитих-пропущених м'ячів саме вони вийшли далі, а ми залишилися у четвертому дивізіоні. Нам не вистачило лише одного гола, уявляєш?! Прикро...
Президент не погодився мене відпускати за подібну суму, і мені довелося догравати контракт до кінця. Потім я отримав пропозицію від "Хемницера", де і провів непогано минулий сезон, забивши за команду 12 голів.
- Модельна і ТБ кар'єра не позначилася негативно на твоїй кар'єрі? Одноклубники не "підколювали"?
- Якщо чесно, то я спочатку думав, що все так і буде: жарти, приколи. Однак у кожній з команд подібне всі сприймали нормально, багато хто навіть цікавився і питав про нюанси цієї роботи, хотіли також спробувати себе у чомусь новому. Не було ніяких проблем, жодного разу.
Мій позафутбольний досвід дав мені дуже багато. Я перестав боятися камер, навчився багатьом дрібницям в поведінці, почав правильно говорити на камеру, отримав нові життєві уроки, які допомагають мені кожен день. Немає нічого поганого в тому, щоб футболісти пробували себе ще у чомусь.
Моя найбільша мрія в житті - зіграти за збірну України
- Зараз ти знову без клубу. Які плани?
- Буду шукати нову команду. Вже отримав ряд пропозицій з третьої Бундесліги, але мені б хотілося відправитися у другу. Чекатиму ще пропозицій. Якщо їх не буде, то укладу контракт з клубом з третього дивізіону, який буде готовий вже за підсумками сезону піднятися.
- Тільки Німеччина в пріоритеті?
- Ні, розглядаю і інші варіанти. Знаю, що за мною стежили з вищої ліги Польщі. Не відмовився б і туди з'їздити, спробувати себе.
- В Україні пограти знову не хотілося б?
- Чому ж? Я був би не проти повернутися в Прем'єр-лігу. Особливо з огляду на те, що моя давня мрія - зіграти у футболці київського "Динамо", за яке я вболіваю з самого дитинства. Правда, мені зараз до "Динамо" дуже далеко, але хто відмовляється від своїх мрій?
- Віриш, що ще зможеш повернутися в "великий" футбол?
- Я вірю, що ще зможу. Є маса прикладів, коли футболісти починали показувати свій кращий футбол вже після 27 років. Наприклад, той же Сандро Вагнер, Джеймі Варди - вони стали зірками вже в досить солідному віці.
Упевнений, що якби мене взяв якийсь клуб, середняк тієї ж Бундесліги, то там бы я був точно не гіршим, ніж запасні форварди. Просто мені потрібен ще один шанс, маленький шанс знову показати себе, і я впевнений, що все ще може скластися на відмінно.
Зараз моя основна мета - знову показати себе. Спочатку в нижчих дивізіонах, а далі вже буде видно.
- Можливо, і в збірній України колись зіграєш?
- (Сміється) Моя найбільша мрія в житті - зіграти за збірну України. Завжди про це мріяв. Це було б неймовірно круто, тим більше зараз її очолює кумир мого дитинства Андрій Шевченко.
- Завжди був шанувальником Шевченко? Доводилося з ним перетинатися?
- Звичайно, завжди. Його гра для мене була прикладом, він великий футболіст. Всю кар'єру стежив за ним: від "Динамо" до "Динамо" (Посміхається).
Пам'ятаю, коли він тільки перебрався в "Мілан" ми всією сім'єю поїхали в Італію на їх товариську гру. Шевченко мав тоді вперше вийти на поле за італійський клуб, але він залишився сидіти на лавці запасних і тримав лід на нозі - мабуть, була якась травма.
Ми з братом Вадимом вирішили після гри пробратися до нього, щоб взяти автограф на футболці київського "Динамо" з його прізвищем. Під парканом пролізли і побігли до нього, коли він виходив з роздягальні. Навіть охорона і поліція нас тоді не зупинили (Сміється). Він підписав цю футболку, і ми з Вадимом були найщасливіші діти на планеті (Сміється).
Також одного разу ми перетнулися з ним на футбольному полі, коли я грав за "Металург", а він завершував кар'єру в "Динамо". У мене навіть тоді, в 21 рік, очі блищали, коли його побачив. Відчував себе, як все той же маленький хлопчик, який ліз під парканом заради автографа (Посміхається). Неймовірні відчуття! Хоч щось позитивне з того часу в донецькому клубі залишилося...
